Коли мова заходить про участь правоохоронців у бойових діях під час війни, як приклад одразу ж згадують штурмову бригаду Нацполіції «Лють». 25-річний ветеран Іван Артюх саме з цього підрозділу. Чоловік пішов на війну в перші ж дні повномасштабного вторгнення рф, виконував завдання у найгарячіших точках на сході країни, та в одну мить скид з ворожого дрона перервав його бойовий шлях і докорінно змінив життя. Ветеран втратив ногу, та новою реальністю для нього стала не зневіра, а шлях до Паралімпіади, який він зараз проходить. Свою історію захисник розповів «ФАКТАМ».
Зі слідчого у штурмовики
На війні Іван Артюх опинився зовсім не випадково. Закінчивши Луганський університет внутрішніх справ, чоловік працював слідчим в рідному Сіверськодонецьку.
«Я не очікував, що рф наважиться на бойові дії саме такого масштабу. Але у загострення вірив, адже на початку лютого всі структури (суди, прокуратури) і ми також почали вивозити документи про кримінальні впровадження. Я все це бачив, кожного дня з цим стикався й розумів, що щось почнеться», — пригадує Іван.
24 лютого 2022 року чоловік знаходився на добовому чергуванні у слідчо-оперативній групі.
«А коли змінився, мені зателефонували знайомі з батальйону „Луганськ-1“ (поліцейський бойовий підрозділ особливого призначення, який згодом увійде в бригаду „Лють“. — Авт.), і я став вирішувати питання стосовно свого переводу», — каже ветеран.
Для Івана не стояло питання, чи змінювати роботу слідчого на фах штурмовика.
«Мій молодший брат з 2019 року служить у ЗСУ. Мій батько служив в ЗСУ ще до повномасштабного вторгнення. У мене було багато друзів в батальйоні, і ми обговорювали, що якщо почнуться бойові дії, то ми будемо брати в них участь. І, як ми домовлялися, так і сталося», — розповідає військовий.
«Людина не створена для війни»
Іван захищав Україну на Луганщині, Донеччині, брав участь в контрнаступі на Харківщині.
«Звичайно, це все страшно. Немає людей, які не бояться виходів з міномета чи коли воно прилітає поряд. Людина не створена, щоб воювати й все це чути. Але коли ти береш у цьому участь, виділяється адреналін і ти розумієш, що якщо не будеш рухатись, робити те, що треба, то це призведе до поганих наслідків. Тому ти просто робиш все, що від тебе залежить», — пояснює чоловік.
Ветеран був свідком того, як змінювалася війна, здійснюючи технологічний перехід від домінування важкої техніки до розвитку дронів.
«На певних напрямках нам протистояли професіонали, які велику частину свого життя віддали військовій справі. Та, наприклад, у Курдюмівці взяли полонених з підрозділу „Шторм-Z“, а це колишні ув’язнені. Тобто супротивник був абсолютно різний. Втім, рівень забезпечення навіть у цих ув’язнених був непоганий: майже у кожного АК-12», — каже співрозмовник.
У квітні 2024 року неподалік Часового Яру ветеран дістав важке поранення. Бійцям дали завдання висунутись у сусіднє село.
«Я йшов, та раптом почув, що десь летить дрон. Розумів, що він наді мною, й прискорився. Та було запізно: дрон скинув гранату, яка розірвалася прямо під ногами», — пригадує ветеран.
Зреагувати в такій ситуації просто немає часу й шансу.
«Граната розривається через три секунди після того, як ти витягаєш чеку. А на дрон прикріплюють гранату одразу без чеки. І коли вона падає на землю, то розривається практично миттєво. Зреагувати на таке майже неможливо. Плюс треба ж ще встигнути побачити ту гранату, а це важко», — пояснює Іван.
Боєць швидко відповз до укриття, наклав собі турнікет і став чекати на допомогу побратимів. На щастя, евак приїхав вже за дві години, що досить швидко в умовах фронту.
«Після ампутації я не був у розпачі»
Коли ж Іван опинився в лікарні, медикам довелося констатувати, що значна частина кістки травмованої ноги просто згоріла. Відтак, відновлювати м’які тканини не було сенсу, адже кістку відновити неможливо. Тому під час перегляду рани чоловіку знеболили нижню частину тіла й провели ампутацію. Неймовірно, але під час такої важкої операції боєць перебував у свідомості.
Ветеран зазначає, що хоч поранення й не найкращий досвід у житті, та ампутація ноги — це ще не найгірший сценарій.
«Втратити руку було б набагато гірше. Натомість ампутація ноги в цілому критично не впливає на якість життя. Тим паче у мене був приклад — мій дід. 40 років тому на роботі він також втратив ногу, але нормально жив. Хоча протези, які робили в СРСР, це ж був жах. А зараз, коли технології розвинені та інше ставлення суспільства до людей з інвалідністю, то психологічно я почував себе нормально. Не був у розпачі — це точно», — підкреслив захисник.
Крім того, за словами Івана, психологічно пережити ампутацію набагато легше, коли є власна родина.
«У мене дружина, дитина, і я розумів, що у мене не виникне проблем із пошуком партнера, для якого, можливо, твоя інвалідність буде бар’єром», — каже військовий.
Вже за місяць після операції ветеран почав задумуватись над тим, як йому швидше відновитися та жити далі. Порятунком став ампфутбол.
«Об’єктивно в лікарні немає чого робити. Я зрозумів, що в такому середовищі мені буде складно нормально відновитися в фізичному сенсі, — розповідає чоловік. — Запитав у психолога, чи не знає вона контактів спортивних ініціатив для ветеранів. Вона й дала мені номер команди з ампфутболу. Я подумав: «Чому б і ні?»
Боєць став гравцем команди «Шахтар Сталеві», опинившись на позиції півзахисника. Ба більше, встиг навіть пограти за збірну України.
«Я був правшею і втратив саме праву ногу. Це стало великим викликом для мене — перевчитись, щоб використовувати у футболі ліву ногу. Для мозку це було складним завданням, і я витратив на це багато часу», — пояснює військовий.
Згодом Іван змінив милиці на протез і вже за місяць навчився ходити.
«Але взагалі це процес, якого ти вчишся протягом всього життя. З кожним днем і місяцем ти дедалі більше адаптуєшся до протеза, адаптуються м’язи, і, можливо, через 10 років це вже буде зовсім інший рівень ходьби», — підкреслює боєць.
Разом з ампфутболом, ветеран відкрив для себе світ адаптивних видів спорту: тріатлон, сучасне п’ятиборство, виконав норматив на кандидата в майстри спорту з параплавання. Чоловік зізнається, що його амбітна мета — потрапити в збірну та виступити на Паралімпіаді. Саме для цього він наполегливо тренується.
Окрім спорту, зараз ветеран працює юристом в управлінні освіти Рубіжанської МВА і веде гурток в юридичному ліцеї столиці. Графік щільний, та завжди є час на родину й виховання донечки.
«У мене вже звичайне цивільне життя, я адаптувався і намагаюся робити якнайкраще для своєї родини», — резюмував Іван Артюх.
Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу. у спільноті EnableMe.