У квітні минулого року президент Росії Володимир Путін сидів навпроти свого міністра оборони в Кремлі, вхопившись за стіл. Вони обговорювали облогу Росією металургійного комбінату «Азовсталь» у стратегічному місті Маріуполь на південному сході України
Для українців Азовсталь стала похмурим, але потужним символом опору, давши притулок близько 2600 солдатам і цивільним особам у той час, як цей об’єкт, схожий на фортецю, тижнями зазнавав російських бомбардувань. Для Москви цей величезний об’єкт став розчаруванням, останнім впертим утриманням у місті, яке її війська взяли під контроль кількома тижнями раніше.
«Перекрийте проммайданчик, щоб навіть муха не вилетіла», – сказав Путін на державному телебаченні.
Але коли російський президент наказав затягнути зашморг навколо величезного заводського комплексу, невелика група збиралася розпочати таємні переговори про припинення облоги. У них брали участь два найстарші генерали Путіна й український законодавець, який колись служив радянським десантником. Тепер CNN може ексклюзивно розкрити внутрішні деталі того, як було укладено угоду і хто брав участь у секретних перемовинах.
Олександр Ковальов, народний депутат України від Донецької області та ветеран радянсько-афганської війни, розповів CNN, що був посередником на ранніх стадіях переговорів. Іншу сторону представляли два високопоставлені генерали з російської військової розвідки, широко відомої як ГРУ: генерал-лейтенант Володимир Алексєєв, другий за рангом командир ГРУ, і генерал-майор Олександр Зорін, обидва народилися в Україні.
За останні роки Алексєєв був пов’язаний із низкою зухвалих міжнародних інцидентів. Він був серед чотирьох офіцерів ГРУ, на яких 2016 року міністерство фінансів США наклало санкції за широкомасштабну зловмисну кіберактивність, спрямовану на підрив демократичних процесів в Америці, включаючи втручання у вибори. Велика Британія та Європейський Союз запровадили санкції проти нього у 2019 році за отруєння колишнього російського розвідника Сергія Скрипаля в Англії смертельною нервово-паралітичною речовиною.
Тим часом Зорін був посланником Путіна в Сирії, відіграючи активну роль у переговорах між режимом президента Башара Асада й опозицією і повстанськими угрупованнями країни.
Їхня участь проливає світло на важливість, якої Путін надавав вирішенню тупикової ситуації навколо Азовсталі та захопленню Маріуполя, щоб забезпечити довгоочікуваний сухопутний міст між Кримом і Росією.
Це також ілюструє поширену, але важкодоказову версію, що саме Москва керує війною в Україні, тобто що російський президент перебрав контроль над жорстоким конфліктом від головної внутрішньої розвідки країни, Федеральної служби безпеки (ФСБ), і передав його в руки військових шпигунів, ГРУ.
«З літа минулого року генерали військової розвідки взяли на себе більш помітну роль, оскільки до Путіна дійшло, що це вже не «спецоперація», а звичайна війна, – сказав в інтерв’ю CNN Андрій Солдатов, російський журналіст-розслідувач і експерт з питань розвідки, який зараз перебуває у вигнанні в Лондоні. – На жаль, це означає, що Путін готує країну до тривалої війни».
Протягом багатьох років Україна була частиною портфоліо ФСБ; передача контролю над війною ГРУ ознаменувала сейсмічний зсув у ставленні Путіна до цієї служби.
У звіті Центру аналізу європейської політики Солдатов і його колега Ірина Бороган пишуть: Путіна не вразило те, що надсекретні плани вторгнення ФСБ були отримані західними розвідками. Російський президент, очевидно, також був незадоволений «повною відсутністю народних повстань російськомовних», які йому обіцяли.
Підземний притулок в Маріуполі
Після вторгнення в Україну 24 лютого російські війська за лічені дні вдерлися до Маріуполя, а потім місяцями намагалися його повністю захопити. Азовсталь швидко стала епіцентром боротьби.
Величезна мережа тунелів, труб і димарів, розташована на березі Азовського моря, розкинулася на чотирьох квадратних милях. Колись тут працювало понад 10 тисяч людей, а зараз металургійний комбінат лежить у руїнах.
Російські війська обстрілювали об’єкт удень і вночі протягом декількох тижнів. Останній бій українців ставав усе більш відчайдушним, оскільки запаси їжі та води зменшувалися, а сотні поранених залишилися без належної медичної допомоги. Багато солдатів і цивільних осіб, які перебували під землею в жахливих умовах, почали сумніватися, що їм вдасться вибратися з шахти живими.
