На Бережанщині справжній «грибний бум». Особливо багато вродило цього року білих грибів. Тож місцеві мешканці масово ідуть до лісу, щоби запастися його щедрими дарами. Тихе полювання – одне з улюблених занять і одинадцятирічного Назара Олійника з села Посухів. Юний грибник уже добре знає врожайні місця, тому завжди повертається додому з повними корзинами, пише Сільський господар.
– У нашій сім’ї – всі затяті грибники: і мій чоловік, і батьки, і старший 15-річний син Богдан, – каже мама Назара Марія Олійник. – Тільки-но розпочинається сезон, ми беремо у руки корзини і йдемо до місцевого лісу. В народі його називають «Дубина». Для нас це своєрідне сімейне захоплення. Тому з нетерпінням чекаємо початку грибної пори. Цього сезону ходили на «полювання» двічі. Першого дня принесли додому 12 кілограмів білих грибів, наступного разу – чотири. Крім того, «вполювали» ще багато козарів. Назар не міг натішитися таким врожаєм. Удома одразу взявся чистити гриби. Ми варимо з них підливу, юшку, а ще заморожуємо і маринуємо, щоби було чим на Святвечір смакувати.
Улюблена страва Назара – салат із маринованих грибів від бабусі Ольги. Він доволі простий у приготуванні – лише гриби, нарізана кільцями цибуля та олія. Але скільки любові сюди вкладено!
– Що не зробиш для дорогого онука? – посміхаючись каже пані Ольга. – Тим паче, що Назар й сам долучається до цього процесу. Бо ж і збирає гриби, і чистить їх та миє. А мариную я їх вже багато років. Спеціального рецепту не маю, готую, як кажуть, «на око». Великі гриби нарізаю скибками, малі залишаю цілими. Заливаю водою і ставлю на вогонь. Коли закиплять, відціджую. Потім знову заливаю холодною водою, додаю до смаку сіль, лавровий лист, чорний перець горошком і духмяний. Варю впродовж пів години. Наприкінці вливаю оцет. Потім перекладаю гриби з маринадом у банки, стерилізую ще пів години і закатую кришками.
Тихе полювання – не єдине захоплення шестикласника Назара Олійника. Він любить їздити на велосипеді, грає у футбол та дуже добре вчиться у школі. У майбутньому хлопець мріє стати пожежником. Він дуже хоче, аби ним пишалися його рідні. Особливо тато Володимир і дідусь Ігор, які нині захищають Україну. Назар старається у всьому їх наслідувати. Поки дідусь із батьком воюють, він разом із старшим братом Богданом перебрали на себе обов’язки господарів. І чудово з ними справляються. А інакше й бути не може. Бо навіть на відстані хлопці відчувають велику підтримку рідних людей і вірять, що дуже скоро тато з дідусем повернуться додому з Перемогою.