18 квітня 2014 року після звірячих тортур загинув киянин Юрій Поправка з позивним «Патріот». Він — перший закатований під час російської агресії на Донбасі активіст. За словами вінничанина Віталія Ковальчука, — єдиного з групи активістів Майдану, хто вижив після полону, — йому пощастило, адже погодився перейти на російську мову і сказати, що ходить до храму московського патріархату. А Юрій Дяковський та Юрій Поправка під час допитів продовжували говорити українською. І обидва заявили, що не визнають ніякої іншої церкви, окрім (тоді ще) церкви Київського Патріархату… Їх закатували, а тіла кинули у річку Торець… Указом Президента України Юрію Поправці надано звання «Герой України» (посмертно).
«Ігор Гіркін дав наказ застрелити мого сина. Коли вдалося забрати тіла зі Слов’янська, всі документи були знищені. Висновок судмедексперта теж був відсутній, — розповіла „ФАКТАМ“ мати вбитого Ярослава Поправка. — То ж тодішній Генеральний прокурор України Віталій Ярема дав розпорядження провести восени 2014 року ексгумацію тіл мого сина та Юрія Дяковського. Я була проти, священники казали, що після відспівування покійника краще не турбувати. Але слідчі наполягли, щоби точно встановити причину смерті, і тепер я розумію, що це був правильний крок. Адже, згідно з висновком судово-медичної експертизи, хлопців катували…»
— Чи можете розповісти, як саме?
— Дуже важкі були знущання, смерть довга та в муках… На тілі опіки від електроструму, недопалків, щічка сина проколота, скрізь синці, тіло наче свердлили… Розслідування показало, що сина вбивало двоє з Харкова, які пішли на сторону «Оплоту». Наказ знищити давав Ігор Гіркін. І як мені потім розповіли хлопці, котрі вижили, Юрія вбили за те, що відмовився переходити на російську мову і відмовився визнавати московський патріархат, бо ми дійсно відвідували храм КП. Юра був дуже принциповим та чесним… А останньою краплею стало провокуюче відео, де Віталій Ковальчук, який тоді теж поїхав у Слов’янськ із моїм сином, заявив про участь у «Правому секторі» і продемонстрував візитку Яроша. Ймовірно, живіт моєму сину розрізали вже після смерті… Мабуть, після пережитих тортур він вже справді нічого не відчував й зроблено це було для того, щоб точно ніхто не вижив. Я хоч ще встигла сина провести в останню путь, попрощатись із ним. А ось мама Юрія Дяковського зустрічала закриту домовину, адже їй тіло віддали значно пізніше й дуже понівечене. Навіть на ексгумацію не пустили, заявивши, що так навіть звірі себе не поводять.
— А про що мріяв Юрій Поправка?
— Він змалечку бачив несправедливість наших державних органів, знав, що є хабарництво. І часто казав нам, що, коли виросте, то буде нас захищати. Хотів вступати в Академію МВС, я була проти. Зрештою син подав документи у три столичні виші, але обрав КПІ — спеціальність «соціологія та право». Вчився заочно, влаштувався на роботу в банк. Якраз тоді почався Євромайдан і син потайки весь час туди ходив, адже хотів підтримати українців. Не раз його відговорювала, просила керівництво банку давати йому багато роботи, щоб не встигав. Але в нього на все вистачало часу.
Я боялась, що сина покалічать чи вб’ють. Проте Юрій був впертим, заявив мені, що осторонь не може бути… Там, на Майдані, син і знайшов товаришів, з якими потім поїхав до Слов’янська… Юру вбили у Страсну П’ятницю ті, які називають себе віруючими… А на Великдень увімкнувся телефон сина, спочатку відповідали неадекватні люди, обзивали фашисткою, бандерівкою. Я не могла зрозуміти, що сталось, адже не знала, що син поїхав на Донбас. Тоді знову зателефонувала. Слухавку підняв Ігор Гіркін на прізвисько Стрєлок. Сказав мені: «Твой сын погиб. Он давно уже в Небесной Сотне. Ты сюда не звони. Ты что, не понимаешь, что мы хотим его дружков вычислить?!» — і поклав слухавку.
.jpg)
Невдовзі мені дали фото на опізнання, але, щоб забрати тіло, довелось платити… Коли Юру вбили, справу невдовзі закрили, роблячи з нього самогубця. Потім мали розслідувати у Слов’янському відділенні поліції. Це нагадувало театр абсурду, бо хіба там можна було розраховувати на якусь справедливість? То ж я писала скаргу до прокуратури на слідчого, отримала відповідь, що жодних порушень нема. Він звинувачував, що мій син студент і поїхав на Донбас гроші заробляти. Нічого, що дитина працювала? В мене тоді руки опустились, був відчай. До нас вийшов Віталій Касько. І справу поновили. Через рік після загибелі сина сталась ще одна трагедія — у пожежі на нафтобазі БРСМ загинув мій 31-річний брат Андрій Тарасенко. А тоді мій чоловік почав збиратись воювати в АТО. Я почала плакати, що не переживу більше втрат, і зрештою він залишився вдома…
— Два роки тому Ігор Гіркін під час свого інтерв’ю зізнався, що 19-річного студента КПІ Юрія Поправку і 25-річного жителя Стрия Юрія Дяковського вбили за його особистим наказом. Ви дивились його?
— Дивилась. Чесно кажучи, не була готова, що будуть подробиці і хизування, наче це геройський вчинок. Найбільше зачепили слова Ігоря Гіркіна про те, що «нет человека — нет проблем». Після почутого в мене просто почалась істерика. Бо вбивця сидить собі десь в росії ситий та задоволений, а свого Юри я вже ніколи не побачу. Не буду на його весіллі стелити рушник та благословляти на щасливе життя, не потримаю онуків. Син пішов від мене, залишивши турнік біля хати та книги…