«Він дуже любив тварин. Вдома у нього залишився маленький зоопарк»
— Пам’ятаю як мій хлопчик зростав, вчився, сперечався, наполягав на своєму, — розповідає «ФАКТАМ» батько героя Володимир. — Як гартувався характер чоловіка, офіцера. Попри жорстокість війни він залишався доброю і справедливою людиною. Холодно та не вистачає повітря без нього. Таке враження, що тільки вчора я з Сергієм розмовляв, казав, як треба себе вести під час різних бойових моментів. А він мені: «Тату, що ти вже можеш мені підказати? Ти ж атовець, ви ж працюєте як сомалійці… Такий козак загинув. Боже, чому так? Як не намагався вберегти, як не просив бути обережним, але… Цієї трагедії уже не виправити. Як кажуть зараз, чорний лебідь прилетів на наше подвір’я.
— Чому Сергій обрав шлях офіцера?
— Взяв приклад з мене, я теж військовий. Після закінчення школи Сергій вступив до Кам’янець-Подільського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. По його закінченні він, відмінник навчання, вступив до Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького. Обрав факультет правоохоронної діяльності. Закінчив у 2020 році з відзнакою. Ми так пишались ним!
Пам’ятаю, як синочок випускався з академії. Був карантин, на плац батьків не пускали. Але я з вікна 5-го поверху навчального корпусу дивився, як Сергій крокував у доросле офіцерське життя. Йому усі бажали легкої офіцерської служби. Ми тоді навіть не могли уявити, яка доля чекала на ті лейтенантські погони. Як ці молоді лейтенанти вмить стануть чоловіками, загартованими полум’ям війни…
Потім Сергія, тоді ще молодого лейтенанта, призначили у Житомирському прикордонному загоні на посаду інспектора прикордонної служби. Згодом — на посаду старшого офіцера групи адміністративно-юрисдикційної діяльності штабу 23-го загону Морської охорони Державної прикордонної служби України. Служив у Маріуполі, отримав чергове звання старший лейтенант. На службі сина поважали та дослухались до нього. Він дуже любив тварин. Та й вдома у нього залишився маленький зоопарк, який його чекає… Так він любив говорити.
«Майже 13 діб Сергій з побратимами стримували ворогів на околиці Маріуполя»
— Сергій зустрів повномасштабне вторгнення у Маріуполі. Що розповідав про ті трагічні події? Про які бойові завдання сина вам відомо?
— Під час захисту Маріуполя у лютому-березні 2022 року бійці отримали наказ зайняти оборону однієї із ключових бойових позицій на підступах до міста. Все це для недопущення прориву ворожої піхоти і важкої техніки. Ба більше, 24 лютого на цю позицію йшли добровольці, Сергій зголосився перший.
— Знаю, що Сергій дбав про бійців, підтримував високий бойовий і моральний дух. Завдячуючи йому, побратими на позиціях не голодували, і не тільки вони, але і їхні сім’ї.
— Так. Він віддав свій автомобіль одному з матросів, щоб той возив гаряче харчування з польової кухні, медикаменти, інші необхідні речі. Але не тільки для своїх підлеглих, син дбав про цивільних. Тому ділився з ними, турбівався про покинутих тварин. 7 березня Сергій врятував і вивіз в безпечне місце дві цивільні родини з дітьми. Їхній дім знищили окупанти вщент! Майже 13 діб Сергій з побратимами стримували ворогів на околиці міста, також син брав участь в обороні та охороні Маріупольського судноремонтного заводу та порту.
Проте ситуація погіршувалась. Тому 21 березня 2022-го бійці отримали наказ відступати. Й навіть під час виходу син вивіз одну родину до Мангуша, а іншу — у Запоріжжя. Хоча його могли забрати росіяни у полон. Уявіть собі, Сергію треба було здолати 22 блокпости. Він взяв з собою лише водійське посвідчення. Його допитували вороги, але він наших не видав. Паралельно ще й фіксував місця дислокації російських військ, потім ці дані передав СБУ у Запоріжжі.
У червні 2022 року син отримав ступінь магістра з права. Тоді пройшов професійний відбір до органу охорони державного кордону «ДОЗОР». У жовтні 2022 року він приєднався до бійців спеціального призначення та продовжив військову службу в складі зведеного прикордонного загону Державної прикордонної служби України.
— Що відомо про обставини загибелі сина?
— 6 липня 2023 року група, в складі якої був Сергій, отримала бойове завдання на штурм ворожих позицій біля села Жереб’янки на Запоріжжі — їх взяття і утримання. Син прийняв рішення йти попереду побратимів. Від влаштованої ворогом пастки він отримав тяжке поранення — відірвало праву ногу вище коліна, пошкодило ліву ногу, Сергій отримав множинні осколкові поранення обох рук. Розуміючи, що в пастку можуть потрапити побратими, які рухались за ним, Сергій самотужки вибрався із окопу, щоб попередити про засідку, яку влаштував противник. Його витягнули побратими і продовжили надавати домедичну допомогу, але він втратив багато крові та помер на позиції. Мужні дії сина зберегли життя та здоров’я побратимам. Спочиває він на Алеї Слави кладовища мікрорайону Ракове у Хмельницькому.