Тарас Чмут дав велике інтерв’ю СЕО Київстару Олександру Комарову для його авторського YouTube каналу OK Talk. Він розповів про головні проблеми та виклики Сил оборони України, вплив північнокорейських солдатів на війну, американську підтримку президента Дональда Трампа та різницю між українським і російським суспільствами. Ми зібрали головні тези цього інтерв’ю.
Про Курську операцію ЗСУ.
Ми маємо бити й там, де ворог нас не чекає. З одного боку, це дуже сильна інформаційна кампанія для українського суспільства та наших партнерів. Вона підняла бойовий дух українців. З іншого – ми забрали величезну кількість боєздатних резервів, пустили в бій і виснажили їх там. Чи досягли ми стратегічної цілі? Це велике питання.
Про американську підтримку України.
Я майже весь жовтень провів у США – це стосувалося роботи фонду. Нам усім потрібно значно більше працювати зі Штатами, активно доносити, що таке Росія, що це за війна, бо бій іде не за території, а за світогляд і цінності. Наразі американці взагалі не розуміють, що відбувається. Україна вже давно зникла з інформаційного поля в США. Багато Палестини, Тайваню, але майже немає України. Все зводиться до тези: ми вам даємо багато грошей, а взагалі — це проблема Європи.
Про підхід Трампа.
Новообраний президент США неодноразово казав: «Я хочу якнайшвидше зупинити цю війну». Чи можна змусити Україну підписати тимчасовий мир без юридичного закріплення окупованих територій? Я думаю, можна. Очевидно, що ми тримаємося на західній фінансовій і військовій допомозі. І якщо вона зникне, то ми самі довго не протягнемо. Але Захід теж різний. Є країни, які дуже віддано підтримують Україну. На жаль, вони не такі потужні, як нам хотілося б, але вони дають більше, ніж можуть.
Яким буде «мир» із РФ.
Чи закінчиться війна після перемир’я? Ні, вона перейде в іншу площину. Щойно настане такий «мир», росіяни спробують знову встановити політичний контроль над Україною. З’являться нові партії на кшталт «Ми за мір і строітєльство». Ми це вже проходили. Якщо їм не вдасться політичний реванш, будуть чинити спроби внутрішнього заколоту. Якщо й цього не вдасться, то знову настане 24 лютого вже якогось іншого року. Тому готуймося до війни, щоб її не було, будуймо сильні інституції, обираймо адекватну владу та менше створюймо негативу в суспільстві. За будь-якого сценарію, навіть тимчасового перемир’я, є велика частка відповідальності українців та української еліти.
Про українське та російське суспільства.
Росіяни не вірять одне одному. У них інше ментальне сприйняття донатів. А для нас — це норма. Всі всім на щось донатять: від допомоги тваринам до переселенців, від поранених до зброї, від якихось великих державних потреб до ще чогось. Тобто ми — країна, де люди можуть об’єднуватися у кризові періоди попри купу негативу, який був до та буде після. От ми згуртувалися, зробили щось – та й розійшлись далі сваритися.
Про оборонно-промисловий комплекс України.
У нас вже формують великі кластери з виробництва безпілотників, засобів радіоелектронної боротьби, комплектуючих, боєприпасів, бронетехніки. Раніше або цього не було, або це існувало лише на рівні нечисленних виробів.