Вандея – французький департамент, у якому в 1793 році спалахнув заколот проти республіки. Головною рушійною силою його були дворяни та католицьке духовенство, які намагалися відновити владу королівської династії. Питається, до чого тут Мокрець?
А справа в тому, що у цьому селі та ще у Бервиці аж до 1929-1930 (а дехто стверджує, що до 1934) років не було жодного більшовика! Різні компартійні уповноважені боялися навіть показуватися в указані населені пункти під страхом смерті. Чому ж так сталося?
Але давайте усе по порядку. На давні козацькі села Мокрець та Бервицю благотворно вплинула столипінська реформа 1906 року, яка передбачала створення на общинних землях дрібної селянської власності. Таким способом царський уряд намагався створити між поміщиками та селянами прошарок міцних хуторян, які б стали його оплотом у селі. Старожили розповідали, що у новоявлених землевласників окрім значних наділів було у господарствах по п’ять-шість корів, десяток свиней, декілька коней – люди жили заможно. Але усе це діставалося тяжкою працею – селяни днювали й ночували в полі.
Революцію 1917 року в Мокреці зустріли без антицарських виступів. Згодом ця місцевість підпала під владу повстанського отамана Демида Ромашки, який зі своїм загоном воював спочатку проти військ білого генерала Денікіна, а потім і проти більшовицької влади. Мокрецькі та бервицькі господарі більше ніж на десятиліття міцно пройнялися націоналістичними поглядами і не вважали за потрібне спілкуватися з комуністами. Достеменно невідомо, але не виключається, що багато хто з них воював під ромашківськими знаменами.
До того ж, Мокрець і Бервиця у ті часи були оточені численними болотами, через які було украй складно добратися до сіл із волосного (з 1920 року входили до Ярославської волості Козелецького повіту) чи районного (з 1923 – до Бобровицького району Ніжинської округи) центрів. Щоправда, спроба встановити владу більшовиків у Мокреці усе-таки була, ініціаторами якої виступили Данило Ковалець, Олексій Потапенко та інші у 1918 році. Вона, як свідчили очевидці, виявилася невдалою.
Згідно записок Чернігівського статистичного комітету, ще й у 1922 році Мокрець не мав своєї сільської ради. Мокрець і Бервиця – єдині села Ярославської волості, у яких не створили сільських комітетів взаємодопомоги (громадська організація, що допомагала населенню при неврожаях, стихійних лихах та надавала правові консультації родинам незаможників, інвалідам, сиротам, удовам і хворим). Переважна більшість селян у вказаних селах були матеріально забезпеченими, про що свідчить, зокрема, такий факт. У 1924 році у Бобровиці проводилася сільськогосподарська ярмарка, на якій Мокрець і Бервиця були представлені як одні з найбільших постачальників великої рогатої худоби Бобровицького району.
Колективізація в них розпочалася у 1929-1930 роках, коли під тиском владної партії було створено колгоспи «Нове життя» та «Новий шлях». Щоб люди вступали до них і безкоштовно віддавали свою землю, застосовувалися репресії – «розкуркулювали», силою відбирали худобу, тягло, реманент. Так, у 1931 році розкуркулили мокрецького одноосібника Кузьму Кощія, а в 1934 році – Степана Хіміча з Бервиці. Не дивлячись на це із 120-ти бервицьких дворів до колгоспу записалося лише 45. Більше того – одноосібники, які не вступили до колгоспу й не визнавали радянську владу, жили в Бервиці аж до 1963 року! Це Олександр Бойко, Іван Москаленко і Трохим Ступак. Був іще Григорій Курмач, якого розстріляли в Биківні в 30-х роках. Трохим Єгорович Ступак, що прожив майже 100 років, усе життя тримав у своєму господарстві коня, за якого щороку сплачував державі 500 рублів. Представники радянської влади та партійці постійно тероризували Ступака, аж поки не видали йому довідку, що він…одноосібник.
Торкнувся селян Мокреця та Бервиці й голод 1933 року. Є документальні дані, що тоді померло у Мокреці понад 10 осіб, опухло від голодування 20 дорослих і 40 дітей, стільки ж перебувало у вкрай важкому стані. Старожили пригадували, як у 33-му їли лободу, квіти конюшини та липи. Вулицями села ходили знесилені голодні люди й просили, аби їм дали хоча б чого небудь поїсти. Так от помстилася радянська влада Мокрецькій Вандеї.