Охочі можуть досі придбати шкарпетки з гаслом «Так! Ющенко» за 230 грн, та светр «як, у Тимошенко» за $120
Американський дослідник лідерства та корпоративної культури Ворен Бенніс поставив якось експеримент. У кімнату запросили 20 людей з вулиці, і половині з них роздали зелені значки, а іншій половині – червоні. Хоча люди не були знайомі між собою, вже за кілька хвилин «зелені» зібрались в одному кутку, а «червоні» – в іншому. Людській природі притаманний поділ по лінії «ми – вони», зафіксував очевидний висновок Бенніс.
Та якби Бенніс побував в Україні 20 років тому, він зібрав би ще більше матеріалу для своїх досліджень. Після президентської виборчої кампанії, яка тривала у 22004-му, в країні виникли два політичних табори – помаранчеві та біло-блакитні. Перші підтримували опозиціонера, ексглаву уряду Віктора Ющенка, другі – «кандидата від влади», діючого главу уряду Віктора Януковича. Одні виступали за європейський шлях України, інші – за союз з Росією.
Коли після другого туру президентських виборів Центрвиборчком проголосив переможцем Януковича, центральна площа Києва – Майдан Незалежності – розквітнула помаранчевим кольором. «Главком» згадує, як виникла символіка помаранчевого руху, які артефакти її уособлювали та що із ними сталося потім.
Параска Королюк
65-річна Параска Королюк зіркою революції стала випадково. Спочатку фотокори, а потім і команда Ющенка звернула увагу на усюдисущу вболівальницю майбутнього президента. Параска завжди була у перших рядах мітингувальників – її яскравий образ впадав у око. Познайомившись з топовими політиками, Параска Королюк хвалилася згодом, що має телефони усіх героїв помаранчевого Майдану – від Ющенка і Тимошенко до депутатів «Нашої України».
За активну участь у подіях 2004 року Королюк нагородили відзнакою «Гвардія революції» та орденом княгині Ольги III ступеня. Увійшовши в роль ключового гравця Майдану, баба Параска роздала безліч інтерв’ю, в яких заявляла, приміром, що неодмінно «помирить» Ющенка із Тимошенко – після того, як перший звільнив другу з посади прем’єр-міністра. Мала вона і своє бачення економічної політики. «Потрібно позичити у наших мільярдерів 30% грошей, які вони мають, а після того, як криза пройде, ми їм віддамо», – казала Королюк.
Можна припустити, що невдовзі політиків почала обтяжувати надмірна активність Параски Королюк. У 2008 році з нею трапився неприємний інцидент. Зі слів самої Королюк, охорона глави держави завадила їй наблизитися до президента. «Кажу їм: «Пропускайте мене». Вони: «Ні, не пропустимо». Я їм: «Я що, якийсь убієць?! Я героїня України й відстоюю нашого президента, наш український народ, допомагаю уряду, а ви мене не пропускаєте», – ображено розповідала Параска журналістам.
Спроба вчергове «допомогти уряду» завершилася тим, що Параска Королюк потрапила спочатку у райвідділок міліції, а потім – на лікування до Феофанії. Королюк скаржилася на побиття і на те, що у той день ніхто з політиків так і не вийшов до неї і не пожалів, хоч вона й побувала під усіма урядовими будівлями та партійними штабами.
Невдовзі Королюк заявила, що переглянула свої ставлення до Януковича. Його президентство вона ще застала – померла Королюк 26 листопада 2010 року. Обіцяну книжку «про чортів та масонів» (тобто депутатів Верховної Ради) вона так і не дописала. Ані Ющенко, ані Тимошенко на похованні баби Параски не були.
Колір, стрічка, гасло та підкова
За стилістику виборчої кампанії Віктора Ющенка відповідав Ярослав Лесюк. Політтехнолог Лесюк у 1998 році був ідеологом парламентської кампанії Народного Руху України, працював керівником політуправління Руху при В’ячеславові Чорноволі. Згодом співпрацював з «Нашою Україною» та придумав слоган «Не словом, а ділом», який став головним гаслом партію Ющенка на виборах-2002.
Інші елементи кампанії Віктора Ющенка належали іншим авторам. За споминами соратників експрезидента, знамениту підкову на помаранчевому прапорі придумав сам Віктор Андрійович. Ющенко як любитель старожитностей просто не міг пройти повз цей символ і особисто наполіг на застосуванні зображення підкови, кажуть вони «Главкому».
А от автором ідеї перетворення помаранчевого кольору на провідний колір кампанії Ющенка є покійний нині Ярослав Ведмідь, засновник комунікаційної агенції Postmen. У 2004-му 27-річний Ярослав працював директором PR-компанії MTIConsulting. До початку виборчого туру, згадував Ведмідь, «колір кампанії не позиціонувався як щось окреме. Його називали то жовтим, то жовто-гарячим, то взагалі «символікою Ющенка».
