Коли через повітряну тривогу зупиняється громадський транспорт, місто починає колапсувати. Але найгірше почуваються люди, які живуть чи працюють на Лівому березі. Під час тривоги через мости не їздять метро та міські тролейбуси й автобуси. Тож залишається або їхати на таксі чи власним авто через “глухі” затори, або… йти пішки.
Власне, про це й наступні історії трьох людей, які живуть або жили на “лівому” і неодноразово втрапляли у халепу через зупинку наземного транспорту під час тривог. Як вони викручувалися із ситуацій та що думають про зупинку транспорту — читайте нижче.
Я живу у ЖК “Комфорт Таун”, біля Дарницької площі. 4-5 разів на тиждень їжджу в центр міста — по роботі та у справах. Останнім часом роблю це на машині, бо якщо повітряна тривога, на громадський транспорт можна не розраховувати. Але якщо все добре, під’їжджаю до метро “Лівобережна” маршруткою, а потім на метро.
Пригадую, як одного разу треба було зранку доїхати в офіс, який розташований біля Київського велотреку. Спочатку сів на маршрутку, яка все ще чомусь приймає оплату тільки готівкою. Коли доїхав до станції метро “Лівобережна”, увімкнулась повітряна тривога. Всі потяги зупинили, у вестибюль метро також не пускали. Довелося чекати близько 40 хвилин, поки скасували тривогу.
Так, я задумувався викликати таксі. Але під час тривоги ціна стрибнула 700+ грн. І це — за поїздку 25 хв з однієї точки в іншу. А ще є затори, які у повітряну тривогу такі, що краще на наземний транспорт не пересідати.
Однак, коли після тривоги поновлюють рух метро, у вестибюлях черга, а вагони перезавантажені людьми. Задоволення, мʼяко кажучи, мало. Тож у тій ситуації до офісу я доїхав, та замість 45 хвилин витратив на це півтори години — без урахування тривоги. Якщо рахувати все разом, то на дорогу пішло понад 2 години.
Найбільше у ситуації із тривогою та зупинкою міського громадського транспорту дратує те, що нібито він зупиняється через небезпеку, проте… міська електричка у тривогу їздить! Це як розуміти? Вона що, захищена від ракет чи дронів?
Думаю, у повітряну тривогу громадський транспорт має працювати, але точно треба змінити вимоги закону щодо відповідальності водія за безпеку пасажирів. Також залишається відкритим питання, що робити, коли водій вирішує зупинити перевезення і перейти в укриття.
Раніше я мешкала на лівому березі, біля Дарницької площі. До повномасштабної війни це було місце, звідки можна було поїхати в майже будь-яку точку Києва. Зараз ситуація практично така сама, окрім періодів повітряної тривоги. І якщо вдень це не так проблематично, ввечері чи навіть ближче до ночі ситуація з транспортом стає дійсно серйозною. Про це — наступна історія.
Одного дня ми з подругою вирішили прогулятися “на правому”. Виїхали з дому після 16:00. Гуляли приблизно чотири години, а о 20:00 вирішили, що пора додому. Якщо буде повітряна тривога, на лівий берег важко доїхати, а грошей на таксі витрачати не хотілося. Тож близько 20:30 ми сіли у потяг на метро “Шулявська”. Аж раптом вона — тривога. Отже, остання зупинка тільки метро “Арсенальна”, далі потяги не їдуть.
На станції нас висадили. З подругою вирішили чекати, бо з Арсенальної не так багато транспорту їде на лівий. Та й здавалося, що ось-ось — і відбій, часу доїхати додому буде вдосталь.
Однак сталося не так. Тривога затягнулася, а близько 22:35 оголосили: все, метро більше не їздитиме. Тож подруга сказала: треба бігти.
Щойно ми вийшли з метро, зрозуміли, що наземним транспортом добратися не вийде. На зупинках купа людей стоять у чергах, маршрутки забитими проїжджають повз нас. Тоді я спробувала викликати таксі, але і це не вийшло. Тоді разом з подругою ми вирішили йти до Дарницької площі пішки.
До початку комендантської години залишилось понад годину. Ми перейшли на біг, адже було страшно не встигнути. Поряд хтось йшов, інші їхали на електросамокатах. Згодом ми вирішили скоротити шлях і спуститися по схилу, що веде до станції “Дніпро”. Добре це памʼятаю: надворі темно, однією рукою тримаєш телефон з ліхтариком, іншою тримаєш баланс на слизькій землі. Перед нами ще й виникла огорожа з гострими піками, та через страх не встигнути ми її перелізли.
Здається, на цьому все, та це був тільки початок. Далі була довга дорога по мосту Метро. Коли ми дійшли до Гідропарку, вже була 23:40. Ми знову перейшли на біг, але Лівобережної дісталися вже у комендантську. З одного боку розуміли, що на вулиці тривога, проблем з поліцією бути не має. Та все одно йшли додому темними місцями, аби нас не помітили.
На Дарницьку площу я потрапила близько 00:30. Наступні два дні ноги боліли так, що ми з подругою не могли нормально ходити.
Висновок — через зупинення транспорту лівий берег стає іншим світом, куди дістатися можуть лише ті, у кого є авто. Або в кого є зайві тисячі на таксі.
Я живу на Лівому березі, у ЖК “Комфорт Таун”. Їжджу у дві локації на роботу: до метро “Лівобережна” та на правий берег, на площу Шевченка. До останньої точки добираюся виключно міською електричкою, бо вона їздить у повітряну тривогу. Проте є й мінус: електричка це робить раз на годину. Неодноразово траплялося, що я не встигав на неї по графіку і добирався на роботу удвічі довше різними маршрутами та транспортом. Або ж, навпаки, чекав електричку на зупинці 40-50 хвилин.
Якщо прибрати опцію електрички, і я кудись поспішаю з лівого на правий чи навпаки, то найчастіше обираю таксі. Але ж і ціни високі. Навіть занадто. Памʼятаю, якось гуляв на Подолі, і почалася повітряна тривога. Тоді довелося заплатити за таксі до дому 800 грн.
Проблема з транспортом та тривогою особливо відчутна саме через метро. Якось я був на Шулявці й хотів звідти на метро доїхати до станції “Лівобережна”. Але оголосили повітряну тривогу, відповідно, метро через Дніпро не їде. Я сидів біля станції, чекав скасування тривоги, аж поки не усвідомив, що скоро комендантська. Так, довелося викликати таксі. Вийшло з 7 разу, за високу суму. Але якби не це, я б тоді йшов пішки у район Житомирської й ночував би у друга. Інших варіантів не було.
З одного боку, під час повітряної тривоги треба сидіти в укриттях. Якщо працює наземний транспорт, це небезпека що для водіїв, що для пасажирів. Але з іншого боку, добирання кудись по місту перетворюється на пекло. Можливо, тоді не зупиняти весь наземний транспорт, а шукати якісь альтернативи? Особливо, якщо немає ракетної небезпеки, а тривогу вмикають через “щось” на 15-20 хвилин. Впевнений, якесь рішення можна знайти.