Чому у росіян не закінчуються ракети? Окупанти знайшли вихід

Ще у перші тижні повномасштабного вторгнення багато штатних експертів телемарафону «Єдині новини», а також деякі військові експерти запевняли, що країна-агресорка «практично вичерпала свій ракетний потенціал». Глядача тішили прогнозами: обстріли ракетами українських міст, внаслідок яких руйнуються промислові, інфраструктурні та житлові об’єкти, скоро припиняться.

На жаль, цього не сталося. Почався восьмий місяць великої війни, але ракетні обстріли продовжуються. Так, темпи вже не ті, що навесні (до 70 ракет на день), тепер прильотів на порядок менше, проте все одно офіційні зведення щодня засвідчують: агресор завдав ракетного удару по тому чи іншому українському місту.

«Главком» перейнявся питанням, як окупанти вирішують проблему стрімкого скорочення сучасного ракетного арсеналу. Загарбники активно використовували його з самого початку вторгнення. З’ясувалось, що Росія вирішила проблему дуже просто: вона почала бити по наземних цілях ракетами, які зовсім для цього не призначалися.

Радянські ракети для російської армії

Для того, щоб заповнити дефіцит своїх високоточних крилатих і балістичних ракет, російський агресор ще в травні почав застосовувати радянські протикорабельні ракети Х-22, які були прийняті на озброєння ще в 1968 роцi. Вони призначалися для ураження авіаносних ударних груп (у тому числі за допомогою ядерної бойової частини), і тому особливої точністю не відрізнялися: яка різниця, де вибухне ядерна боєголовка – прямо над кораблем, або на відстані 500 м.

Але, зважаючи на все, запас Х-22 також добіг кінця, і тепер окупанти вирішили активно використовувати старі зенітні керовані ракети 5В55 від зенітно-ракетних комплексів С-300. Ця зброя призначена для знищення повітряних цілей, проте збройна скрута спонукає росіян до винахідливості…

Радянська зенітна керована ракета 5В55 була розроблена у 1978 роцi спеціально для комплексу С-300, та призначена для ураження літаків, крилатих та балістичних ракет. Існує чотири модифікації, найпоширеніша – 5В55Р, яка прийнята на озброєння у 1984 році. З 1992 року на зміну цим ракетам почали приходити більш сучасні, які зараз використовуються і зенітно-ракетними комплексами С-400.

Як розповідає «Главкому» провідний експерт Центру військово-політичних досліджень Олександр Коваленко, зараз у Росії на озброєнні перебувають 125 дивізіонів С-300 – це 1500 пускових установок. Кожна установка призначена для запуску чотирьох ракет і ще дві ракети у запасі. Отже, виходить, що на початок широкомасштабного вторгнення противник мав на зберіганні мінімум 9 тис. ракет типу 5В55.

Втім, особливо лякатися цієї цифри не варто. Хоч ракети і розміщуються у герметичних транспортно-пускових контейнерах, що дозволяє не проводити технічне обслуговування протягом десяти років, найновішій 5В55 вже 30 років. А найстарішій – 44 роки. І невідомо, чи багато з них хоч раз проходили перевірку. Швидше за все – ні, адже на зміну приходили сучасніші зенітні ракети. І ось з’явився привід ці «старі консерви» утилізувати.

Заміна «мозку»

Перші відомості про те, що агресор почав використовувати по наземних цілях зенітні керовані ракети типу 5В55, з’явилися на початку липня і цей факт спочатку викликав певне здивування. Судячи з маркування, виявлені уламки дійсно належали ракетам від С-300, але постало питання – яким чином зенітною ракетою можна вразити наземний об’єкт?

Адже як працює комплекс С-300? Він знаходить ціль – літак або ракету, до справи підключається багатофункціональний радіолокатор підсвічування цiлi і наведення ракет, і дає 5В55 команду – куди летіти. Оснащена пеленгатором, вона «бачить» радіолокаційну станцію об’єкта, і, не долетівши до нього кілька десятків метрів, вибухає, буквально засипаючи ціль хмарою з 22 тис. металевих кубиків з гранню 1 см.

Якщо ракета у ціль не влучила (а ймовірність промаху – 70-90%), вона самоліквідується. Що цілком логічно – зенітно-ракетні комплекси призначені для захисту своїх об’єктів. У разі промаху ракета впаде на своїй території, навіть якщо і не вибухне, то все одно будуть руйнування. Щоб цього не сталося, i передбачено механізм самоліквідації.

