Українські Сили оборони завдають ударів по російських терміналах, танкерах та військових об’єктах від Балтики до Чорного моря, ведучи масштабну війну з використанням дронів та ракет. Попри втрати та виснаження, Україна утримує фронт і продовжує чинити запеклий опір. Про ціну опору у своєму блозі у Facebook пише військовий Кирило Данильченко
«Ми винесли їм два найбільші термінали, НПЗ і танкер у Чорному морі за 48 годин. Усе це палає так, що видно з космосу. Горить, як у сраці у Сатани.
Мінімум три танкери ще у Балтійському морі палахкотіли при поразці терміналів. На борт приліг патрульний криголам для ФСБ на найбільшій верфі, яким вони хотіли кошмарити Арктику.
Тим часом наші групи працюють — збивають дрони у шейхів у Затоці.
Тим часом хтось у Хартумі вчить місцевих через перекладача працювати за пультом FPV.
А хтось біля лівійського узбережжя ударними дронами дістає російський газовоз, перетворюючи його на смолоскип.
Країна, що 12 років обливається кров’ю, харкає зубами стертих міст і сотень тисяч наших людей, що кинули минуле життя і все майно, віддають зараз найцінніше, що у нас тут є — час єдиного життя.
Віддає країні. Не найкращій, корумпованій, е@нутій, але вона наша.
Те, що ми були східноєвропейським вічним аутсайдером, не дає Москві права вбивати нас і перетворювати на тоталітарний цифровий ГУЛАГ.
Ні, ми туди не підемо. Ми бачили, що ви робите з полоненими та в окупації.
Всі ж таки пам’ятають ці кайдани та нашийники у підвалах, де тримали дітей, і голову у Кальміусі.
Бучі на всю країну більше не буде — лише залізна ціна.
І ми даємо їм цю залізну ціну. Воно горить так, що видно з космосу.
За зиму ліг другий корпус наступаючих. Корпус. Пашендейль у кольорі.
І це все — від нір на передку, куди скидають кручене сало, снікерси, патрони та енергетик з «Вампіра», щоб чіплятися за цей підвал місяцями.
До шпиталів, забитих пораненими, хворими, тими, хто ніяк не може списатися, хто довго й болісно відновлюється після травми чи знову вчиться ходити.
Все це працює в унісон. Як єдиний механізм.
З машини, набираючи швидкість, злітає дрон, з капоніра в ебенях виїжджає «Нептун», ставлять столи для «Фламінго», охороняють це, супроводжують, ремонтують, курять сигаретку біля «Браунінга» біля водосховища.
Хтось допиває каву, повертає тумблер і злітає «сигара», яка проламає 30-метрову дірку в цеху за сотні кілометрів.
Від зовнішнього пілота, який мінує у сутінках стежку, щоб не оминули наші СП.
До медсестри, яка потискає мені руку і гладить лоба, коли я все тисну і тисну в гарячці на кнопку: «Прийди та уколи мені знеболювання».
Все це дихає, живе, оре і віддає своє єдине життя, щоб лінія стояла, а тил ворога палав. Все це є ми, є нація і країна.
І ми, як нація та країна, таргетуємо Балтійське узбережжя та дістаємо їх. Платячи величезну криваву і страшну ціну.
Обійняв усіх, хто тягне цей Сізіфів камінь тягарів і поневірянь. Хтось розміняв сім’ї, менталку, здоров’я, щоб країна стояла.
Посестри та побратими. Хтось пройшов контактні стрілецькі бої, потім вогневий вал, потім скиди та фпв, потім низку плюсиків, а потім — кухарем у другу лінію, бо «необмежено придатний».
І всіх, хто боїться, ховається, вагається, зник, ліг на дно — теж. Ми всі в одному човні. Ми потонемо чи випливемо разом.
Вирішуйте, як вам вижити буде легше і де шанс більше. Ми знаємо, що фільтрацію проходити не можна. І сподіватися на те, з якого боку від ніжки стільця товариша майора опинишся у підвалі — теж. Ставка тут найдорожча.
Тож ви самі капітани своїх кораблів. Робіть свій ход. Боятися вже пізно — безпечних гаваней на цій карті не лишилося. Наприкінці ми однаково станемо попелом, так що на всі фішки.
Наразі ми з РФ — як сплетені абордажними гачками галеон та шхуна. Якщо вони не розчеплять канати, можуть зачистити шлюпку, але потонуть разом з нею.
А руїни Авдіївки того не варті.
Тому палає Балтика, тонуть криголами і атакуються танкери. Ми продовжуємо боротися і чинити шалений, запеклий опір.
Якби я прочитав таке у фантастичній книзі, не повірив би.
Ми за допомогою ЄС та США, за гроші ЄС ведемо ракетну та дронову війну на ТВД від Балтики до Каспійського моря та Сибіру, приймаємо та відбиваємо тисячі ракет та дронів, зберегли авіацію, регулярно бомбимо РФ та виносимо завод у Брянську або термінали у Причорномор’ї та Балтиці.
Я не повірив би. І тому шалено гордий і щасливий жити у цей час.
Кожному, хто не здався і не впав духом, хто тягне і сподівається, хто хоче вижити, сховатися і врятуватися, хто намагається повернутися в Україну 2014 року, а вона померла та переродилася у Пеклі найбільшої континентальної війни з Другою світовою.
Обійняв вас. Живіть. Ми витягнемо».