Під час Київського марафону Незламності-2025 у віковій категорії 70-80 років другим фінішував Микола Величко. Йому нині 77 років, займається шосейним бігом з 2014-го. До виходу на пенсію чоловік працював будівельником. Впродовж останніх 11-ти років неодноразово виходив на дистанції 10 км, бігав півмарафони та уже має не одну відзнаку за участь у марафонах. Кореспондент «Великого Києва» розпитав атлета-любителя про його досягнення та мотивацію, яка змушує не зупинятися на досягненому.
Кор. «ВК»: Яким був шлях до марафонської дистанції, яку Ви подолали під час цьогорічного великого масового забігу у столиці?
Микола Величко: Раніше я так не бігав. Мені подобався спорт, але не займався. У мене знайомі, мого зятя молодшого сестра, бігала, І оце втягнула його, і мене. Я почав бігати, Спочатку десятки, потім півмарафони, а тоді марафони. У мене дипломів штук 17, нагороди. Ось такий мій «список послужний».
Бігав у Києві, Женя, мій зять, мене реєстрував. І брав машину, ми під’їжджали, я з ним разом займався. Мені треба було тільки берегтися. І я втягнувся в це діло. І оце бігав. Пізніше я почав більше бігати, і в мене виходило… Цей марафон останній у мене поганий, тому що я коли готувався до нього, зірвав собі коліно – пробіг дуже швидко свій тестовий забіг. Коли готувався, біг 28 кілометрів дуже швидко. Десь у темпі 5:28. Але для мене така швидкість достатньо велика. І я собі підірвав оце ліве коліно, почало мене турбувати. Це було тижні за три до марафону.
Потім воно стухло, я думав, що все в мене пройшло. Але коли почав бігти на основних змаганнях, десь після 16-го, до 20-го кілометра, я відчув, що ковиляю
Мені бігати боляче, терпів, як не старявся. І оце прибіг дуже для себе погано – другим у своїй віковій категорії. Взагалі я бігав в марафони зі швидкістю 4:16, 4:18, ну там було 4:30, 4:40. А щоб за 5 годин я пробіг – не було такого. Мене такий показник дуже не влаштував. Оце такий марафон у мене останній був.
Кор. «ВК»: А як Ви впродовж року тренуєтесь?
Микола Величко: Я бігаю сам, без нікого. Сам за себе, за своїми відчуттями. У минулому році, 2024-му, я бігав так багато – і не знав, що стільки бігаю. Мені сподобалося. До дітей закордон, мене звали, я приїжджав, там бігав вздовж моря, річок. За минулий рік пробіг майже 4800 км, це дуже багато я пробіг.
На спортивному каналі Strava все фіксує. Потрапив до пулу «Жорстка атлетика». Я дуже максималіст, хочу бігати багато
Оце мені шодить, бо я не один раз робив якісь травми, потім сам відновлювався – без лікарів, без нікого. У цьому році пробіг 500 кілометрів було за один місяць. На початку цього року бігав і в січні, і в лютому, і в березні, не дивився на погоду. По 17 кілометрів, по 20.
Кор. «ВК»: Скільки у вас тренувань на тиждень?..
Микола Величко: Найменше було 5. А так по 5-6, один день міг зробити перерву. Але ж в цьому році я стільки бігав, що в мене і вихідних не було, Мені хотілося, це виходило легко. Я просто собі дихання відпрацював. Можу на дві хвилини затрумати дихання. Такі вправи собі роблю і накопичую енергію. І так кожен день на весь тиждень мені хватає. Оскільки я зараз порвався трошки, то бігаю мало, потихеньку. А то вже думаю, що може в мене до кінця року знову буде 5000 кілометрів, подивлюся.
Кор. «ВК»: А як пробіжки впливають на вашу побутову активність?
