В Європі (1348 році) були проведені перші санітарно-епідеміологічні заходи у боротьбі з епідемією.
В Україні, в 1778 році, був зафіксований спалах інфекційної хвороби, після чого вперше стали застосовуватися заходи протиепідемічної безпеки.
Запитаєте, яке відношення мають ці повідомлення до нашого краю?
Архівні документи свідчать, що в 1777 році на території Броварщини, а саме – в селах Димерці та Богданівці в господарствах селян несподівано стала гинути велика рогата худоба. Так, в Димерці “упало уже тридцать, в Богдановке одинадцать, а монастырских пять голов”. Приказчики Києво-Печерської лаври у цих селах попереджають монастир про необхідність заходів безпеки (вказані села належали до монастирських володінь; у Димерці на той час нараховувалося 114 селянських дворів).
Монастирські очільники, мабуть, узяли до уваги повідомлення, але ніяк не зреагували – у всякому випадку документи про це мовчать.
Ситуація ускладнилася в наступному, 1778 році.
9 серпня в Київську губернську канцелярію надійшов рапорт “из духовного Киевопечерской Лавры собора” про масову загибель худоби у селах Димерці та Пухівці. Ось витяг з нього: “Ведомства онной Лавры приказчик Пуховский Никита Новицкий и приказчик Дымерский Каленник Ляшков присланными в Лавру рапортами представили, что ведомства Пуховского в деревне Высшая Дубечня и в селе Пуховке, также и в селе Дымерке на рогатый скот появился падеж. С 20 по 31 июля в Дубечне пало двадцать, в Пуховке тридцать, а в Дымерке на 20 августа пало семьдесят штук рогатого скота”.
Епідемія поширювалася – невдовзі надійшло повідомлення про те, що в селі Дударкові захворіли і загинули у селянських господарствах овечки.
Але це був лише початок.
Невдовзі димерський приказчик інформував своє начальство: в Димерці “від якоїсь віспи” почали вмирати люди.
Очевидно, ситуація набрала загрозливого характеру, оскільки 17 серпня 1778 року російською царицею Катериною ІІ був підписаний “Указ Ея Императорского Величества” за номером 1624-Е “О мерах предосторожности по распространению болезни скота в селах Пуховке, Дымерке, Нижней Дубечне”. Наскільки ефективними були ці “меры предосторожности” сказати важко, але, за архівними відомостями, спалах хвороби вдалося загасити. У всякому випадку, в наступні роки розпачливих “рапортів” з Димерки і інших монастирських сіл не надходило.
Що ж за загадкова хвороба вразила тоді людей і тварин? Враховуючи скупі архівні дані, можемо стверджувати, що це була сибірська язва, відома у давнину під назвою “морової язви”. Дивно, що цей термін жодного разу не вживається у тогочасних документах, які стосуються Броварщини, і Димерки зокрема. Димерський приказчик Каленик Ляшков (мабуть Ляшко) некваліфіковано називає інфекцію “віспою”, а монастирська братія узагалі акцентує увагу лише на “болезни скота”. Складається враження, що Лавра до останнього намагалася применшити масштаби епідемії чи й узагалі не говорити про неї, аж поки у справу не втрутилися державні органи.
Що ж, ситуація відома. Як колись, так часто-густо і тепер…