Невідомий Шевченківський район: цікаві місця, про які ви не знали

«ТиКиїв» продовжує інформувати про цікаві пам’ятки столичних районів. Сьогодні ми розповімо про останній з них за алфавітом, але ніяк не за значенням, — Шевченківський. Знамениті історичні об’єкти тут чи не на кожному кроці. Ми ж шукатимемо не такі відомі цікавинки.

Найстаріший міст Києва

• ДЕ? Вул. Кудрявська

Міст-віадук, що з’єднує Кудрявську вулицю з Вознесенським узвозом, побудували у 1897 році для потреб одного з перших лікеро-горілчаних заводів міста — «Казенного винного складу». Спорудили його, щоб розвантажити Вознесенський яр, який постійно блокували візки, що розвозили продукцію зі складу по місту. Інженер та архітектор Володимир Безсмертний (йому також належить проєкт «Будинку з котами») запропонував розв’язати цю проблему, перекинувши через яр коротенький (усього 10 метрів у довжину) міст-віадук для вантажних візків. 

Основу мосту зробили з клепаних металевих балок, а проліт та опори виклали з цегли. Коли Київ почали активно електрифікувати, через міст проклали рейки для вантажного трамвая, який курсував тут певний час. Проте з часом лінія стала непотрібною, і їх розібрали. До 2001 року Кудрявським мостом можна було проїхати на авто, але потім в’їзди на нього перекрили через аварійний стан споруди.  

Вознесенський яр, через який проходить міст, — також цікаве місце. Колись він був забудований малоповерховими будиночками та за своєю мальовничістю майже не поступався Андріївському узвозу. Проте у другій половині XX століття вуличка почала занепадати й заростати чагарником, а покинуті мешканцями будівлі — руйнуватися. І зараз вона майже перестала існувати.

Загадкові руїни у дворику

• ДЕ? Пров. Бехтерівський, 8Б

У тихому дворику Бехтерівського провулку є руїни старовинного маєтку, де начебто провів останні роки життя письменник Іван Нечуй-Левицький. Будинок був зведений наприкінці XIX століття, проте, хто був його архітектором або власником — невідомо. За однією з версій маєток належав столичному комерсанту Орлову, а автором проєкту був чи то Володимир Ніколаєв, чи то Владислав Городецький.

За радянських часів тут був гуртожиток, а у 1980-х роках будинок визнали аварійним, і мешканців з нього виселили. У будівлі розпочали ремонт і планували відкрити тут музей Нечуя-Левицького. Проте під час реставрації частина будинку несподівано обвалилась. 

Наприкінці 1980-х напівзруйнована будівля отримала статус пам’ятки архітектури, проте це не допомогло зупинити її руйнацію. З часом більша частина старовинного маєтку завалилась, і зараз від нього залишились кілька фрагментів стін з віконними порталами. У 2010-х навколо руїн облаштували громадський простір з кафе, де проводять культурні заходи. 

Дача Хрущова

• ДЕ? Вул. Герцена

Взагалі у Києві є три «дачі» Микити Хрущова — у двох він дійсно певний час мешкав, а ще одну будували за його наказом. Нас цікавить та, що на Лук’янівці. 

Садибу для помічника аптекаря Октавіана Більського у стилі неоренесансу збудували у 1890-х роках: спочатку будиночок був дерев’яним, а потім його облицювали цеглою. Після того, як Більський сам став завідувачем аптеки, він розширив свої володіння: викупив сусідню ділянку та звів на ній прибутковий будинок з двома великими квартирами.

За радянських часів у садибі певний час мешкав один з організаторів Голодомору Всеволод Балицький. Облаштувався чекіст з комфортом: зробив реконструкцію, замовив дорогі меблі, розбив парк зі ставком, альтанками та скульптурами. Гроші на цю розкіш він брав з «особливого фонду» за фіктивними рапортами. Після розстрілу Балицького садибу віддали під дитячий табір, а у 1943-1949 роках тут жив Микита Хрущов. Тоді ще перший секретар ЦК КПУ дуже полюбив затишну спецдачу посеред парку. У 1970-х маєток передали Інституту педіатрії, акушерства і гінекології, якому вона належить дотепер.  

