Як влада змінювала закон про мобілізацію і кого ще вирішив звільнити Зеленський

Верховна рада 283 голосами ухвалила непростий для суспільства закон про мобілізацію. Але такий консенсус у парламенті наразі рідкість. Наступним дискусійним питанням, за яке доведеться голосувати нардепам, можуть стати кадрові перестановки. Докладніше – у матеріалі журналістів РБК-Україна Мілана Лєліча та Уляни Безпалько.

Верховна Рада вже давно не є центром політичного життя. Але багато найважливіших для країни питань просто не можуть її оминути. Ухвалення багатостраждального законопроекту про мобілізацію забрало у парламенту кілька місяців. Попереду Рада має нове випробування – затвердження кадрових перестановок в уряді. У команді Володимира Зеленського вирішили вчергове провести аудит наявних ресурсів, напередодні нових темних, у різних сенсах цього слова, часів.

«В умовах кризи виникає природне бажання згрупуватися і переписати наявні ресурси. А команда – це теж ресурс», – каже співрозмовник у президентському оточенні.

Згадана ним криза має багато аспектів: відсутність американської допомоги та туманні перспективи її отримання, очікуваний невдовзі новий наступ Росії на фронті, регулярні атаки на українську енергетичну інфраструктуру.

Але було б дивно, як мінімум для української політики, якби на ці об’єктивні проблеми ще й не нашарувалися особисті інтриги всередині правлячої команди та традиційний страх ухвалення непопулярних рішень.

Як Рада ухвалювала новий закон про мобілізацію

Фінальний виток конфлікту між Володимиром Зеленським та Валерієм Залужним, внаслідок якого останній втратив посаду головнокомандувача, розпочався саме з теми мобілізації. Її «непопулярність» у народі відчули всі учасники політичного процесу, які старанно намагалися перекласти один на одного відповідальність за цей – безумовно необхідний – крок. У результаті до фінального голосування законопроект дійшов у сильно вихолощеному варіанті.

Перша версія, внесена Кабміном ще 25 грудня минулого року, викликала резонанс не лише у суспільстві, а й серед народних депутатів. У Раді не були готові за нього голосувати, в тому числі через досить жорсткі покарання за неявку в ТЦК і відмову оновлювати військово-облікові дані.

«До нас дзвонять – просять прокоментувати, а ми в очі не бачили ще цього законопроекту і навіть нічого не чули про його норми. Комунікації було рівно нуль, хоча окремі депутати начебто й були у цій міжвідомчій групі. Ми мали швидко самі його вичитувати вже після публікації, щоб хоч щось обговорювати», – розповідав один із нардепів наприкінці грудня.

З огляду на те, як нашвидкуруч організовувалась прес-конференція Валерія Залужного, на якій він мав розповідати про цей документ, у президентській команді хотіли перевести його публічну комунікацію на дуже популярного, принаймні на той час, головкома. Однак і він показово постарався відмежуватися від законопроекту, як і від нібито прохання мобілізувати ще півмільйона людей.

Один із співрозмовників в оточенні Залужного заперечував, що той просив додатково мобілізувати стільки військ. Насправді цифра була дещо меншою і вона була розрахована на весь 2024 рік, переконувало джерело.

«У нас на папері армія налічує мільйон. Мільйон – це загальна кількість умовних вакансій. А з них заповнено близько 800 тисяч. Тому, звісно, нам потрібні люди на вже існуючі посади», – пояснював співрозмовник.

У опонентів Залужного була інша математика. Мовляв, перш ніж набирати людей, варто провести ревізію тих сил, які вже є.

«Із загальної кількості безпосередню участь у бойових діях на нулі приймає лише 30%, а 70% – станом на зиму нібито перебували десь у тилових частинах. Тому, може, для початку потрібно навести лад серед військових, які є зараз. А не просити ще збирати людей” – наводив свої аргументи інший співрозмовник у Силах оборони.

Вже наприкінці січня Кабмін вніс до парламенту другий – дещо згладжений варіант документа, хоч і до нього нардепи мали питання. Два місяці профільний комітет розглядав, групував, приймав та відхиляв майже 4,3 тисячі поправок.

Під час розгляду закону про мобілізацію до Ради прийшли керівники Генштабу та військові (фото: Facebook, Ігор Копитін)

До другого читання прибрали два важливі і найрезонансніші моменти: майже всі обмеження для тих, хто ухиляється від мобілізації, крім заборони на керування авто, і обов’язкову реєстрацію в електронному кабінеті військовозобов’язаного, куди б могли надсилати повістки.

Проте буквально напередодні запланованого голосування в Раді головком Сирський та Кабмін попросили виключити ще одну важливу норму – про демобілізацію та ротацію військових – та винести її пізніше до окремого законопроекту. Це норма, на яку очікували чимало військових, які вже третій рік безперервно несуть службу на фронті.

Цього ж вечора на засідання фракції «Слуги народу» прийшли начальник Генштабу ЗСУ Анатолій Баргилевич та командувач Об’єднаних сил Юрій Содоль, щоб донести депутатам важливість ухвалення законопроекту і чому військове керівництво просить поки що відкласти тему демобілізації.

