Війна торкнулася кожного куточка України. І поки одні міста та села перебувають в облозі, їх тимчасово окуповано, або навколо точаться бої, інші стають прихистком для тих, кому вдалося вирватися з пекла.
Джерело — https://rubryka.com/
До Броварів Київської області сьогодні з’їжджаються евакуйовані з сіл та міст навколо та далеко за межами Київської області. Тут спокійніше, ніж у багатьох місцях на Київщині. Втім, блакитне небо над містом теж далеке від мирного.
Мер Броварів Ігор Сапожко
«Рубрика» побувала в Броварах і на власні очі побачила, як до міста прибувають біженці, як працює склад сортування гуманітарної допомоги, як виглядають наслідки ракетних ударів. Про все це — у фоторепортажі.
У черзі за новим життям
До Броварів ми потрапляємо одночасно з переселенцями з села Рудницьке, що в Київській області. Його звільнили від окупантів лише день тому. Евакуювати людей з села було важко; майже три тижні мешканці Рудницького вимушені були практично жити в підвалах, ховаючись від ворожих обстрілів.
Переселенці, яким вдалося вирватися з окупації чи з-під ворожого вогню, реєструються в місті – реєстрація дозволяє отримувати допомогу від держави.
Серед переселенців – жінки, діти, чоловіки, старенькі. Черга надворі переходить всередину будівлі – там людям допомагають заповнювати всі потрібні документи.
У черзі на реєстрацію знайомимося з Анною – її очі стомлені, але дівчина знаходить сили, щоб усміхнутися. Вона в Броварах уже якийсь час. Розповідає, що зупинилися у місцевої бабусі – особисто жінку не знали. У новому тимчасовому домі прийняли їх та ще маму з двома дітьми. Анна каже, що зустріли дуже добре, а коли дізналися, звідки вони приїхали, то порадили реєструватися на статус переселенця.
«Ми виїхали з Херсона 27 лютого, тому що зрозуміли, що починаються бойові дії. Ще в 2014 році говорили про Херсон, що його можуть окупувати, тому ми одразу зрозуміли, що треба виїжджати, – розповідає вона. – Зараз вже звідти неможливо евакуюватися, там російські пости стоять, людей просто не випускають. Зараз ми стоїмо на реєстрацію внутрішньо переміщеної особи, щоб отримати від держави грошову допомогу та щоб можна було отримати харчі, допомогу від волонтерів«.
Анна поїхала з Херсона разом із мамою. Як і багато кому серед тих, кому вдалося евакуюватися, каже, що частина родини залишилася в місті – дідусь і тітка. Ті кажуть, що у місті вже транслюють російське телебачення. Анна пояснює:
«Ми просимо, щоб вони його не дивились, тому що там дуже фейкові новини, вони там, можна сказати, «зомбуються». Багато людей, особливо в селах, вже настільки «зомбувались», що вони думають, що по Херсону починають ходити рублі і починають вірити, що Херсон не повернеться до складу України, що це вже буде російське місто. Але дуже багато людей переконують їх, наприклад, виїжджають по селах, розповідають. Що все не так, як їм показують росіяни. Що на українському телебаченні розповідають правдиву інформацію, що зараз наше ЗСУ звільняє міста, що ситуація покращується, а по російському телебаченню розповідають навпаки, що захоплюють уже Київ.
Мій дідусь дзвонить і каже, показують по російському телебаченню, що в Броварах немає хлібу, вже і захопили Бровари і майже Київ теж. Йому кажу, ти що, я зараз тут лежу і ходжу в магазин. Тут є абсолютно все, не тільки хліб, а все, що можна: крупи, цукор, всі продукти є в магазинах, у нас абсолютно контролюється місто і ми їм розповідаємо, яка є у нас ситуація на даний момент, бо вони думають, що Україна – вже майже російська країна«.
За останні тижні Херсон отримав звання міста-героя України та довів, що є українським. Такий вибір зробили його мешканці. Анна розповідає:
«У Херсоні багато людей вийшли відстоювати свої права; доводити, що Херсон – це Україна. Багато людей, звісно, бояться виходити, бо там починають стріляти. Люди там не готові йти в росію, кричать «росія – геть!», «Херсон – це Україна». Вони в тому настрої, що вони будуть врятовані, не беруть гуманітарну допомогу [від росії – ред.]. Наша родина серед тих, хто відмовляється від їхньої допомоги. Росія перешкоджає завезенню продуктів до сіл та селищ. Вони це роблять для того, щоб привезти свою «гуманітарну» допомогу та щоб люди брали її. І не тільки наша родина не бере таку «допомогу»«.
Допомога своїм
Допомогу і харчі, про які розповідає Анна, переселенцям забезпечують волонтери. На продуктовому складі з сортування гуманітарки кипить робота – завдяки цьому ніхто не залишиться голодним й з порожніми руками. Сортують воду, олію, крупи, борошно, консерви…
А ще – найнеобхідніші речі, в тому числі одяг. Потрібно все – від курток для дорослих до взуття для дітей. Багато людей їхали поспіхом, мало хто зміг взяти все, що знадобиться у житті далеко від дому – хай і тимчасовому.
Сліди війни
Хоча у Броварах зараз безпечніше, ніж у багатьох інших містах Київської області, війна не оминула і це місто. 12 березня тут у продуктовий склад влучила ворожа ракета.
Руйнування – значні. Всередині згоріло все. Встояли металеві конструкції. Тепер вони стоять ніби скелет – голі, поторочені.
На місці й зараз працюють рятувальники, ліквідуючи наслідки пожежі та розбираючи завали.
Трохи світла
Та навіть серед руйнувань та війни є світло. Сонячне проміння, що аж засліплює. Усмішка людини, яка, можливо, вперше за декілька тижнів стоїть під блакитним небом і не чує обстрілів. Рука допомоги, що просто зараз розсортовує необхідні продукти тим, хто їх потребує.
Тому українців не перемогти. Поки ми є одне в одного, поки ми гуртуємось, поки ми єдині – Україну не здолати.