Саме в цей момент з’явився Ковальов.
Офіс Ковальова в Києві розміщений у непримітній адміністративній будівлі, за декілька хвилин ходу від Верховної Ради України. На стіні висить великий прапор його благодійної організації для ветеранів, гасло якої запозичене з радянських повітряно-десантних військ: «Ніхто, крім нас». Біля стіни стоїть опудало вовка на ім’я Друг, який застиг із застиглим гарчанням.
Депутат представляє виборчий округ Донецької області на сході країни, де він проводив кампанію за скасування державного закону, що закріплює українську мову як офіційну – важливе питання для багатьох російськомовних людей у цьому регіоні.
Лояльність Ковальова в минулому вже потрапляла під пильну увагу. У 2014 році його звинуватили в тому, що він допоміг втекти членам нині неіснуючого спецпідрозділу міліції, відомого як «Беркут», після того, як вони здійснили жорстокий розгін продемократичних протестувальників на Євромайдані. Він заперечує свою підтримку «Беркуту» й заявив CNN, що допоміг їм утекти, щоб запобігти подальшому кровопролиттю в Києві.
Ця мета була центральною в його роботі з самого початку війни.
Ковальов згадує, що коли російський наступ на Маріуполь і Азовсталь затягнувся, він думав про те, що хтось повинен спробувати зупинити це божевілля: «Не всі люди хочуть війни. Багато хто розуміє, що це погано, і кожен на своєму рівні намагається знайти лазівку для маленького примирення».
Ковальов сказав, що він використовував контакт ФСБ у Москві – Валентина Крижановського – в надії прорвати жорстоку облогу. Крижановський, колишній агент Служби безпеки України (СБУ), який перейшов на бік Росії 2014 року та приєднався до ФСБ, широко розглядається в Україні як зрадник.
Чоловіки говорили про цивільних, які застрягли на Азовсталі. «Там жінки, діти, давайте щось придумаємо», – пригадує Ковальов.
За словами парламентаря, багато інших безуспішно намагалися домовитися про доступ до комбінату Азовсталь.
«До мене було 11 невдалих місій, і ніхто не вірив, що туди взагалі можна потрапити», – сказав він. CNN не може підтвердити його слова.
Він сказав, що розповів про свої плани офісу генерал-майора Кирила Буданова, керівника військової розвідки України. Хоча Буданов сумнівався в його шансах, проте, за словами Ковальова, дав йому своє благословення.
У Маріуполі активізувалися переговори
25 квітня Ковальов здійснив свою першу поїздку на окупований Росією південь України від початку повномасштабної війни, озброївшись секретними паролями й зашифрованими пристроями зв’язку від Буданова, за його словами, для полегшення проходження через блокпости на утримувану Росією українську територію та зв’язку з командирами «Азова».
Він був шокований спустошенням, свідком якого став під час цієї короткої екскурсії містом (першої з трьох) у супроводі й задокументував цю сцену на відео та фото, якими поділився з CNN. CNN вивчила їхні метадані, або інформацію про файли, яка збігалася з часом і датою поїздок Ковальова. Один ролик, знятий з автомобіля, на якому видно почорнілі багатоповерхівки та розбиті вітрини магазинів, був геологічно прив’язаний до проспекту Металургів у Маріуполі за допомогою наявних вуличних знімків.
«Нас бомбили, нас обстрілювали. Ми були в повністю зруйнованому місті. Місто, яке практично стерте з лиця землі. Ми були в самому серці війни», – сказав він.
Для того, щоб навіть дістатися до заводу, потрібно було дотримуватися режиму припинення вогню.
27 квітня Ковальов був зображений на фотографії, яка нагадувала сцену зі шпигунського фільму. На знімку він разом з Крижановським і генерал-лейтенантом 8-ї гвардійської загальновійськової армії Південного військового округу Росії Андрієм Сичовим сидять посеред дороги за невеликим столом.
Ковальов розповів, що провів цілий день із генералом на прізвисько «Дон». Сичов відповідав за керівництво штурмом Маріуполя і, за чутками, замінив на цій посаді генерал-полковника Олександра Журавльова після перших невдалих етапів війни; він також був підданий санкціям ЄС за свої військові дії в Україні.
