«Сподіваюся, що зможу повернутися за мамою» — історії евакуйованих до Броварів

Через Бровари у Київській області пройшло близько 18 тисяч переселенців, розповів Суспільному міський голова Ігор Сапожко. Сюди зокрема виїжджали люди з окупованих росіянами передмість Києва.

Люди і досі прибувають. У місті організували єдиний штаб гуманітарної допомоги. Як це працює, а також історії самих переселенців — у матеріалі Суспільного.

Біля управління соцзахисту в центрі Броварів з самого ранку збираються черги. Люди приходять для того, щоб отримати статус внутрішньо переміщених осіб, а також оформити допомогу. У черзі зустрічаємо Ірину. 21 березня їй разом із родиною вдалося виїхати з окупованої Великої Димерки Київської області.

«Я тут, аби отримати знижку на комунальні послуги для людей, які нас прихистили. Ми із Великої Димерки. Це буквально якихось 15 кілометрів звідси, але селище окуповане. Багато техніки і російських військових, які буквально спалюють село. Просто заїжджають і розстрілюють хати, неважливо, є там люди, чи немає», — розповідає Ірина.

 

У селищі в неї залишилися батьки. Вони відмовилися евакуюватися, оскільки не хотіли залишати будинку. Доки ми розмовляємо з Іриною, починає лунати сирена. Однак люди на вулиці не ховаються. Місцеві розповідають — в укриття ходять «за можливості».

Від управління соціального захисту їдемо до складів єдиного гуманітарного штабу Броварів. Один із них нещодавно обстріляли. На щастя, ніхто не постраждав. Цей склад використовують, як розподільчий цех, а для зберігання є інший — у місцевому кінотеатрі. На цей склад приходять ті, кому потрібна гуманітарна допомога. Волонтери кажуть: це не лише переселенці.

«Допомоги дуже багато — це і Польща, Чехія, Словаччина, Литва. Багато наших друзів передають із західної України. І це так зворушливо. Одного разу приїхав печений хліб, вареники у відрах. І на коробці був примотаний прапор. Це був подарунок зі Львова. Там був надпис такий зворушливий. Прапор досі зберігаємо. Це наш пам’ятний сувенір, оберіг, я би сказала», — каже керівниця штабу Дар’я Демешок.

Саме сюди також в першу чергу привозять і евакуйованих громадян. Нам вдалося побачити колону із двох автобусів із села Рудницьке. «Я сама з Києва. Їду провідати свій дім, була у мами в Рудницькому. Зараз там тихо, вже пройшли гарячі дні, але ніхто ж не знає, як буде далі. Дуже заміноване село. Настрій ніякий, бо я маму там залишила. Сподіваюся — повернуся», — говорить Тетяна, одна із тих, хто приїхав автобусами. Каже, її мати відмовилася їхати з рідної домівки.

Пані Рая — також зі столиці. Їздила провідати сестру в останні дні перед війною, а залишилася більше як на місяць: «Місяць не було світла, води. Холод. Жоден магазин не працював. Їсти, слава Богу, було що. Сестра запаслася, то те і їли. Бомбили з усіх боків. Ми за місяць так звикли. Спершу бігали в погріб, а потім вже спали в ліжках. Що буде — те буде».

 

Останнім із автобуса виходить Дмитро. Розповідає, що його сім’я поїхала, як тільки стало «гарячіше», а він залишився на хазяйстві: «Як буде тихше, дамо відсіч ворогам, то я повернуся. А поки їду. Родина не в Броварах у мене, а далі — в Баришівському районі. Заберу їх та й далі ще поїдемо».

Загалом в цій колоні було 40 людей. Їх, як і інших переселенців, годують, відігрівають, а потім вирішують, хто і де залишатиметься — у Броварах чи їхатиме далі. Загалом, за словами міського голови Сапожка, місто готове прийняти більше тисячі людей. Це без врахування тих, хто залишатиметься в родичів та знайомих. Крім того, вони отримають допомогу: «Ми, як орган місцевого самоврядування, внесли зміни до своїх програм. Будемо теж цим людям виділяти матеріальну допомогу. Вона має бути різною. Принаймні від 500 до 1000 грн разової допомоги ми маємо людям надати».

За місяць війни через Бровари пройшло близько 18 тисяч евакуйованих українців.