Колишній військовослужбовець Королівського британського полку Шон Піннер, який після служби приєднався до українських морпіхів і захищав Маріуполь, поділився спогадами про російський полон.
Чоловік провів у неволі майже пів року — і вижив завдяки досвіду, силі духу та чорному гумору.
Про це Шон Піннер розповів в інтерв’ю 24 Каналу.
Досвід військового допоміг вижити
Піннер має понад двадцять років військового досвіду. Ще задовго до повномасштабної війни він проходив навчання у США з виживання, опору та втечі. Саме ці знання стали йому в пригоді, коли він опинився в полоні.
— Початкові хвилини захоплення — найнебезпечніші. У ці секунди немає правил. Мені пощастило, бо я трохи розумів мову, культуру і знав, хто переді мною. Це допомогло мені не стати тим, кого просто знімають на відео перед стратою, — розповів він.
Колишній морпіх визнає: на початку багато що вирішує удача. Але навіть найсильніша людина в полоні проходить через емоційні американські гірки.
Сьогодні тебе морять голодом — ти виснажений. Завтра — злий. Їжа стає товаром. Але мені пощастило, що поруч були ті, хто підтримував, — пригадує військовий.
Як росіяни намагаються зламати
За словами Піннера, тортури в російських тюрмах мають не такий вигляд, як у фільмах. Їхня мета — не знищення, а примус до зізнань у тому, чого полонений не робив.
Російська пропаганда одразу намагалася виставити британця найманцем і терористом. Однак у нього були всі документи, що підтверджували його службу у ЗСУ.
Я казав: я морпіх, маю офіційний статус. Я жив в Україні, був одружений з українкою. З часом фізичне насильство стало меншим, але почалася гра на публіку — нас знімали для пропаганди, — говорить Шон.
Полонений розповів, що поступово навчився орієнтуватися в нових правилах життя. Якщо окупантам було потрібно інтерв’ю, він міг обміняти участь у ньому на сигарету чи бургер.
Вони знімали мене на камеру, як я їм бургер, показували: дивіться, ми його не катуємо. Але я мав виснажений вигляд. І саме ті, хто це знімав, били мене в підвалі, — каже Піннер.
Часто доводилося стримувати себе навіть у словах. Одного разу він ледь не назвав росіян терористами — за це його могли відправити назад до фільтраційного табору.
Британця в полоні РФ били та морили голодом
Шон переконаний, що гумор допомагає вижити. Він жартував навіть тоді, коли перебував у камері смертників після винесеного йому вироку.
Треба мати надію і не втрачати її. Навіть коли тебе б’ють або морять голодом. Це єдине, що залишається, — каже колишній військовий.
Особливо він запам’ятав марокканця Брагіма, з яким разом утримувався в камері:
Коли нас після душу побили і кинули вниз сходами, він сказав: Знаєш, завтра я, мабуть, пропущу душ. І ми всі сміялися. Бо сміх — це останнє, що не могли забрати, — згадує Піннер.
Фото: Скрішншот
У полоні його рятували люди
Пізніше Піннера перевели до Макіївки, де утримували інших іноземців. Там умови були трохи кращими, але більшість полонених не витримували тортур. Дехто, як британець Пол Урі, загинув у камері.
Я вижив не тому, що був сильнішим. А тому, що зустрів людей, які підтримали. І тому, що не дозволив собі втратити людяність, — підсумував він.
Після звільнення Шон Піннер продовжує жити в Україні та допомагає іншим військовим, які повернулися з полону. Він каже, що саме сила людського духу — те, чого російські тюрми так і не змогли у нього відібрати.