Майже півроку пройшло з моменту початку повномасштабних бойових дій на території України. Щодня кількість жертв та нужденних людей, які потребують допомоги, лише зростає.
Тепер кожна людина в Україні має свою історію війни. Благодійна організація ADRA Ukraine, що більш ніж вісім років активно допомагає жертвам воєнного конфлікту в Україні, поділилась історіями українців, що не залишили нас байдужими.
Кожна історія — це чиясь зламана доля, знищена домівка та покалічене життя…
Історія Ольги Чабах
Про родину Чабах знають, напевно, всі мешканці Бучі. З початком бойових дій в Україні їхнє життя розділилось на “до” та “після”.
Війна повністю зруйнувала наше життя. На початку березня в Бучі героїчно загинув наш єдиний син, Юрій Чабах. Він захищав людей, які знаходились на території Київської області, рятував дітей від загибелі.
Але сам був убитий зі стрілецької зброї. Коли його знайшли в братській могилі, то одразу зателефонували моєму чоловікові, покликали на впізнання. Я тоді все зрозуміла без слів і одразу втратила свідомість, — розповідає Ольга.
Це була не єдина звістка того дня. Приблизно в цей же час від снаряда ущент згорів будинок, який Ольга з чоловіком будували для сина.
Просто так, в один день ми втратили все — ми втратили сенс життя, — каже Ольга.
Чабахи довгий час перебували у важкому психологічному, емоційному та фізичному стані. Та й досі їм тяжко згадувати події березня 2022 року без сліз на очах.
Ольга Чабах зараз проходить безкоштовні індивідуальні консультації з психологом від ADRA Ukraine. Також організація надала родині фінансову підтримку для початку будівництва нового житла.
Бо старий будинок не підлягає відновленню. Але вони й досі потребують підтримки небайдужих українців у доброму слові, обіймах, молитвах тощо.
Історія родини з Луганської області
Сергій та Марина проживали у Сєвєродонецьку Луганської області. Від початку війни вони знаходились у рідному місті, але коли почались бомбардування, вони наважились покинути домівку.
Виїжджати було дуже важко, бо в Луганській області залишилась мама Марини.
Спочатку ми поїхали до матері в Попасну, щоб пояснити, що відбувається. Вона має інвалідність зі слуху і нічого не чує, — розповідає Марина.
Хоча в Луганській області війна йде не перший рік, жінка зізнається, що таких жахливих подій в їхньому житті за весь час бойових дій ще не було.
— Це не порівняти з тим, що було у 2014 році. Ми сиділи в підвалі без світла та зв’язку. Нам було дуже страшно. А коли вибрались на вулицю, то побачили, як майже всі будинки зруйновані.
Складно навіть уявити, що відбувалось у центрі міста, — ділиться Марина.
19 березня подружжю вдалось виїхати з рідного міста, а вже 20-го вони потрапили до Полтавської обласної організації Українського товариства глухих.
Їм вдалося вижити, але з мамою Марини, яка залишилась у Попасній разом із сестрою, досі немає зв’язку. Родина намагалась дізнатись хоч щось про неї через знайомих та різні групи в соцмережах.
Усі кажуть, що їхній район дуже небезпечний, там постійно ведуться бої й туди практично неможливо дістатися. До сьогоднішнього дня про долю Катерини Федорівни (мами) та Надії Федорівни (її сестри) досі нічого невідомо.
Марина та Сергій були змушені поїхати за кордон, але вони дуже хочуть додому — дізнатись, як там мама, їхня домівка та рідне місто.
У 2014 році батьки Марини вже отримували допомогу від ADRA Ukraine. Тоді були виділені кошти на ремонт їхнього будинку.
Цього року їхня родина отримала продовольчу допомогу, речі першої потреби, засоби гігієни від організації. Така допомога видається мало не щодня та отримати її може кожен охочий.
Інеса Баранова з Маріуполя
Інеса з чоловіком та дітками мають довгу та складну історію війни. Бойові дії на території України змусили їх двічі стати внутрішньо переміщеними особами.
Перший раз це було у 2014 році. Через початок військової агресії Баранови були змушені покинути все нажите майно та повернутись до рідного Маріуполя.
Так вони вперше офіційно стали внутрішньо переміщеними особами. З часом їхнє життя нормалізувалося, наскільки це можливо. Старша дитина — хлопчик Михайлик пішов у перший клас.
Інеса народила другу дитину, доньку Анну. Родина Баранових уже будувала своє майбутнє в Маріуполі. У 2021 році їм навіть вдалося придбати власне житло, але через рік їхні плани знов зруйнувала війна.
Це не зрівняється з тим, що було раніше. Коли ми тікали з Маріуполя, я всім казала, що ми були в пеклі. Ми прожили майже місяць у підвалі при температурі -12°C без води та їжі, все це неможливо було дістати.
Воду ми зливали з бойлерів та батарей, вона просто замерзала. А 13 березня о 09:20 двір нашого будинку опинився під авіаударом — трапилось жахливе. Ми поховали у дворі 13 осіб. Тоді осколками поранило мою дитину, — згадує Інеса.
На той час лікарня ще працювала і маленькій дівчинці змогли накласти шви. Коли вони повернулися, то не впізнали власного двору: порожні вікна, обгорілі машини, що стояли поряд з домом — згоріла й автівка Баранових.
Лише на початку травня родина дісталась Ірпеня, де вони звернулись до центру “Я — Маріуполь”. А там їм порадили шукати допомоги в благодійних організаціях.
Інеса згадує, що виїжджали вони з маленькою валізою речей. Усе інше залишилось у Маріуполі, розкрадене та знищене.
Зараз вони починають шукати собі житло, тому просили фінансової допомоги в благодійній організації на засоби першої необхідності.
Кожна людина, яка постраждала внаслідок бойових дій на території України, також може звернутися по допомогу в ADRA Ukraine в декілька способів. Перший з них — за телефонами гарячої лінії:
- +38 (067) 333 17 52;
- +38 (093) 170 67 39;
- +38 (050) 615 57 50.
Також можна перейти на офіційний сайт ADRA та заповнити форму або повідомити про свою проблему в особистих повідомленнях у соцмережах.
Сьогодні організація надає продовольчу допомогу, соціальний транспорт та допомогу в евакуації з гарячих точок, фінансову допомогу вразливим верствам населення, психологічну та інформаційну підтримку.