На Чернігівщині провели в останню путь 22-річного захисника Олександра Козлова. З березня 2022 року він долучився до територіальної оборони, брав участь у звільненні Харківщини, боях за Бахмут, Часів Яр та Серебрянський ліс, а також у Курській операції.
Життя молодого воїна обірвалося на Дніпропетровщині, де він виконував своє останнє бойове завдання. Про Героя розповіло «Суспільне Чернігів».
Що відомо про воїна
Олександр Козлов народився у селі Голубівка на Чернігівщині. Школу закінчив у 2018 році, далі ж продовжив навчання у Сокиринському професійному ліцеї.
Захищати Україну Олександр рвався від самого початку повномасштабного вторгнення РФ. Ще у березні 2022-го тоді 18-річний юнак долучився до територіальної оборони у Борисполі: там його заскочив початок великої війни – хлопець приїхав навідати сестру.
«До нас прийшов у 22-му році, у березні, ми ще були як ДФТГ. Запальний хлопчина, який не хотів виїжджати. Усе хотів йти на фронт. Завжди було в нього бажання розвиватися, особливо по зброї. Він цим марив, читав, дивився в інтернеті, фейсбуці. Учив уже дорослих дядьків, як їм треба користуватися зброєю», – пригадує побратим Олександра на псевдо «Ред».
Згодом молодий воїн продовжив захищати Україну у складі другого механізованого батальйону «Росомахи» 67 окремої механізованої бригади. Брав участь у Харківському контрнаступі, боях під Бахмутом, у Часовому Яр, Серебрянському лісі, а також у Курській операції.
«Він на Курщині теж врятував хлопців. Там був такий бій страшний. Він витягував поранених, надавав допомогу. І після Курська і Сумщини, можна так сказати, ми переїхали на Дніпропетровщину«, – каже «Ред».
Ще один побратим загиблого воїна, старший сержант з позивним «Лірик», служив разом з Олександром у другому механізованому батальйоні «Росомахи». Він розповів, що в останній день свого життя, 26 жовтня, Олександр був штурманом у машині – забирав побратимів з позицій на Дніпропетровщині. Тоді по екіпажу влучив російський безпілотник.
«Він якраз посадив у машину хлопців, які були на позиціях, сам був у кузові. І хлопці, які з ним були, казали, що він почув його (безпілотник. — Ред.). Не побачив, почув. Почав відстрілюватися. Відреагував швидко, але там, мабуть, не один був той дрон і майже весь екіпаж там постраждав, але Сашко загинув», – розповів «Лірик».
«Ред» же зізнався: попри те, що вони з Олександром служили вже в різних підрозділах – не втрачали зв’язку.
«Десь тиждень тому його бачив, забігав він до нас, сказав: «Сьогодні йду на бойові, вернуся і зустрінемося». Він пішов. І там залишився. Навіки«, – каже військовий.
На малій батьківщині про Олександра згадують як про «дуже доброго, чуйного, доброзичливого хлопця і мужнього воїна«.
28 жовтня з Героєм попрощалися у його рідній Голубівці. Там Олександра й поховали. Окрім сестри, у нього залишилися мама та брат.
«Він дуже справжній був, чистий, чесний. Умів майже все. Поспішав жити. І для нас це не те, що втрата, це частина сердець усіх. Дуже образливо, що ми живемо, а такі йдуть. Такі люди якраз і кують перемогу. І він вірив у перемогу», — згадує про Олександра «Лірик».