У бою за Україну, її свободу загинув майстер відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів механізованого батальйону 41-річний Микола Хілько. Про це повідомила Бориспільська міська рада.
«Микола виріс у місті Лиман Донецької області. Після закінчення місцевої загальноосвітньої школи вступив до університету у Харкові на спеціальність „Психологія“. До повномасштабного вторгнення Микола разом з дружиною жив та працював у м. Бердянськ Запорізької області — будували плани на майбутнє, мріяли. Та не судилося їм здійснитися, адже російські окупанти переступили поріг міста», — йдеться у повідомленні.
Як справжній патріот, навіть тимчасово не хотів жити під прапором загарбника, тому без вагань прийняв рішення виїжджати. І ця дорога до вільних територій України була надзвичайно важкою та довгою. Прямуючи через ворожі блокпости, Микола на власні очі бачив цинічні та безжальні страти цивільних російськими військовими. Під небезпекою страти опинився і один з неповнолітніх пасажирів автомобіля, у якому їхав й Микола, але майбутньому воїну вдалося переконати окупантів його відпустити.
«Ці страшні картини ще довго не полишали його думки, ятрили його душу і водночас стали поштовхом тому, що як тільки Микола приїхав до відносно безпечного Житомира та пішов до військкомату та приєднався до лав Збройних Сил України.
Донецький, Харківський, Запорізький, Херсонський, Сумський — географія бойових завдань, у яких брав участь захисник, надзвичайно широка. Хоча впродовж тривалого часу був сапером на передовій, але водночас незамінним був і як водій — здавалося б, не було автомобіля, який б не підкорився нашому захиснику. У 2024 році був тяжко поранений. І навіть будучи пораненим, допомагав іншим побратимам евакуюватися з місця бойового завдання. Та й загалом ніколи не залишав на полі бою ні поранених, ні вбитих захисників України. За особисту мужність був нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України», — пишуть земляки воїна.
Микола був турботливим сином, тож не дуже багато розповідав своїм батькам, аби не тривожити їх серця. Коротке та обнадійливе: «Все добре! Живий…» Напередодні того страшного дня, під час телефонної розмови так і сказав: «Здається, моє життя закінчилося…» 7 липня 2025 року під час виконання бойового завдання на Сумщині життя героя обірвалося… Тільки тепер вдалося забрати тіло та поховати.