Тепер уявімо, що таку ракету вирішили використати по наземній цілі. Якщо радар не дасть цілевказівку, їй просто не буде куди летіти. (На чому, до речі, заснований ефект протирадіолокаційної ракети AGM-88 HARM: вони «засліплюють» зенітно-ракетний комплекс, і він не може вказати ракетам, куди їм летіти). І зенітна ракета, випущена просто так, навіть якщо нахилити транспортно-пусковий контейнер у бік передбачуваної цілi, просто самоліквідується.

Є, звичайно, варіант, що на потрібному наземному об’єкті, на якійсь будівлі, буде встановлена авіаційна радіолокаційна станція (прилад розміром із мікрохвильову пічку), яку помітять локатори С-300 і наведуть на неї ракету. Тоді так, спрацює, і спрацює точно (тим більше що ціль нерухома). Але такий варіант передбачає наявність диверсантів, які у потрібному місці встановлять «маячок» (авіаційний радіолокатор). Це цілком можливо, але не масово.

До речі, існує версія, що точність влучання зенітної ракети у маєток генерального директора «Нібулона» Олексія Вадатурського – результат роботи саме такого диверсанта.

Але варіанти з роботою коригувальника – поодинокі. А застосування 5В55 по наземних цілях зараз досить масове. У принципі, застосовувати їх як ракети «земля-земля» можна, використовуючи командне наведення. Така опція була у першої модифікації 5В55: вводилися координати, і радіолокатор комплексу вів ракету до цiлi, коригуючи політ. Але у цьому випадку дальність стрільби обмежена дальністю радіовидимості і становить 25-30 км. А підвозити С-300 на таку відстань до наземної цiлi небезпечно, комплекс одразу ж накриють артилерійським вогнем. До того ж у більшості 5В55 блоки наведення не командні, а напівактивні – тобто радіопеленгатори.

Єдиний варіант – поміняти ракеті «мозок», встановивши замість радіопеленгатора інерційну або супутникову систему наведення. А краще – і те, і інше. Саме такі блоки наведення встановлюються на сучасних російських ракетах «Калібр» та «Іскандер» (при цьому додаються оптичні чи телевізійні головки самонаведення, для кінцевої ділянки польоту).

Ракети класу «земля-куди поцілить»

Тут треба зазначити, що саме відсутність у Росії через санкції «розумної» начинки для ракетного озброєння унеможливила подальше виробництво сучасних ракет («Калібр», наприклад, на 80% японський і американський, з російського там – хіба що корпус).

Тож на модернізовані ракети 5В55 ставлять інерційну систему наведення – це електронний блок, куди забиваються координати наземної цiлi, і гіроскоп, який стежить, щоби ракета під час польоту не відхилялася від потрібного напрямку.

Але гіроскоп – це все-таки механіка, чим далі об’єкт – тим більше накопичується відхилення, і у результаті воно може становити десятки метрів. Ракетні блоки GPS, які можуть скоригувати політ на кінцевій ділянці – дефіцитні прилади, а російська ГЛОНАСС (глобальна навігаційна супутникова система) теж особливою точністю не відрізняється.

Тож, що являє собою 5В55, яка застосовується за наземними цілями? Відібрали на складах ракету, що більш-менш збереглася, викинули з неї радіопеленгатор і поставили гіроскоп. Ну і замінили бойову частину з 22 тис. вражаючих елементів звичайною осколково-фугасною боєголовкою, адже від влучання «рідною» ефекту буде небагато.

У будь-якому випадку переналаштовані ракети для С-300 – це неприємно. Їх все одно дуже багато і вони стали зброєю проти мирного населення. Для суто військових цілей 5В55 малопридатні, їх навіть прозвали «ракети класу земля-місто». До речі, враховуючи максимальну дальність польоту 90 км, обстрілам зенітними ракетами найчастіше піддаються прикордонний Харків та Миколаїв, що знаходиться недалеко від лінії фронту. Найсвіжіший приклад: 22 вересня російські агресори випустили по Миколаєву дев’ять ракет від С-300. Частина з них прилетіла на територію морського торговельного порту, але по головної цiлi, нафтобазi, не потрапили.

Слід зазначити, що вирішення проблеми з російськими ракетами від С-300 просте: якщо на півдні України лінію фронту відсунути до Автономної республіки Крим, а Бєлгороду зробити гарне «щеплення», то 5В55 знову стануть для агресора марними – через невелику дальність польоту.