Микола Величко: Я бігаю, тому що, слава Богу, відчуваю себе нормально. Мені це, якби, на користь. Може тому, що це закладено в генетиці моїй, не знаю. Відчуваю, що це мені подобається. Прийду, правда, буває додому, коли пообідаю, можу задрімати. Там з пів годинки полежу, а потім знову встаю. Звик бігати зранку. Я не люблю вечір. Зранку все роблю. Я пенсіонер, не працюю давненько вже.
А в мене моя дружина виходить сама мало. Тому що тучна, і у неї проблеми зі здоров’ям, з ногами, тиск.То вона без мене не виходить. Я її вивожу, з нею прогулянку робимо. А що стосується магазинів, кудись пити в аптеку чи води принести, це все на мені. Тому навіть не рахую кроки, скільки я в день можу пройти, ще крім бігу. Я весь час у русі, тому що мені так складається. Я опікун своїй дружині, мені треба все принести, а вона готує, і ми оце разом отак і живемо.
Кор. «ВК»: Ви коли не бігали, яку професію мали? У вас це активна була робота чи сидяча?
Микола Величко: Я закінчив, як називався тоді, Автодорожний інститут. Був будівельником. А останні десь років 10 змінив свою професію і почав будувати висотки в Києві, геодезистом працювати. І оце треба було кожного дня приходити на роботу, без вихідних працювали тоді, дуже багато. По 17, по 20 поверхів будинки, таких тоді ще не було в місті.
Оце кожного дня підіймався з вантажами сходами наверх. У мене просто від природи витривалість була. Не те, що я такий, а витривалість у мене є. Тому вона мені зараз і дає результати отакі отримувати.
Кор. «ВК»: Ви якось поповнюєте свої знання, досвід, щоб здоровим це бігання було?
Микола Величко: Так, я відчуваю,, що воно мені дається, і в мене ще ті сили є. Якби це було важко, я б, звісно, вже давно його покинув. А так можу собі це дозволити.
Кор. «ВК»: Тобто, можете сказати, що ви такий щасливчик в цьому питанні, так?
Микола Величко: Мій зять, що бігає теж, Євгеній, мені брав тренера, і тренер мене вів. Я робив те, що мені казав тренер. А потім так вийшло, що тренера не треба було. І він бачив, що дід міцний, чи, може, відмовився, чи я сам не захотів, словом, тепер сам. Усе беру від самого себе. Я вам признаюсь, я людина віруюча, тому я слухаюся, а Господь мені допомагає, Вірите мені чи не вірите, але так воно і є.
Кор. «ВК»: Ми всі знаємо, що між кожними тренуваннями потрібен відпочинок, а як Ви відновлюєтеся?
Микола Величко: Прийшов додому, вечір прийшов, відпочиваю. Я рано лягаю, рання пташка. Висипаюсь, а тоді, серед ночі, мене піднімає, я сам піднімаюсь, і починаю своє – молитви, слухаю, дихаю. І оце мені дихання, і це Господь мені повністю відновлює організм. І я, на ранок біжу як ні в чому не бувало.
Кор. «ВК»: А що вам кажуть, ваші, ваші ровесники, однокласники, колеги вашого віку, сусіди, на те, що ви отакий спритний?
Микола Величко: Просто знають, звикли, що я бігаю. У мене зараз таких однокласників вже може немає давно. А ровесники знають, що я бігаю, а вони не бігають, не розуміють, що це, наскільки воно здорово. Є що гордяться мною, і все. А якщо сказати про тих атлетів, хто такого, такого віку, як я – от, Микола Плюйко (віком 78 років – прим.), він бігає, займається ледь не з дитинства, давно. Все життя. То це ж він досвідчений, і це він мене, на цьому марафоні, він мене цього разу обійшов. Він Оболонь добре знає, де треба уповільнити біг щоби вистачило сил. А я якось під гірку, під гірку біг, не розрахував свої сили. І оце мені моя травма вистрілила. І я потім зрозумів, що вже не зможу пробігти, як я міг. І ж бігав цей Марафон Незламності два попередні роки за 4 години 40 хвилин, займав 1-ше місце в своїй категорії. А оце, бачите, друге зайняв, але, дуже, як кажуть, важко його зайняв, це місце.