«У жодному релізі «Нашої України» того часу фактично не вживається прикметник «помаранчевий», більше того – штаб навіть не подавав ознак, що збирається виводити колір як найпростіший спосіб самоідентифікації позиції виборця», – говорив Ведмідь в інтерв’ю. Саме він придумав флешмоб з пов’язуванням помаранчевих стрічок, який швидко підхопили соратники Ющенка. «Стрічка не була штабною розробкою і стрімко змінювала хід кампанії», – каже він.
Приблизно тоді ж на одному з перших українських сайтів – сайті Майдан, заснованому у 2000 році – вийшла стаття на підтримку акцій зі стрічкою. Стаття називалася «Помаранчева революція». Автором тексту і заголовку був журналіст Олександр Сіромаха.
Помаранчевий колір почав стрімко набувати популярності та поширюватися. На одному з телеефірів Юлія Тимошенко з’явилася у помаранчевому светрі з написом чорними літерами Revolution. Її запитали, де вона взяла подібну річ. Тимошенко відповіла, що це продукція українського виробника, і з того дня бум на одяг такого коліру – від шкарпеток і шарфів до свертів та курток – досяг небачених масштабів.
Ще один впізнаваний символ Майдану – гасло «Разом нас багато – нас не подолати», який пізніше «поклав на музику» гурт «Ґринджоли», запропонував Анатолій Бондаренко. У 2004-му 33-річний Бондаренко працював програмістом на телеканалі «1+1», а до того брав участь в акції «Україна без Кучми» і мав причетність до розробки сайту «Майдан». Кричалка «Разом нас багато» вперше прозвучала під час акції «Повстань, Україна», а через два роки її активно скандував помаранчевий Майдан.
Що відбувалося із помаранчевою символікою потім
Після перемоги Помаранчевої революції усі права на її бренд відійшли сину Віктора Ющенка Андрію. І це цілком випадково, а не спроба нащадків президента приватизувати щось. Тодішній соратник Ющенка правник Микола Катеринчук вирішив захистити президентського нащадка від закидів щодо надто розкішного життя, яке той веде. Політик дав зрозуміти, що Андрій – людина небідна, адже «якщо хтось рахує його доходи, то має врахувати те, що він є власником брендів революції», – сказав Катеринчук.
І, схоже, зробив Андрію Ющенку ведмежу послугу. У 2005-му, коли розгорівся скандал навколо прав на символіку, медійники кинулися підраховувати, скільки можуть коштувати авторські права на такі ручу. «Представник одного з рекламних холдингів сказав, що йдеться про сотню мільйонів доларів», – зазначало Радіо «Свобода».
Згадуваний вище Ярослав Лесюк підтвердив, що всі права на символіку належать родині Ющенків, а сам він як розробник концепції ні на що не претендує.
«З точки зору справедливості й етики, право розпоряджатися «помаранчевими» брендами має лише Віктор Ющенко. Вони робилися для нього і через нього. Був би інший кандидат, була б інша символіка, не було б Ющенка, не було б ні підкови, ні всього іншого. Ющенко мав абсолютне право передати ці бренди своєму синові чи своїй дочці», – розповідав Лесюк, якого у 2005-му цитувала пресслужба «Нашої України».
Нині сліди Андрія Ющенка загубилися навіть у світській хроніці. Його друга дружина Олена востаннє публікувала спільне з чоловіком фото у квітні 2022 року. Після цього у Інстаграмі жінки з’являлися знімки з її знаменитим свекром та донькою Ющенка Віталіною, але тільки не з Андрієм.
А тим часом виробник шкарпеток Dodo socks вирішив згадати минуле та випустив шкарпетки із гаслом «Так! Ющенко». Товару цьому вже два роки, бо їх присвятили 18-річчю Помаранчевої революції, але пропозиція дійсна досі, і продукцію можна придбати по 230 гривень за пару. На виробництво шкарпеток була отримана згода Віктора Ющенка, зазначає виробник. Бренд Dodo socks поспілкувався з «Главкомом», але дозволу на використання інформації про цю співпрацю не надав.
Тобто із дотриманням авторських прав тут, очевидно, все гаразд.
Наостанок зауважимо, що відтінки жовтого та жовтогогарячого (помаранчевого) загалом є популярними у революційному русі. Історія пам’ятає Жовту революцію на Філіппінах у 1986-му, рух «жовтих сорочок» проти «червоних сорочок» на Таїланді у 2006-му, Шафранову революцію у М’янмі у 2007 році, «Жовті парасольки» Гонконга у 2014-му та «Жовті жилети» Франції у 2018-му. І, звісно ж, Помаранчеву революцію України у 2004 року… Пам’ятаємо її і ми, адже завдяки цій хвилі народного спротиву – через які б химерні пригоди не проходили її учасники та як би згодом не компрометували її колір – ми відстояли нашу свободу і наше право на справедливий вибір.
Наталія Лебідь, «Главком»