Цю вишукану споруду сьогодні можна побачити лише на старих світлинах — як частину Києва, що назавжди залишився у минулому.
Серед архітектурних перлин дореволюційного Києва особливе місце займав готель «Національ», збудований у 1876 році за проєктом видатного київського архітектора Володимира Ніколаєва.
Ця непересічна споруда завершувала перспективу Хрещатика, водночас виходячи другим фасадом на Бессарабську площу — поєднуючи парадний ритм головної вулиці з динамікою торгового центру міста.
За описами дослідників, будівля була зведена в еклектичному стилі з елементами неоренесансу та історизму. Її архітектурна композиція вирізнялася чотириповерховим наріжним ризалітом, оформленим як вежа з балюстрадою — монументальним акцентом, що домінував над трьома основними поверхами.
Фасад із жовтої київської цегли створював теплий, сонячний образ, який гармонійно вписувався в забудову кінця XIX століття.
Цікаво, що за декілька десятиліть до цього, у 1840-х роках на місці готелю знаходився двоповерховий будиночок, спроєктований архітектором Вінченцо Беретті, якому він належав.
Згодом у ньому працював популярний трактир «Бессарабія», а серед його відвідувачів були Микола Костомаров і Тарас Шевченко.
У середині 1870-х будинок Беретті знесли через аварійний стан, і на його місці звели прибутковий будинок для купчині Христини Марр — представниці родини німецьких іммігрантів, що успішно інтегрувалася в київське підприємницьке середовище.
Її чоловік Йоганн-Генріх Марр став першим, хто відкрив приватну пивоварню в Києві, що стало проривом у часи, коли більшість виробництв належали переважно державним структурам.
Після його смерті, Христина Марр продовжила справу чоловіка, ставши однією з перших жінок-підприємиць у місті — прикладом жіночого лідерства економічному розвитку Києва у другій половині ХІХ століття. Вона володіла не лише пивоварним заводом, але й цегельнею на Подолі, а її інвестиції у міську нерухомість стали прикладом того, як приватна ініціатива сприяла розвитку архітектурного обличчя Києва.
У власності Маррів було декілька прибуткових будинків, зокрема і будинок, де розміщувався готель «Національ». Перший поверх споруди займали численні крамниці: аптека, взуттєвий магазин Ю. Гогулінського, ковбасний — Михайла Аристархова, металевий магазин Шимкевича, а також ломбард.
У 1883 році тут відкрилася третя аптека на Хрещатику. Верхні поверхи були пристосовані для довготривалого проживання гостей.
Згодом, після смерті власниці у 1888 році, цей будинок придбав купець Михайло Дегтярьов, який передав його дружині Єлизаветі Іванівні, а та — своїй вихованці Марії Земферт. Таким чином, споруда мала не лише архітектурну, а й соціальну біографію, пов’язану з кількома поколіннями київських підприємців.
Також відомо, що готель змінював назви — «Національний», «Великий національний», «Національ» — але зберігав статус одного з найпрестижніших у Києві.
У 1906 році в його приміщенні відкрився кінотеатр «Електробіограф» — один із перших у місті, що зробив будівлю ще й культурним осередком тієї епохи.
На жаль, у вересні 1941 року пам’ятка була пошкоджена внаслідок руйнівної пожежі на Хрещатику, що знищила десятки найцінніших споруд.
Після війни, у 1954–1956 роках, на його місці звели восьмиповерховий житловий будинок за проєктом архітекторів Анатолія Добровського, Бориса Приймака і Вадима Ладного. Тут працював кінотеатр «Стереокіно», який згодом отримав назву «Орбіта» і функціонував до 2009 року.
Готель «Національ» був яскравою пам’яткою старого Хрещатика — впізнаваною, живою, багатофункціональною. Його фасад із жовтої цегли, магазини на першому поверсі, кінотеатр і готельні номери створювали міський ритм, який сьогодні можна уявити лише за старими світлинами.
Втрата цієї знакової споруди — одна з багатьох змін, що назавжди перетворили архітектурне обличчя старого Києва.