Кор. «ВК»: Призи отримували, да, за перемоги, раніше?
Микола Величко: У мене вдома медалей ціла груба висить, дипломів. І в каналі Strava можна знайти, подивитися багато про мене минулого. Як я бігаю, скільки. Тільки якийсь годинник треба мати, щоб фіксувати свою пробіжку. І щоб Strava відслідковувала ваше місце розташування. І будете ставити лайки, вам будуть, будете спілкуватися, все таке. Це нас мотивує.
Кор. «ВК»: Дуже багато учасників марафонів беруть на дистанцію гелі, засоби, щоб легше було пробігти. Ви використовуєте отаке?
Микола Величко: Так. Я цей раз взяв чотири гелі, ще солі взяв, регідрон називається. У минулому році мені три гелі вистачило. А раніше мій зять казав: «Беріть шість». Для мене стільки, може, не потрібно було. Микола, цей, що перше місце тепер зайняв, каже, що якісь цукерочки брав, їв. Бо це така дистанція, що треба щось їсти. Раніше на марафонах я його обходив, перший був я, а він другий. А це він мене зробив. Ну, нормально, молодець. Я тільки радий за нього. Так що треба, звичайно, якийсь підкорм робити, бо так бігти важкувато буде.
Кор. «ВК»: Що Вам у житті дає ось такий біг?
Микола Величко: Та так, як після 30-го, 35-го кілометра виходить, себе слухаєш, і вже на своєму, як то кажуть, оптимізмі, зуби щепивши, але йдеш, тому що вже сам себе перебіг. Але, коли пробігаєш, отоді самий кайф. Коли ще не біг, то вже думаєш оце, воно мені треба, вже все, награвся. А коли пробіг, то таке задоволення, що ти перед всіма подолав таку дистанцію. І гордість, і серце, душа, це не можна передати. Це хто бігає, бачить. Пробіг, і таке задоволення, що ти це подолав, і тобі приємно, і легко.
Мотивація така – коли тут дивишся, як біжать молоді дівчата, стараються, і я, щоб не впасти в грязь. І в каналі Strava в тебе є знайомі. Вони тут: «О, молодець». Хвалять, щось кажуть
Кор. «ВК»: У Києві які найкращі місця для бігу Ви би назвали для тренувань домашніх?
Микола Величко: Ну, треба бігати в таких місцях, де гарна дорога. Як от у парку Партизанської слави. Там ґрунт, є така тропа здоров’я називається, там добре бігати. Треба там, де немає твердого асфальту, щоб коліна і ноги, все тіло менше напрягалося. Я на озері Тельбіні багато в Києві бігав на Березняках. Тобто, там, де є спеціальні доріжки для цього призначені. Тому що все в ті ноги віддає, і поступово, може відобразитися на всьому організмі, на тих же суглобах, колінах. І, звісно, щоб, кросівки були хороші, підібрані.
Кор. «ВК»: Кросівки теж ви собі підбираєте, так, щоб були зручні, хороші?
Микола Величко: Не треба кросівки носити довго, тому що якщо вони вже скривлені, то можна зробити травму ногам. Це все приходить з досвідом. Коли бігаєш, то бачиш. На початку мені кросівки зять підбирав, я з ним ходив. А тепер розумію, то сам собі. Поміряю, походжу по магазину, дивлюсь і по ціні, і по всьому. Зараз на ціни дивлюся, щоб акція була. Тому що гроші, як то кажуть, не дуже великі – пенсія і все. Ось такі справи. Я користуюсь кросівками американськими, Saucony називаються.
Для мене важливо, щоб перепад був високий між п’яткою і ступнею. Тобто, є 5, 6, 7, 8. Буває, коли на кросівки станеш хороші, вони тебе самі вперед штовхають. Тобто, вісімка має бути перепад, це для мене підходить. І от, останні у мене такі кросівки. Що я, стою, а вони самі вперед виштовхуть, тільки-но біжи.