У творчості Тараса Шевченка помітне місце займає село Гоголів, або Оглав; останньою назвою і донині користуються старі люди села. Шевченко знав багатьох гоголівців, а з їхнім земляком, художником Платоном Бориспольцем Кобзаря зв’язувала давня і щира дружба.
Платон Тимофійович Борисполець народився 1803 року в містечку Гоголів в дворянській родині. Навчався у 2-му Кадетському корпусі в Петербурзі, який закінчив 1823 року. За спогадами сучасників Борисполець був “дуже малого зросту, із сяючими очима і великими чорними вусами”. Він відзначався надзвичайною працездатністю, душевністю, безкорисливістю. Служив в артилерії, одночасно працюючи в арсеналі та артилерійській технічній школі.
Однак не цим Платон Борисполець став відомим широкому загалу. У 1839 році він залишив військову службу, вийшовши у відставку в чині підполковника, і повністю віддався мистецтву. Російський скульптор Микола Рамазанов писав: “Платон Тимофійович вивчав малювання і живопис уривками, між службовими заняттями, і встигав так швидко, що інший, при абсолютно правильній постановці навчання, не випередив би його… Для нього були доступними фарби, образи, пейзажі, портрети, перспектива, акварелі, морські види, жанр, скульптура”.
У вересні 1841 року Борисполець і Шевченко взяли участь в Академічній художній виставці в Петербурзі, а наступного року виконали оформлення Орловського кадетського корпусу та іконостасу однієї з церков.
Разом з тим, Бориспольця поступово підточувала хвороба – він сліпнув і остаточно перестав бачити у 1852 році, перебуваючи в Італії.
У 1858 році він повернувся до Петербурга, де знову зустрівся з Шевченком.
Помер Платон Борисполець 14 липня 1880 року одиноким, далеко від рідного Гоголева.