За словами Ковальова, хоча на фото зустрічі здавалося, що все було спокійно, «насправді все вибухало. Ми робили все, щоб на Азовсталі було тихо».
Цивільне населення було пріоритетом, їхні відчайдушні благання та погіршення стану здоров’я привернули увагу всього світу.
Ковальов підкреслив свою роль у їхньому звільненні, сказавши в інтерв’ю CNN, що допоміг переконати «іншу сторону в тому, що порятунок, у першу чергу дітей, жінок і поранених, буде актом здорового глузду, актом гуманізму».
На початку травня Організація Об’єднаних Націй та Міжнародний Комітет Червоного Хреста евакуювали сотні цивільних осіб з Азовсталі й інших районів портового міста в ході низки операцій, які Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш назвав «складними». 7 травня віцепрем’єр-міністр України Ірина Верещук заявила, що «всі жінки, діти і люди похилого віку» були безпечно вивезені з металургійного комбінату.
Але солдати залишилися, і російські удари по заводу поновилися.
Ковальов повернувся до Маріуполя та за стіл переговорів 9 травня, коли в Росії святкують День Перемоги. Цього разу, за його словами, переговори з обох сторін були більш активними.
До цього моменту Буданов наполягав на тому, щоб його представники були присутні на зустрічах, і відправив туди свого першого заступника Дмитра Усова. Росіяни вирішили, що їм теж потрібно посилити свою гру.
Ковальов сказав, що не здивувався, побачивши за столом переговорів російських генералів Алексєєва і Зоріна. «Цей процес вважався спецоперацією» за межами війни, – сказав Ковальов. Ці переговори потребували особливого підходу.
Христо Грозєв з групи онлайн-розслідувань Bellingcat, який роками відстежує діяльність російських спецслужб та їхні операції за кордоном, сказав, що присутність Алексєєва має сенс. «Алексєєв – людина війни в Україні для ГРУ. Йому повністю довірено все, що стосується війни», – сказав він в інтерв’ю CNN. CNN показав дві фотографії зустрічей Грозєву і він підтвердив, що на них зображені Алексєєв і Зорін.
За словами Ковальова, Алексєєв регулярно робив перерви в переговорах 9 травня, щоб зателефонувати до Москви. Він мав «прямий супутниковий зв’язок» із російським міністерством оборони, як зрозумів Ковальов.
«Алексєєв перебуває дуже високо в харчовому ланцюжку, – сказав Грозєв. – Я думаю, що він може доповідати безпосередньо (Миколі) Патрушеву (секретар Ради безпеки Росії, – ред.)”. Патрушев своєю чергою підпорядковується безпосередньо Путіну.
CNN звернувся до міністерства оборони Росії по коментар щодо переговорів.
«Момент довіри»
Коли переговори просувалися далі, було організовано третій візит до Маріуполя, під час якого розгорнулася одна з найвизначніших сцен війни – зустріч російських генералів, які керували кривавою війною, з українськими офіцерами, яких Москва зобразила як «неонацистів».
Вранці 16 травня Ковальов записав відео, підходячи до однієї з прохідних Азовсталі. Зоріна та Алексєєва видно на підході до зруйнованого заводу. Понівечені металеві труби та уламки вкривають землю в ідеальний сонячний день.
На відео та зображеннях російську делегацію зустрічає група зі щонайменше шести українських солдатів, серед яких підполковник Денис Прокопенко, керівник батальйону «Азов», якого Москва регулярно звинувачує у приналежності до ультраправого, або «нацистського», руху в Україні.
«Це ті моменти, за які ми хвилювалися, – сказав Ковальов. – Момент довіри. Коли ми зробили все, щоб дві сторони зійшлися, подивилися один одному в очі, російська сторона пообіцяла, що буде цивілізований вихід для наших солдатів».
Ковальов розповів, що коли почалися серйозні переговори, умови були прості: українські військові припиняють бойові дії, здають завод і переходять під російську опіку.
«Це були умови взаємного припинення вогню, цивілізованої здачі «Азовсталі», цивілізованих умов для наших військовополонених і обміну», – сказав він.
За словами Ковальова, домовленість була виконана без проблем. Пізніше того ж дня найбільш важкопоранених винесли з заводу на ношах.
