25 лютого виповнилося 153 роки від дня народження видатної української поетеси, перекладачки, класика української літератури – Лесі Українки (1871-1913).
Леся Українка відома не лише своєю літературною творчістю, перекладацькою діяльністю, активною громадянською позицією, любов’ю до всього українського, а й неймовірною силою духу і неабияким характером.Вона дуже рано навчилась читати і вже у віці п’яти років написала свої перші листи до родини дядька Михайла Драгоманова. Леся Українка вільно розмовляла українською, російською, польською, болгарською, німецькою, французькою та італійською мовами, добре знала латину, перекладала з давньогрецької, німецької, англійської, французької, італійської та польської мов, хоч і не вчилась в школі. Її навчала мати – Олена Пчілка – і приватні вчителі.
У віці дев’яти років вона написала свій перший вірш “Надія”, у 13 років вже мала надрукованими дві поезії. Ці твори з’явились під псевдонімом “Леся Українка”. У свої 19 років Леся Українка написала підручник «Стародавня історія східних народів» для своїх сестер.Свій псевдонім Лариса Косач запозичила в дядька – Михайла Драгоманова. Він підписувався як “Українець”. А оскільки Леся дуже любила його і захоплювалась ним, то вирішила в чомусь бути схожою на нього.Мало хто знає, але Леся Українка ввела в нашу мову такі слова, як «напровесні» та «промінь». І якщо перше ще можна зрозуміти як літературний неологізм, то друге — це ж уже навіть науковий термін! Дивно, адже зараз нам ці слова здаються цілком звичними. А Олена Пчілка, мати Лесі, дала життя словам: «мистецтво», «переможець», «палкий» та деяким іншим.
Хворобливу і тендітну Лесю Українку Іван Франко назвав «єдиним мужчиною в нашому письменстві». Хоч сама Леся не вважала себе гідною і нігтя Франка. Її, як і Олену Пчілку, мали за надзвичайно сильну жінку. Сильну морально. І думка така була зовсім небезпідставною.
Варто додати, що існує астероїд, названий на честь поетеси. Його повна назва – 2616 Леся (2616 Lesya). Це астероїд головного поясу, відкритий 28 серпня 1970 року.
Леся і Київ
Відносини Лесі з Києвом були досить складними. Дівчині поставили страшний діагноз «туберкульоз кісток». Першу операцію зробили в університетській клініці на бульварі Шевченка, 17. Тоді Київ став для неї місцем вимушеного ув’язнення на час післяопераційного відновлення.
Коли стан Лесі стає кращим, змінюється і її ставлення до міста. Тепер вона цінить принади київського життя: походи у театри, на виставки, широкі можливості спілкування. Будинок №18 по вулиці Тарасівській залишається у листах та спогадах: «Шкода, що ти не приїдеш… до мене! Ми б разом послухали еолову арфу перед університетом… і я б знову подумала, що мені вісімнадцять літ, що ми живемо на Тарасівській, де у мене на столику проліски стоять, у хаті рожеве світло, а в серці провесна…».
Згодом Леся навчається протистояти поганим новинам від лікарів. І допомагає їй у цьому все місто. «Як прийдеться дуже погано, то… йди куди на Дніпро, на Байкові гори, куди хочеш, тільки на простір… Нема гіршого товариства для смутно настроєних людей, як чотири стіни, а в Києві нема ліпшого товариства, як Дніпро, сади, гори і гарні перспективи улиць», — пише вона сестрі.
Леся була однією з організаторок літературного гуртка молоді «Плеяда». Тут обговорювали розвиток української літератури, популяризували світову та прислухалися до майстрів старшого покоління — Старицького, Франка, Коцюбинського. Зазвичай плеядівці збиралися у на Рейтарській, 19 у Лисенків.
У 1971 році за рішенням міжнародної організації ЮНЕСКО 100-річчя від дня народження Лесі Українки святкувалося в усьому світі.
