Під час повномасштабного російського вторгнення Віктор Боровко брав участь у боях за Авдіївку, Кам’янку, Верхньоторецьке. Після контузії воїна за станом здоров’я перевели до Полтавського районного ТЦК та СП. Втім, 2 травня минулого року 36-річний сержант разом з патрульним поліціянтом Анатолієм Ілляшенком трагічно загинули внаслідок ДТП на трасі Кременчук — Полтава під час виконання службових обов’язків. Аварія трапилася за участю поліцейської автівки та легкової машини Opel Insignia. Відомо, що в автомобілі правоохоронців, який потрапив в аварію, перебувало четверо людей, серед яких один цивільний.
«Він несамовито вірив в Україну»
Віктор мав позивний «Бора». Він став на захист України ще у 2015 році: брав участь в АТО на території Луганської та Донецької областей у лавах 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади. У 2020 році підписав контракт і продовжив військову службу в зоні проведення ООС. У 2021 році долучився до справи виховання молоді для підвищення національної свідомості став керівником військово-патріотичного клубу «Штурм-2», де передавав свій бойовий досвід та гартував у дітях дух справжніх патріотів. У найскладніший час для країни, у 2022 році, добровільно став до лав 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади. Брав участь у бойових діях (в Авдіївці, Кам’янці, Верхньоторецькому), боронив українську землю від загарбників, залишаючись вірним присязі до останнього.
У 2023 році після отриманих поранень та важкої контузії був переведений у центр комплектування. Виконував завдання з організації мобілізаційної роботи, підтримки військових частин і взаємодії з родинами захисників. Відважний воїн нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», відзнакою Полтавської районної ради «За особливі заслуги перед громадою Полтавського району», почесним нагрудним знаком командувача Сухопутних військ ЗСУ «За службу», нагрудним знаком «Учасник АТО».
«Хоч я й не знала Віктора особисто, але знала про його діяльність і про те, як він несамовито вірив в Україну, як намагався у підлітків із раннього віку вибудувати адекватний патріотизм, щоб згодом вони не стояли зі здивованими очима, бо тут війна і єдиний шлях — це тікати звідси, — розповідає „ФАКТАМ“ авторка проєкту „Наші“ Оксана Шабас. — Віктор — один з небагатьох в Україні, для кого війна почалася не в лютому 2022 року, а у 2015-го. Це та людина, яка несамовито захищала мій край, мою Донеччину, ще під час АТО, разом з моїм другом Артемом Тимченком, пам’яті якого присвячений артпроєкт „Наші“. Артем слідкував за військово-патріотичним клубом „Штурм-2“ та діяльністю Віктора, а останній ніколи не забував вітати Артема з днем народження, навіть коли Артема не стало. Отака повага один до одного справжніх воїнів! 25-та бригада — це саме та бригада, яка під час АТО утримувала позиції біля Авдіївки та всі 7 років не давала просуватися тим виродкам. 25-ка завжди була паличкою-виручалочкою й закривала собою найпекельніші позиції на Донеччині та Луганщини, і це триває й досі».
«Віктор ніколи не гнався за винагородами та не хизувався ними»
За словами співрозмовниці, Віктор Боровко завжди був для неї прикладом справжнього патріота, військового та людини з великої літери, бо він не ділив країну й розумів, наскільки важливо зберегти власні землі.
«Він знав, що ментальність людини можна змінити, правильно працюючи з нею та доводячи вчинками та результатами, що бути українцем — це круто, — згадує пані Оксана. — Він справжній герой, і це ніщо й ніхто не змінить. Віктор ніколи не гнався за винагородами та не хизувався ними, він робив свою справу саме так, як вважав за потрібне, саме так, як казало йому серце.
Про те, що Віктора не стало, я дізналася 30 вересня 2025 року… Це мене дуже вразило, важко у це повірити та прийняти! Тепер почався новий етап боротьби нашого «Бори» — його оборона з Небесної варти. Я досі вірю в його силу та присутність. Я знаю, що його дружина Лариса зробить усе, щоб Віктора не забули, і я пишаюся тим, що теж буду частиною цього!»
У Віктора Боровка залишилися дружина, донька, батьки. Попрощатися із загиблим прийшов і пан Володимир, який з 2015 року знав його по військовій службі, а згодом — по терцентру комплектування.
«У мене просто немає слів. Ніхто досі не вірить, що таке трапилось. Дуже добра людина, товариська. У нього ніколи не було ворогів. Він дуже любив дітей, кожного року організовували спортивний табір, де з дітками займався», — каже Володимир, позивний «Топаз», який знав загиблого Віктора Боровка.