Президент України Володимир Зеленський посмертно нагородив орденом «За мужність» ІІІ ступеня Романа Верещака — мисливця з Київщини, який допоміг українським військовим зупинити російську навалу та скерував вогонь на себе, щоб знищити колону техніки окупантів. Це дозволило призупинити наступ зі сходу на Київщині та убезпечити Бровари, до яких ворог так і не дістався.
23 серпня 2023-го Президент України підписав Указ №502/2023 про відзначення державними нагородами українців з нагоди Дня Незалежності України.
Журналісти «Слідства.Інфо» писали про історію Романа Верещака та його друга в матеріалі «Викликали вогонь на себе: як два друга з Броварщини ціною життя і здоров’я зупинили російських окупантів».
Роман Верещак — мешканець села Мокрець, яке розташоване майже на межі Київської та Чернігівської областей. Російські війська були тут уже за кілька днів від початку повномасштабної війни, а 10 березня 2022-го поруч із селом ЗСУ розбили велику колону техніки окупантів. Це дозволило призупинити наступ зі сходу на Київщині та убезпечити Бровари, до яких ворог так і не дістався.
На початку березня 2022-го, коли росіяни зайшли до сусіднього села Бервиця, місцева тероборона розбіглася, два мисливці Роман Верещак та Сергій Білоус взяли все до своїх рук, і зайняли позиції, щоб спостерігати за окупантами. Тоді на них і вийшли з проханням допомогти.
Мисливці Роман Верещак (ліворуч) і Сергій Білоус (праворуч)
Кілька днів друзі-мисливці займалися коригуванням вогню. У них був автомат, гранати, бронежилети, біноклі, рації. Чоловіки разом у сараї (на межі села, поруч зі старим млином — найвищою точкою села Мокреця) спостерігали за пересуванням росіян, а ночувати поверталися додому.
«На ніч в нас була тиша, ніхто не рухався. Вони стояли в Бервиці, що вони там робили, не знаю, пили чи гуляли, що вони ще можуть робити? Розумного нічого. Навіть стрільба припинялася», — каже Сергій Білоус.
На пʼятий день вороги взяли в облогу їхні позиції. Прийшли через поле, з сусіднього села Марківці, що вже на Чернігівщині.
Тоді чоловіки вирішили спуститися в погріб, бо тікати можливості у них не було — з усією їхньою амуніцією посеред поля вони були б легкою мішенню для ворога.
«Коли вони почали взламувати, ми опустилися і останні три дошки заложили, ну типу нас там немає. Вони прийшли, ходили по приміщенню, і потім почали підіймати оці дошки, щоб опуститися до нас. Рома перезарядив автомат, я взяв дві гранати. Вони почали спускатися, він каже «стій». Вони, виходить, зверху підіймають, вони ще не бачать, що ми привідкрили двері. Ми звідти знизу кинули їм дві гранати, і вони нам у відповідь одну», — розповідає Сергій.
Сергієві тоді осколками посікло руку і плече, а Романові влучило в ногу. Врятувала їх від смерті конструкція підвалу — кімнатка, де вони ховалися, була трохи збоку від входу. Їхню схованку було розкрито. Росіяни підігнали танк до будівлі, де переховувалися мисливці, і почали її розстрілювати.
Тоді чоловіки вирішили викликати на себе вогонь українських військових, бо розуміли, що живими їх ніхто не випустить.
«Зрозуміло, що не картоплю ми там збираємо, чи ще щось у тому погребі. І ухвалили таке рішення, щоб скоригувати вогонь сюди. Був ще, може, такий шанс, що якщо розвалять, погріб міцний, просто нас закидає. Був один мужчина, якому я казав, що якщо завалить, ми тут. Ну, тобто, був ще такий шанс, що може наші попадуть, нас завалить, за рахунок витяжок вода є, ми виживемо», — пригадує чоловік.
Росіян накрило вогнем української артилерії. Сергієві вдалося врятуватися, а от Роман — загинув.
Завдяки тому, що чоловіки скерували вогонь на себе, це дозволило призупинити наступ зі сходу на Київщині та убезпечити Бровари, до яких ворог так і не дістався.