Рівно 30 років тому, 5 грудня 1994 року, було підписано Будапештський меморандум, згідно з яким Україна приєдналась до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Наша країна тоді добровільно відмовилася від цього озброєння, але почалося все ще раніше – із декларації про незалежність України, в якій треба було окреслити, чи повинна в новій державі залишитися ядерна зброя.
Це було складним питанням, адже для того, аби країна мала ядерне озброєння, в ній повинен бути політичний клас, який мав би спільні інтереси та реалізував їх. В Україні такого класу, національної структурованості і єдності на порозі 1991-1992 років не було. Про це в інтервʼю OBOZ.UA сказав дипломат, надзвичайний та повноважний посол України, а також постійний представник України при Європейському Союзі з 2008 по 2010 рік Андрій Веселовський.
«І тому таке важливе питання як ядерна зброя було одним із побіжних, на яке звертали увагу, але яке не оцінили, бо і не було кому власне оцінити…У Верховній Раді було дуже мало професіоналів, були в основному люди, які голосно виголошували ті чи інші ідеї, а не обов’язково, що ці ідеї були підкріплені економікою чи реальною політичною практикою», – зазначив він.
Через це Україна в ті роки припустилася кількох серйозних помилок: вона не взяла під свій контроль Чорноморський флот, вона не вирішила, що буде робити з ядерною зброєю, не прийняла рішення щодо стратегічного напрямку, а саме щодо руху в бік Європейського Союзу і НАТО, а також не розробила якісну економічну політику на найближчі роки.
«Тому ця держава через кілька років опинилась без ядерної зброї, з інфляцією в 10 тисяч відсотків, а з порожніми заводами, фабриками, з тотальним зубожінням населення. Це припинилося тільки вже десь на рубежі 94-95 років. Це загальний контекст», – сказав Веселовський.
Стратегічна і тактична ядерна зброя
Що стосується стратегічного ядерного озброєння, то його Україна не могла використовувати, адже засоби керування і використання знаходилися в Москві. Засобів націлювання міжконтинентальних ракет у нас не було.
Тактичну ж ядерну зброю можна було використовувати і на ракетах середньої дальності, і в артилерійських системах, якими Україна володіла на той час. Проте саме її українські можновладці за безпосереднього втручання російських військовослужбовців вивезли з території України в першу чергу.
«Це сталося вже в першій половині 92-го. А далі почалися торги, вимоги спершу віддати стратегічну ядерну зброю і всі засоби її доставки. А потім, коли ті, хто вимагали, відчули, що за це треба щось заплатити, то почалися торги, скільки ми вам за це заплатимо», – нагадав дипломат.
Вимагали цього США, Росія та інші ядерні держави світу, бо вони бачили, що українська влада тоді перебувала в ситуації невизначеності та неконсолідованості.
Будапештський меморандум
Під цим тиском, а також внаслідок важкої економічної ситуації, коли не було чим заплатити за російський газ, і виник Будапештський меморандум. Він був політичною компенсацією за вивезення з України ядерного озброєння.
«Це велика помилка з боку України. Але з іншого боку це об’єктивні обставини. Україна, де не було власного політичного українського класу, де націоналізована значною мірою частина територій СРСР чудом відродилася як національна держава, але це сталося вже зараз. Тоді, в 1991-1992 роках, цей процес тільки починався», – зазначив експосол.
На його думку, важко шукати винних в тому, що цю угоду було укладено. Веселовський вважає, що хто б не був у керівництві України на той момент, він, ймовірно, вчинив би так само.
США тоді детально аналізували ситуацію в Україні. Бачачи, що держава тільки формується, що політичний клас тільки зароджується, а внутрішньої єдності у можновладців ще немає, вони вирішили, що за цих умов ядерна зброя могла стати «знахідкою для терористичних груп». Саме тому у Вашингтоні вирішили перестрахуватися, проте російські спецпризначенці спрацювали краще, наголосив дипломат.
Як повідомляв OBOZ.UA, президент Володимир Зеленський наголосив, що Україна не вимагає повернути ядерну зброю, від якої вона відмовилася на початку 1990-х в обмін на «гарантії безпеки», зафіксовані у порушеному Росією Будапештському меморандумі.
Водночас несправедливим є те, що, доклавши зусиль до позбавлення нашої держави ядерного статусу, Захід тепер відмовляє їй у вступі до НАТО як гарантії безпеки для України. Зважаючи на це, Київ одним із пунктів свого Плану перемоги зробив «пакет стримування» Росії у вигляді розташування на нашій території західних неядерних озброєнь.