Завдяки архівним світлинам можна не лише дізнатися історію святошинських дач у Києві, але й побачити, який вигляд мав цей район сучасної столиці понад сто років тому.
Фото опублікували на Facebook-сторінці «Клуб Корінного Киянина».
Так, давньою назвою історичної місцевості є Святий ліс. Дехто припускає, що назва «Святошин» походить від імені чернігівського князя Святослава Давидовича, який у XII столітті володів територією сусідньої Борщагівки. Перша відома згадка про «борок Святошинський» міститься у дарчій грамоті польського короля Сигізмунда ІІІ від 1619 року, яка визначала кордони земельних володінь київських міщан.
Після скасування Магдебурзького права (у 1780-их роках) землі увійшли до складу державного майна. У середині XIX століття вони відомі як «невеликий сосновий лісок Святошин по Києво-Брестському шосе», який належав до Білицької волості Київського повіту і губернії.
Заселення Святошина пов’язане із створенням дачного поселення, одного з численних, заснованих на околицях міста наприкінці XIX століття. У 1897 році з Києво-Межигірської лісової дачі було виділено територію площею 225 десятин (приблизно 250 гектарів), розташовану з обох боків Києво-Брестського шосе (сьогодні проспект Перемоги). Цю територію розділили на 450 ділянок і здавали їх в оренду на 99 років через аукціонний торг.
Тоді ж створили «Товариство сприяння благоустрою дачної місцевості Святошин», яке на кооперативних засадах займалося фінансовим самоуправлінням і розбудовою селища. На замовлення товариства міського будівництва архітектор О. Кривошеєв та технік О. Хойнацький розробили 24 варіанти планів фасадів дачних будинків, що мали різну кількість кімнат — від двох до восьми. Ці будівлі своєю архітектурою нагадували вілли, що розташовані на закордонних курортах.
Також розвитку селища посприяло прокладення вузькоколійної трамвайної лінії на кінській тязі у 1898 році. Вона починалася від Тріумфальної брами, спорудженої в 1857 році на честь приїзду царя Олександра II (на сьогодні, не збереглася).
У 1901 році Святошин було під’єднано до електричної мережі, а трамвайні лінії перевели на електричну тягу. У 1902 році було завершено будівництво Києво-Ковельської залізничної лінії, поруч з якою розміщувався будинок залізничної станції (вулиця Святошинська, 15-А).
У 1910 році на території селища функціонував ряд навчальних закладів, зокрема 47-ме Пушкінське змішане трикласне училище, комерційне училище Долинської, приватна школа та вечірні класи для дорослих.
Також тут існувала бібліотека Товариства тверезості, санаторій Сувальського та А. Рокочі, гідропатична лікарня Сувальського на вулиці Південній, поштове відділення і телеграф, фотоательє Роштанова, декілька аптек, лазня, бакалійні та інші магазини, а також вільнопожежна дружина (усі споруди не збереглися).
У громадському парку з дерев’яним будинком театру, побудованим у 1902 році, який також, на жаль, не зберігся, влаштовувалися театральні вистави, концерти, гуляння. Було облаштовано два ставки для купання і катання на човнах. На торговій площі функціонували базар і ресторан.
У 1919 році (повторно 1921) Святошин включено до складу Києва.