Увечері того самого дня заступник міністра оборони України повідомив, що розпочалася евакуація українських військових з Азовсталі. Ганна Маляр повідомила, що 53 поранених солдатів доставили в російську лікарню, а 200 перевели до слідчого ізолятора в Оленівці на території самопроголошеної «Донецької народної республіки» (ДНР).
З Азовсталі, але в руки Росії
Наступного дня, 17 травня, близько полудня, здавалося, нескінченний потік солдатів почав свою процесію в полон: худі та бліді, багато хто на милицях або ношах, інші кульгають, а деякі серйозно покалічені.
Ковальов сказав, що йому було дуже неприємно бачити українських військових у такому стані, але це також підкреслило необхідність угоди: «Вони вимагали допомоги, і ми зробили все, щоб ця допомога їм була надана. Бачачи, як вони покидали Азовсталь, я зрозумів, що наші зусилля не були марними».
На відеозаписах видно, як солдати, і чоловіки, і жінки, кидали свої гвинтівки в кузов пікапів і відразу ставали полоненими. Потім їх відвезли в узгоджене місце в Оленівці. За словами Ковальова, спочатку розглядали й інші місця, наприклад, утримувана Росією Запорізька атомна електростанція поблизу Енергодара, але там не вистачило місця.
Ковальов зміг отримати доступ до солдатів 18 травня в «ДНР». Там він зняв на відео умови їхнього життя, а також лікарів, які надавали їм допомогу. Це був останній раз, коли він їх бачив.
Два місяці потому, 29 липня, унаслідок загадкового вибуху в Оленівському слідчому ізоляторі загинуло понад 50 військовополонених, у тому числі бійці, які здалися на Азовсталі. Росія й Україна обмінялися звинуваченнями у смертельному нападі, причому Москва звинуватила Київ у використанні американської ракетної установки, відомої як HIMARS, для вбивства власних військ. Це був удар, спрямований на те, щоб зупинити солдатів від обміну інформацією.
Україна рішуче заперечила ці звинувачення, а президент України Володимир Зеленський назвав це «навмисним воєнним злочином з боку росіян». Розслідування CNN показало, що російська версія подій, найімовірніше, є сфабрикованою, і що майже немає шансів на те, щоб ракета HIMARS спричинила пошкодження складу, де утримувалися полонені.
За словами іншого українського співрозмовника, який брав участь разом з Ковальовим у переговорах, сьогодні в таборі в Оленівці залишаються близько 2 000 бійців Азовсталі. Ковальов каже, що він усе ще працює над тим, щоб повернути їх додому, можливо, за допомогою одного з обмінів полоненими, які відбуваються регулярно.
«Вони вимагають допомоги, просять про неї через родичів. Ми плануємо і робимо все, щоб дістатися до них», – сказав він.
Хоча Ковальов заявив, що швидко передав більшу частину переговорів щодо Азовсталі українським розвідникам, його робота була визнана урядом.
У листі до голови українського парламенту, який Ковальов передав CNN, начальник військової розвідки Буданов написав: «Ковальов надав важливу і неоціненну підтримку Головному управлінню розвідки Міністерства оборони України».
Депутат, ризикуючи «власним життям і здоров’ям, був єдиним, хто супроводжував захисників Маріуполя й Азовсталі до місць ув’язнення… що саме по собі є великим вчинком», – сказав Буданов.
Офіс Буданова відмовився коментувати запис про участь Ковальова, але Головне управління розвідки України (ГУР) підтвердило, що Дмитро Усов брав участь у переговорах.
Повернувшись до свого офісу напередодні річниці вторгнення Росії в Україну, Ковальов применшив свою причетність.
«Це загальний успіх, не тільки мій. Головне в цих переговорах – це збереження життя наших бійців, наших героїв. Як сказав наш президент: «Використовуйте будь-яку можливість, щоб врятувати наших людей».
Цей успіх має нюанси. Маріуполь перебуває під російським контролем, і більшість бійців Азовсталі залишаються військовополоненими, хоча Ковальов сказав, що планується продовжити переговори, щоб спробувати забезпечити їх звільнення.
Утім Ковальов сподівається, що історія Азовсталі, яка закарбувалася в українській національній психіці своїм жахом і масштабами, показує, що можливості для переговорів між ворогуючими сторонами хоч і вузькі, але все ж таки можливі.
«Комунікаційні мости працюють, не все втрачено в цьому житті, можна залишатися людиною. Навіть на війні», – додав він.
Стаття перекладена із CNN