Берлінський мур

• ДЕ? Вул. Богдана Хмельницького, 25

Один з найвідоміших мурів у світі протяжністю 155 км у 1961-1989 роки розділяв Берлін на дві частини: західну, яку контролювали США, Велика Британія і Франція, та східну — під впливом СРСР. Такий поділ міста віддзеркалював поділ Німеччини після Другої світової війни. Побудували стіну (звісно ж) за наказом керівництва СРСР, щоб зупинити жителів Східного Берліна, які масово тікали на захід. Спойлер: це не дуже допомогло, і люди все одно тікали навіть попри дуже високий шанс загинути від кулі снайпера чи міни. 

Після падіння муру у 1989 році та об’єднання Німеччини його фрагменти почали дарувати різним країнам у знак дружби. Зокрема, уламки стіни стоять у Нью-Йорку, Мадриді, Буенос-Айресі, Ризі, перед Європарламентом у Страсбурзі та навіть на кордоні між Південною та Північною Кореєю. А у 2009 році, до 20-річчя падіння Берлінського муру, його фрагмент встановили перед посольством ФРН у самому центрі Києва. 

На вигляд фрагмент Берлінського муру — це невиразний шматок бетону з каракулями. І якщо не знати, що це взагалі таке, то можна легко пройти повз нього. Тому поряд встановили інформаційну табличку, яка розповідаю про історію стіни.

Музей декомунізації

• ДЕ? Вул. Наталі Забіли, 11A

Офіційно у Києві поки тільки збираються створити музей тоталітаризму, де будуть зібрані демонтовані пам’ятники радянським та російським діячам. Неофіційно ж у столиці існує ціле «кладовище», на якому знайшли останній прихисток бюсти Володимира Леніна, Йосипа Сталіна та інші цікавинки епохи СРСР. Створив імпровізований музей місцевий ентузіаст на власній ділянці. Пам’ятники він збирав з різних куточків Києва — вони стояли у парках та скверах, поки їх не декомунізували.

Окрім радянських вождів тут можна «зустріти» поета Олександра Пушкіна, ідеолога комунізму Карла Маркса, усіляких червоноармійців та доволі відомий пам’ятник «Камінь — зброя пролетаріату», який раніше стояв у сквері навпроти кінотеатру «Жовтень». Також тут є цікаві артефакти радянської епохи на кшталт автоматів для продажу газованої води або першого радянського телевізора.  

Найстаріша дерев’яна церква Києва

• ДЕ? Вул. Стара Поляна, 46

Єдиній у Києві дерев’яній церкві, яка збереглася з дореволюційних часів, вже понад 125 років. Збудували Свято-Макаріївську церкву на пагорбах Татарки у 1897 році на честь священномученика Макарія, Митрополита Київського та всієї Русі, якого наприкінці XV століття вбили татари на берегах Прип’яті. Матеріалом для нової церкви послужили залишки дерев’яної Дмитрівської церкви на Байковому кладовищі, яку розібрали, щоб побудувати на її місці цегляний храм.

За радянських часів церкву закрили та зняли з неї бані. Певний час у спустошеному храмі діяла майстерня, однак у 1942 році, з дозволу німецької окупаційної адміністрації, богослужіння поновили. Повноцінне відродження церкви почалось у 1945 році: у храмі зробили новий різний іконостас, а нові ікони написав відомий майстер Іван Їжакевич з учнями.

Пізніше церкві повернули приміщення колишньої церковно-парафіяльної школи, яке капітально відремонтували. А у 1989-1991 роках відбудували зруйновані за радянських часів бані, і церква повстала у своєму первісному вигляді.

Музей в темряві

• ДЕ? Вул. Олеся Гончара, 45В

Музей «Третя після опівночі» — це місце, де на певний час можна буквально втратити відчуття. Точніше, одне з них — зір. Музей створили у 2017 році, щоб зруйнувати стереотипи про незрячих та дати можливість іншим людям відчути на собі, як це — взагалі не бачити та пізнавати світ за допомогою інших відчуттів. 

Відвідувачам музею пропонують кілька видів активностей, під час яких їх супроводжують незрячі гіди. Тут можна влаштувати побачення наосліп (буквально) чи завітати на вечерю в темряві, щоб найповніше відчути смак страв. Або — на півтори години зануритись у цілковиту темряву та спробувати повторити звичайні побутові справи без допомоги очей. Виявляється, навіть налити воду у склянку в таких умовах — не така проста задача.  

Ще можна відправитись на унікальну прогулянку Києвом наосліп. Такий незвичайний досвід дозволить відкрити по-новому знайомі вулички міста та відчути їх на слух, дотик, нюх і навіть на смак.