28 липня 1982 року в одній із найкращих італійських лікарень помер легендарний український рапірист, олімпійський чемпіон Володимир Смирнов. Триразовий чемпіон світу з Рубіжного мав свою унікальну техніку, а також завидний атлетизм і невгамовний характер. Він міг виграти ще багато титулів та побачити, як дорослішають його діти. Але все перекреслила трагедія на чемпіонаті світу. Зламаний під час поєдинку клинок суперника завдав йому травми, несумісної з життям.
Саме тоді, коли Італія знову приймає найкращих фехтувальників планети, OBOZREVATEL вирішив згадати страшну трагедію на доріжці, яка назавжди змінила цей шляхетний вид спорту.
Смирнов був щедро обдарований фізично, до фехтування встиг спробувати сили у баскетболі, футболі, боксі, легкій атлетиці та навіть хокеї. Але виявився фехтувальником від Бога, коли після армії у Київській школі знайшов свого тренера Віктора Бикова. Адже, крім майстерного володіння рапірою на Олімпіаді-1980, Смирнов примудрився відхопити ще й «бронзу» Ігор у шпазі.
Причому напередодні битви за «золото» московської Олімпіади Биков умудрився підпоїти свого підопічного, але йому це абсолютно не завадило.
«Напередодні фіналу кажу Володі: «Ти сьогодні нікуди не йди. У мене мандраж. Давай вип’ємо. Підтримай мене. Тобі трошки, а мені більше». Насправді ж випили пляшку горілки – порівну. Вранці він встав, десять кілометрів пробіг і вигнав усе це. А потім пішов і виграв. Думаю, я правильно зробив, що так зняв його напругу. Володя прийняв рівно стільки, щоб нормально спати і не нервувати перед відповідальним фіналом», – розповідав Биков.
Володимир справді пощастило з тренером, але спортсмен і сам багато працював над удосконаленням свого фехтування. Після важких тренувань замість відпочинку міг постукати в кімнату Бикова і запитати: «Тренере, ви не спите? Я тут ще приймач придумав».
Досягши перемоги на Олімпіаді, українець не зупинився на досягнутому – став володарем Кубка світу у 1980 та 1981 роках, завоював два золота на чемпіонаті світу у 1981-му та очолив світовий рейтинг. Чемпіонат світу-1982 також мав стати продовженням його тріумфу.
Однак, як пізніше згадував Биков, перед поїздкою на фатальний для себе чемпіонат 1982 Володимир несподівано сильно нервував. Смирнов, який ніколи не боявся викликів, постійно вигадував причини, щоб знятися з турніру, скаржився, що погано готовий і краще залишиться вдома та відпочине, щоб не підбивати команду.
До того ж напередодні ЧС у СРСР Бикова зробили невиїзним та заборонили летіти до Італії. А сам рапірист опинився в епіцентрі розслідування через те, що у нього знайшли надлишки валюти. Але залишити без чемпіонату світу зірку збірної не наважилися. А під час збору у Білорусі перед турніром Смирнов відпросився у головного тренера Олександра Перекальського на день зганяти до Києва та побути із сім’єю.
І, як пізніше стало ясно, нервував Володимир не дарма. Можна лише здогадуватися, скільки ще міг виграти українець, якби не фатальний укол, зроблений 20 липня 1982 року на чемпіонаті світу в Римі під час поєдинку СРСР та ФРН. Смирнов, який був першим номером світового рейтингу, зустрічався з другим – німцем Маттіасом Бером.
При взаємній атаці рапіра німця вдарилася в плече Смирнову і зламалася, але Бер за інерцією продовжив рух рукою і обрубок клинка пробив маску 28-річного Володимира, увійшовши до лівої очниці, а потім – до мозку. Бер стрімко витяг залишок клинка, а українець з криком зняв маску та впав.
«Ми обидва дуже хотіли заробити перше очко. Все відбувалося дуже швидко, буквально за соті секунди. Я пам’ятаю, як атакував, а що було далі… Це я знаю тільки зі слів очевидців», – згадував Бер.
Биков у розмові з fakty.ua згадував, що перед поєдинком Володя свою захисну маску поміняв на чужу – здавалося, на найкращу, нову.
«Може, якби він у своїй залишився, не трапилося б цієї трагедії. Та й клинок німця не просто зламався, а «розколовся» вздовж по косій. Кінець вийшов як загострене шило, яке й потрапило до гнізда захисної маски. Якби клинок просто зламався, то він би вдарився об маску і не зміг пройти між осередками. А якби гострий кінець потрапив на міліметр вище, у надбрівну дугу, Володя відбувся б синцем…», – міркував тренер.
Українського фехтувальника швидко доставили до клініки за 30 км від Риму, де свого часу після замаху лікувався сам Папа Римський Іван Павло ІІ. Але мозок українця, куди клинок увійшов на 14 см, вже практично не функціонував.
Світова преса жила цією трагічною історією жодного тижня, вивчивши до найменших подробиць і сам поєдинок, і головних дійових осіб, і проблеми зі зброєю та захистом у фехтуванні. А в СРСР у цей час була тиша, ніби нічого не трапилося, ніби це не вони втратили свого найкращого рапіриста.
Дружину Емму навіть не випустили до Італії, щоб попрощатися з Володимиром. І як би не хотіли римські лікарі врятувати видатного фехтувальника, після довгих обговорень зрозуміли, що безсилі. Мозок Смирнова був мертвий, і після 8 днів штучної коми лікаря відключили апарати, які підтримували життя українського генія.
«Коли він їхав, на прощання я сказала, що чекаю з Риму з перемогою. І без перемоги теж. «Ну вже ні, – раптом відповів Володя. – Або зі щитом, або на щиті!» Хто знав, що його слова виявляться пророчими? А через кілька днів я поверталася з ринку. Раптом зупинилася як укопана і подумала: «А скільки було моїй мамі, коли вона овдовіла?» Тут же прикусила мову і стала відганяти від себе погані думки», – зізнавалася пізніше Емма Смирнова.
Володимира поховали на Лук’янівському цвинтарі в Києві, а його загибель призвела до серйозних змін в екіпіруванні – посилили захист масок та форми, клинки стали гнучкішими, щоб легко не ламалися, та змінили вимоги до навантаження на кінчик рапіри та шпаги. Наразі екіпірування витримує уколи вчетверо більшої сили, ніж за часів Смирнова.
Дружина фехтувальника Емма після загибелі Володимира залишилася сама з двома дітьми і намагалася домогтися, щоб про смерть чоловіка розповіли в СРСР, просила написати матеріал у пресі на згадку про олімпійського чемпіона. Але чула лише відмови. У результаті ЗМІ обмежилися невеликим та сухим некрологом в одній із газет.
Родина Смирнових жила у Києві в одній із столичних багатоповерхівок на Оболоні разом із мамою Емми. Але після смерті Володимира дружина отримала лише сім карбованців надбавки до стандартної пенсії за втрату годувальника. Пізніше видали ще 300 рублів компенсації. Іноземні спортсмени також зібрали гроші для сім’ї колеги, але спортивне керівництво СРСР підло від них відмовилося.
Тяжкі часи після загибелі Смирнова переживав німець Бер. На деякий час він навіть кидав спорт і понад два десятиліття жив із почуттям провини у ненавмисному вбивстві. Спортсмен лікувався від депресії, а 2002-го мало не вчинив самогубство.
Зрештою, німецькі журналісти влаштували йому зустріч з Еммою, яка зізналася, що ніколи не звинувачувала Маттіаса. У Києві вони разом сходили на могилу Володимира, де Бер заплакав…
