Війна обірвала життя ще одного Героя – Сергія Жука з Вінниці. Він пішов на фронт добровольцем ще на початку повномасштабного вторгнення, пройшов бої на Херсонщині і Запоріжжі, воював під Бахмутом.
Останній бій воїн, відзначений «Золотим хрестом», прийняв на Харківщині. Про втрату розповіли у Вінницькій міській раді.
Що відомо про Героя
Зі співвітчизником, що загинув у бою з ворогом, у Вінниці попрощалися 4 грудня.
Народився Сергій Жук у Вінниці 17 лютого 1997 року. Навчався у ліцеї №2 та технічному ліцеї, здобув спеціальність радіотехніка у Вінницькому технічному фаховому коледжі. Закінчив Вінницький національний аграрний університет.
Сергій Жук (псевдо «Прол») пішов на війну добровольцем на початку повномасштабного вторгнення Росії. Молодий українець захищав країну у лавах 3 окремої штурмової бригади, виконував бойові завдання як стрілець-зенітник зенітного ракетного взводу.
Захисник пройшов запеклі бої за Херсонщину та Запоріжжя, воював з росіянами під Кліщіївкою, Бахмутом та Андріївкою. Воював звитяжно: за мужність, відвагу та успішне виконання бойових завдань отримав звання сержанта і був відзначений низкою високих державних нагород. Серед них – відзнака головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест», орден «За мужність» III ступеня, відзнака «За особисту хоробрість в бою».
Сергій Жук був єдиною дитиною в родині. Мати воїна, Ірина, розповіла «Суспільному», що син майже ніколи не говорив з рідними про війну.
«Він не тішився нагородами, бо знав їхню ціну – це біль і втрата побратимів. Коли я плакала через загиблих, він лише говорив: «Мам, це війна… На війні люди гинуть», – розповіла жінка.
Вже під час великої війни Сергій створив власну родину: у 2022-му одружився з коханою Вікторією. Дружина воїна також служить, вона – бойовий медик у Силах безпілотних систем. І Сергій, розповідає його мати, мріяв про мирне життя разом з дружиною.
«Сергій ніколи не скаржився. Не нарікав. Нічого не просив. «Мам, у мене все добре» – це була його відповідь на мої питання. І коли він говорив це своє «мам, у мене все добре», я відчувала, що це чоловік – справжній, мужній, сильний воїн… Його крайній вихід став останнім. Я йому часто казала: син, ти – моя душа. Тепер там, де була душа – порожньо, її вирвали, і цю порожнечу нічим і ніколи не заповнити. Хтось каже: додому повернувся назавжди. Але ні. Він – назавжди в строю. Сергій Жук (Прол) назавжди в строю. Серед найкращих, серед достойних, серед Героїв«, – каже мама воїна.
Останній бій 28-річний воїн прийняв поблизу села Степове Ізюмського району Харківської області 27 листопада.
Похований у Вінниці, на Алеї Слави Сабарівського кладовища.