Він двічі брав участь у міжнародних авіашоу та тричі ─ у прольоті авіаційної групи над Хрещатиком
«В один із днів я дивлюся, як літають літаки, і говорю: «А чого я так не зможу?» — пригадував майбутній льотчик-ас.
Та зізнатися батькам у тому, що після армії подав документи Чернігівського училища льотчиків, побоявся.
«На іспитах він на відмінно склав математику, але не міг пояснити рішення, бо вчився у молдавськомовній школі. Вчителька бачила, що він ні в кого не списував і все вирішив сам. Цікаво, що на татовому курсі найкращий екіпаж називали „молдавським“, бо його побратим теж був із Молдови», — пригадує син Степана Івановича Євгеній.
Першим місцем служби молодого пілота в 1987 році став аеродром Канатове біля тодішнього Кіровограда. Спочатку літав на Л-39 та МіГ-23. Але вже за пару років, пройшовши перенавчання, пересів на Су-27. Цю «пташку» він любив по-особливому.
Казав: «Якщо одного разу піднімешся у небо, то вже ніколи в житті не зможеш відмовитися від польоту». Його девізом були слова: «Вперед та ввись!»
Читайте також: «Я народжений захищати й літати»: президент нагородив званням Героя України льотчика, який загинув у небі
Він став майстром льотної справи, одним із найдосвідченіших пілотів українських Повітряних сил. До 2010 року був начальником повітряної вогневої тактичної підготовки 831-ї Миргородської бригади тактичної авіації, а згодом став командиром ланки авіаційної ескадрильї.
Степан Чобану двічі брав участь у міжнародних авіашоу та тричі ─ у прольоті авіаційної групи над Хрещатиком під час парадів до Дня Незалежності України. Мав багато нагород.
Ризикнув собою, щоб інші змогли піднятися в повітря
Коли йому виповнилось 46, вирішив піти з авіації. Це далось йому непросто, адже небо було для нього життям. Але вже за п’ять років, у 2015-му, знову повернувся за штурвал, щоб передати свій досвід молодшим колегам, адже почалася російсько-українська війна й Повітряні сили потребували льотчиків вищого пілотажу. Працював на цивільній посаді ─ льотчиком-інструктором. Для багатьох Степан Чобану став не лише командиром, а й наставником та прикладом справжнього офіцера.
23 лютого 2022 року майор Чобану заступив на бойове чергування, а вже наступного вивів літак з-під російського ракетного удару. До своєї загибелі він встиг виконати понад 10 бойових вильотів.
28 лютого на літаку Су-27 льотчик першим піднявся в повітря і вступив у свій останній повітряний бій над Кропивницьким. Він свідомо прийняв бій, відволікаючи на себе ворожу авіацію. Це був крок справжнього воїна — ризикнути собою, щоб інші змогли піднятися в повітря, уникнути удару й перебазуватися на запасний аеродром. Його літак був атакований ворожими ракетами…
— На початку повномасштабного вторгнення досвідчені пілоти взяли на себе перший удар, — розповідає син Героя. — Вони намагалися брати на себе більше роботи, аби вона не дісталася менш досвідченим молодим хлопцям, у яких ані сім’ї, ані дітей, і все життя попереду. Батько не міг вчинити інакше, такою він був людиною.
Майор Степан Чобану загинув у бою, до останнього залишаючись вірним присязі та Україні. Він віддав життя, щоб у нашому небі залишалася надія.
Його подвиг — це більше, ніж історія одного бою. Це історія любові до своєї землі, відповідальності за побратимів і безмежної відданості Україні.
На честь Степана Чобану перейменовані вулиці у Мукачеві Закарпатської області, Кропивницькому, Києві, Миргороді, а також у його рідному селі Долинське нині Ізмаїльського району на Одещині.
Похований Степан Чобану у Миргороді, на Алеї героїв на місцевому цвинтарі. Йому назавжди 58.