Коли лейкемія, або простими словами, рак крові, вражає кістковий мозок і він не може виробляти стовбурові клітини, то пацієнту необхідна трансплантація. Лише у кожному четвертому такому випадку донором може стати кровний родич, для решти доводиться шукати нерідних донорів. Молода українка стала доноркою кісткового мозку та поділилася своїм досвідом, щоб заохотити інших стати рятівником чийогось життя.
Про українську рятівницю розповіли на Facebook-сторінці «Український реєстр донорів кісткового мозку». І хоча в мережі опублікували кілька фото рятівниці, її імені з етичних міркувань не називають.
«Зареєструвалась я в кінці березня 2019 року, про реєстр дізналася в соцмережах, просто в когось побачила публікацію, перейшла на сайт, ознайомилася з інформацією та вирішила замовити набір», – так просто розпочала свою розповідь українка.
Однак, коли їй подзвонили з медичного центру, дівчина трохи стривожилась та цілий день знаходилася в роздумах, радилась з найближчими. Її рішення стати донором підтримали чоловік та друзі.
«Якщо чесно, то над прийняттям рішення особливо і не вагалася, оскільки почувала себе добре і розуміла що для мене немає ніяких ризиків, тому не бачила для себе причини відмовитись. А далі, крок за кроком просто все робила по інструкціях», – розповіла донорка.
За її словами, донація пройшла легко, попри те, що у забір кісткового мозку відбувався з тазової кістки під загальною анестезією.
«В день донації я приїхала до лікарні на 8 ранку, а о 15:00 вже поїхала додому. Була дуже здивована тим, що практично не боліли місця проколів, так і не вживала ніяких знеболювальних. Весь процес схожий на маленьку операцію, в мене взяли кров на аналіз, зробили крапельницю, та забрали в операційну, спала я приблизно хвилин 50, прокинулася вже в палаті, за хвилин 15 повністю прийшла до тями від анестезії і через пів годинки вже пила каву з цукерками», – розповіла донорка.
За її словами, лікарі постійно були біля неї, також її підтримував чоловік, який весь час був з нею в палаті.
«Самопочуття після донації добре, якщо чесно уявляла що буде набагато гірше. Через два дні вже можна повернутися до звичного життя, але краще зачекати зі спортом», – поділилась донорка.
Розуміння того, що зробила добру справу, до дівчини прийшло вже вдома. А коли дізналася, що її реципієнтом була дитина, розплакалась, тому що стало дуже шкода малечі.
«Я маю велику надію, що частинка мене врятує дитину, і вона проживе прекрасне життя», – каже донорка.