Вихованець відділення боксу Броварського ВУФК Валентин Головко – рятувальник із Харкова, волонтер та чемпіон Європи з боксу. Це сьогодні разом з родиною він прогулюється черкаським парком. А ще пів року тому сім’я була вимушено роз’єднана.
“Нам знайомий подзвонив в 5 ранку і ми почули якраз перші вибухи. Ми зібрали сумки. Чоловік поїхав на роботу відразу, а ми поїхали до батьків, у Полтавську область у Миргород”, – згадує дружина Валентина, Мирослава.
«Велика» війна 24 лютого повністю змінила життя цієї родини. Після Полтавщини, Мирослава була змушена поїхати до Німеччини. Валентин же залишився у рідному місті – допомагати. Попри обстріли та вибухи, разом зі знайомими, волонтерив: готував обіди та розвозив необхідне літнім людям.
“Не було ні світла, ні газу, люди не могли собі приготувати нічого, також всі магазини були закриті. Привозили нашим Збройним силам обмундирування, привозили взуття, харчі на передок”, – розповідає Валентин Головко.
Що буде рятувальником, Валентин вирішив ще в дитинстві, адже завжди хотів бути корисним. По закінченню навчання, став викладачем в харківському університеті. Викладав для майбутніх рятувальників фізпідготовку. Але саме у війну зміг побути справжнім рятувальником: разом із курсантами університету виїздив на завдання.
“З перших днів ми розгрібали наслідки прильотів, зруйновані будівлі, ліквідували наслідки пожеж, самі пожежі ліквідували”, – зазначає Валентин.
Так пів року війни Валентин провів у Харкові. Але вже у вересні до Черкас перевели університет, де він викладає. Тож переїхав сюди.
Продовжив навчати студентів вже в Черкасах, але й волонтерство не залишив. Допомогу Валентин поєднав з улюбленою справою – спортом. Напередодні Нового року вирішив провести благодійний турнір в пам’ять про воїнів-боксерів.
Валентин зазначає: “Ми зібрали деякі кошти на цьому турнірі, за які придбали автомобіль і передали місцевим бійцям ЗСУ, які вже виконують завдання на передовій. Кожен допомагає в тому, що може і в чому вміє. Я з дитинства в боксі, я знаю всі нюанси по проведенню турнірів і як можна зібрати кошти для хлопців. Тому робимо кожен свій вклад”.
Валентин одягнув боксерські рукавиці ще в дитинстві. Мріяв займатися цим спортом з першого класу. Тоді й розпочалась його боксерська кар’єра.
“Я був непосидючою дитиною, – розповідає Валентин, – і мій батько привів мене до мого першого тренера Івашина Романа Васильовича в зал. Віддав і каже: “Займись цим хлопцем, зроби з нього що-небудь””
Спочатку займався по дві години декілька разів на тиждень. Потім вступив до спортивного училища в Бровари. З того часу боксу приділяє по 4 години кожного дня. Така наполегливість принесла й результати. Валентин став чемпіоном з професійного боксу не лише в Україні, а й в світі. Згадує, що найважливіший його бій був у Румунії. Тоді він отримав пояс чемпіона Європи з боксу за версією WBA.
Валентин додає: “Знаєте, як от ти йдеш до вершини все життя, я мріяв про пояс і коли я дійшов, я видихнув. Бо я не даремно займався стільки років боксом, я все ж таки поставив крапку в своїй кар’єрі і пішов чемпіоном”.
Спорт, робота, війна. В усі періоди життя підтримкою Валентина була і залишається дружина.
“Я не знаю чому, але мені не було ніколи страшно. Мені кажуть: “Ти не боїшся за чоловіка?”. Кажу, ні, я не за чоловіка боюся, я боюся за людину, з якою він боксувати буде”, – розповідає Мирослава.
На переможному бої Валентин вирішив завершити свою кар’єру боксера-професіонала. Тепер працює тренером, готує майбутніх чемпіонів та майстрів спорту й у Черкасах.
Крім того, любов до спорту перейняли у тата й діти. Маленька Станіслава обрала для себе гімнастику, а Матвій, як і Валентин, займається боксом. Він розповідає, що в майбутньому хоче стати тренером.
Нині ж Валентин з рідними будує плани на майбутнє. Зізнається, що мріє скоріше повернутися до рідного Харкова.
“Після перемоги ми з родиною плануємо поїхати в подорож Україною по всім нашим областях: в Крим, Донецьк, Луганськ – у всі знакові куточки країни”.