У Баришівській громаді Броварського району село Перемога звільнено від рашистів та оговтується від місячної окупації ворогом. Це поселення стало командирським пунктом російських окупантів, з якого ворог координував наступ на Бровари і далі на Київ зі східного напрямку. Майже всі будинки в Перемозі, якщо не зруйновані, то пограбовані. Нині селище і досі небезпечне для життя, оскільки ворог відступаючи замінував багато доріг та будинків.
Про це йдеться в ТСН.
Багатостраждальне село понад місяць було під окупацією російських солдатів. Нещодавно село звільнили, тому Перемога буде за нами.
В центрі села суцільні руїни. На місці згарища ще кілька днів тому стояв штаб окупантів. В центрі та навколо розміщувались сотні танків, «Градів» та бронемашин. Валерія та його родину росіяни вигнали з дому, натомість тут жили військові керівники, а у сусідів їхні охоронці. По собі залишили лише руїни. « Це у нас тут була хата. Все що батьки роками вкладали. У мене немає слів, чесно», — каже чоловік.
Ще на в’їзді до центру села військові попереджають про головну небезпеку – міни. Звичайний скутер покинутий на дорозі став смертельною пасткою для місцевого мешканця, який спробував його підняти. І таких вибухових сюрпризів в Перемозі та на околицях надзвичайно багато.
«Там лежить «Нлав», або «Птур», лежить одна протитанкова до неї привязана РДГ — ручна граната. Протитанкова – це сім кілограм тротилу і трохи далі менша, але воно все між собою з’єднано, треба обережно працювати», — розповідає боєць ЗСУ.
Цю дорогу вздовж поля військові сапери розміновують вже другий день. Вона потрібна аграріям, щоб почати посівну. Поруч підбитий російський Т-72 із вже традиційним набором мародерського краму — тут фен, шуруповерт, крем для бриття, крем після бриття.
Українці не втомлюються дивуватися аморальності російського окупанта. Олена всю гнилість та жорстокість ворога відчула на собі. «Я стояло от тут, тут був прилавок. Ви бачите, це був кулемет, от така куля. Я впала», — розповідає вона.
Власниця магазину могла загинути в перший же день захоплення села. Росіяни вдерлися і розграбували її магазин, потім домівку, викрали коштовності, гроші та автівки. Ледь не щодня їй приставляли дуло автомату до скроні і вимагали покори. «Вони не воїни, вони зграя злодіїв, маразматиків, зграя боягузів і мародерів. Це не армія, тому Путін програє цю війну 100 відсотків, уже програв», — переконана жінка.
Її брата та сина російські окупанти п’ять днів тримали у льосі. Вимагали видати українських корегувальників вогню. Чоловік показує їхню в’язницю без світла, їжі та води.
В’язнів звільнили бійці, які жартома називають свій підрозділ «Дикі качки», бо «літають» районом і ганяють російських орків по лісах та полях. Віднедавна на трофейній БМП, яку назвали Машка. На ворожій техніці нині можна заробити, держава скуповує російську техніку.
«Не треба мені ті гроші, я не за грошима ганяюсь, а для тиші, щоб була в Україні», — каже командир БМП Олександр Ковтун.
Нині тишу в Перемозі ледь не щогодини порушують українські сапери, які знаходять та підривають ворожі міни та снаряди. Бойові комплекти зносять в безпечне місце, проте саме село суцільна небезпека.
«Зараз ще небезпечно повертатися, бо орки залишили дуже багато сюрпризів — танкові снаряди порохових багато, гранати ручні, в кожну хату треба заходити обережно, можуть бути розтяжки», — констатують військові.
В одній із таких хат перший тиждень окупації переховувалась кореспондентка ТСН разом із своїми дітьми. Вони створили собі «бункер» на печі.
Після тижня окупації селяни пробували покинути село. Людей не випускали, бо використовували їх, як живий щит під час артобстрілів. Евакуаційні машини росіяни розстрілювали, переможці гинули родинами. Проте більшості мешканців все ж вдалося евакуюватися із села «зеленими коридорами».
Залишаючи село місцеві відпускали собак та свійських тварин на волю, щоб ті могли харчуватись самотужки. Тому не дивно, коли селом вільно бігають кози чи свині.
Понівечена, обгоріла, розбита, нині без світла, газу та води, але вона наша. Наша Перемога.