Редакція Евакуація.City поспілкувалася з Тетяною Комаровською, яка виїхала всередині березня з Броварів до столиці Румунії Бухаресту разом із сином-підлітком та племінницею. Вона працює кадровиком у міжнародній тютюновій компанії, що має офіси, зокрема в Румунії та Польщі.
Евакуація
За кілька днів до війни до Тетяни приїхала з Чернігівщини на спортивні змагання її племінниця. Вона мала мінімум речей, а з документів лише студентський квиток, так і застрягла в неї вдома.
24 лютого сім’я виїхала в село Шевченкове під Броварами, бо думали, що там не буде боїв, але воно опинилося під окупацією. Коли зникли світло й вода, Тетяна вирішила, що треба евакуюватися. Вона попросила подругу стежити за ситуацією з гуманітарними коридорами, бо економила заряд в телефоні і вмикала його раз на кілька годин. Коли 16 березня подруга сказала, що з села будуть евакуаційні автобуси, сім’я вже кілька днів сиділа напоготові з зібраними речами.
Дорогу з села до Броварів, звідки зазвичай їхати 30 хвилин, вони подолали за 7 годин, тому що їхали манівцями, а також чекали решту автобусів, які забирали людей по сусідніх селах. Доїхали вже, коли почався комендантський час і діставатися до квартири в Броварах було небезпечно.
Хлопці з ТРО запропонували їм переночувати в дитсадочку, а вже зранку добиратися додому. Та неподалік у центрі жила подруга Тетяни, в якої вони залишилися на ніч. Вранці 17 березня дісталися своєї квартири і вирішили збиратися на евакуаційний поїзд. Він не був перевантажений, як у перші дні. Всім дісталося по окремій полиці і вдалося виспатися.
У Чернівці дісталися наступного дня по обіді, бо поїзд робив велике коло через Коломию та Івано-Франківськ. Їхали повільно, з вимкненим світлом і намагалися не світити телефонами.
Довелося затриматися на румунському кордоні через те, що документи в племінниці були лише в «Дії». Доки в посольстві ідентифікували її особу, Тетяну з сином і племінницею розмістили в кемпі. Там сину надали медичну допомогу, бо через стрес і перевтому в нього пішла кров з носа. Пізно ввечері під’їхав водій, якого найняв роботодавець, і відвіз Тетяну з рідними в готель.
Далі компанія винайняла їй квартиру в новобудові на околиці міста. Син продовжує дистанційне навчання, а племінниця знайшла спортивну студію, де продовжує тренуватися.
Як вдалося облаштуватися на новому місці
Далі пряма мова героїні…
У Києві я займалася прийомом і оформленням працівників на роботу, відпустками, відрядженнями, табелюванням. Могла працювати як в офісі, так і віддалено. Ноутбук, навушники і все необхідне для роботи я завжди носила з собою в окремому рюкзаку, який потім забрала й до Бухаресту.
Наразі всі офісні працівники продовжують працювати. Нікого не відправили у відпустки за власний рахунок. Компанія також не відмовилася від планового щорічного підвищення зарплатні, яке відбулося в квітні. Я продовжую працювати віддалено в Бухаресті. Займаюся паперовою роботою. Оформлюю все, крім відпусток і відряджень, в яких зараз немає потреби.
Всього в Україні в нашій компанії працює до 500 людей. У нас є виробництво в Прилуках. Не знаю, чи продовжує воно зараз працювати. Багато людей входять до списку критичних працівників. Вони також виїхали до Бухаресту або Варшави, де є наші офіси. Хтось працює зі Львова. Всім цим людям компанія оплачує оренду житла.
Мовного бар’єру не відчуваємо. Скрізь спілкуємося англійською. Лише раз, коли купували постільну білизну в IKEA, зіткнулися з продавчинею, яка не знала мови і покликала на поміч колегу. Я стараюся залишатися в доброму гуморі і триматися заради дітей.
Далі планую їхати в Україну, бо не знаю, як можна не повернутися додому. Поки що там небезпечно. Ворог недавно застосував хімічну зброю і незрозуміло, що ще від нього можна очікувати. Та щойно Президент Зеленський або його радник Олексій Арестович скаже, що можна повертатися, я одразу зберу речі і вирушу додому.