«Один із них, виступаючи, сказав: «Єдина країна в історії, яка проводила демобілізацію під час війни – це була УНР»… І всі ми пам’ятаємо її подальшу долю… Для нас зараз це буде прямим шляхом до капітуляції. І мало хто б міг або наважився посперечатись з його аргументами. Багато хто ще на етапі розробки закону розуміли, що зараз демобілізацію провести проблематично, але тоді ніхто не захотів взяти на себе відповідальність, щоби відразу не давати людям марну надію», – зазначив один із депутатів від СН .

Представники Генштабу пояснювали нардепам, що зараз підрозділи дуже недоукомплектовані. І що в умовах, коли Росія готується до нового наступу та планує мобілізувати сотні тисяч солдатів цього року, ми просто не можемо дозволити собі демобілізацію, адже армії доведеться одномоментно вивільнити дуже багато військових, яких зараз нікому замінити.

Приблизно такі ж тези повторив генерал Содоль під час виступу перед парламентом 11 квітня. Разом із ним у залі були присутні головком, генерал Баргилевич, міністр оборони та ще 16 комбригів, яких спеціально запросили з фронту, щоби «відрізати будь-які шляхи для відступу у депутатів», пояснив один із них.

Напередодні нардепи до глибокої ночі відхиляли близько 4200 поправок, які не підтримав комітет – як того вимагала процедура. І вже до 11-ї години дня парламент ухвалив весь законопроект 283 голосами «за».

Турбулентність у Раді

Двоє представників «Батьківщини» вже після голосування написали заяви про відкликання своїх «за» поправку про відміну демобілізації. Водночас троє членів «Слуги народу» попросили, щоб їхні голоси зарахували постфактум, оскільки у них не спрацювала кнопка. Правових наслідків усе це не має, проте показує, що у президентської фракції кожен голос на рахунку. До того ж – у разі непопулярних, але необхідних владі рішень.

Дефіцит голосів вкотре став проявлятися у «Слузі народу» ще десь за місяць-два до цього голосування. Якщо раніше самотужки фракція президента могла зібрати близько 180 голосів, а решту додавали «дружні» групи, то тепер постійне «ядро» становить приблизно 150 осіб. І цього навіть разом із «групами підтримки» вже не завжди достатньо, особливо при ключових, «ідеологічних» голосуваннях.

«Буквально наприкінці березня з 13 простих ратифікацій у залі зібрала голоси лише одна. Голоси набирають лише ті питання, які стосуються євроінтеграції та нацбезпеки – тут є консенсус. Депутати дуже ображені на Офіс через те, що зараз їхня роль повністю нівельована – як ніколи раніше. З Кабміном теж нормальної комунікації немає, лише через якісь свої особисто налагоджені контакти та зв’язки з окремими міністрами», – пояснило одне з джерел у СН.

Народні депутати незадоволені тим, що їхня роль на сьогодні нівельована (фото: GettyImages)

Найпомітніше незадоволення проявляється серед депутатів-мажоритарників. Ще з початку своєї каденції більшість із них вимушено вступили у «війну» з мерами своїх міст, які не були представниками «Слуги народу». А з початку широкомасштабної російської агресії у мажоритарників зіпсувалися стосунки і з керівниками ОВА, які хоч і є ставлениками центральної влади, проте збільшили свій вплив у регіонах.

«Якщо в тебе є якесь питання, наприклад, щодо каналізації, то до мера тобі взагалі не достукатися і на прийом не потрапити. А тепер і голови ОВА стали такими собі царьками, які нардепів мають ні за що. Ну як це, коли з якихось спільних заходів із головою ОВА депутата просто обрізають із фото?» – розповідає один із парламентарів.

За його словами, останніми тижнями керівництво Ради та фракції почало почергово збирати окремі групи зі «Слуги народу», на які вони були поділені ще на початку скликання. Під час цих зустрічей вислуховуються зауваження та пропозиції нардепів. «Але поки це виглядає так – поговорити про поговорити», — зазначив співрозмовник видання, який був присутній на одній із таких зустрічей.

Перестановки у Кабміні

Напередодні підсумкового голосування за мобілізацію Росія вкотре обстріляла українську енергетику, зруйнувавши повністю Трипільську ТЕС. На тлі таких новин депутати більшістю голосів цього ж дня викликали до Ради для звіту віце-прем’єра з відновлення Олександра Кубракова та голову держагентства з відновлення Мустафу Найєма, але обидва були у відрядженнях.

За словами співрозмовника РБК-Україна у Мінвідновленні, парламент, безумовно, має право заслухати міністра та голову агентства. «Але ні для кого з них не має бути секретом, як і для колег з інших відомств, що лише завдяки укриттям для трансформаторів, які будувало агентство у Харкові, Миколаєві та Одесі, ці міста зараз із електроенергією», – зазначає співрозмовник. На об’єкти укриттів у цих містах були атаки, але вони змогли їх витримати. «Зараз у Раді просто почали шукати винних», – додає один із депутатів від «Слуги народу».

Тим не менш, можливі перестановки в секторі інфраструктури та відновлення і навіть його реогранізація можуть статися вже в 20-х числах квітня, коли Рада збереться знову. Хоча вони не є найбільш імовірними.

Станом на 12 квітня у головному центрі прийняття рішень, на Банковій, ще немає підсумкової схеми перестановок та злиття/ліквідацій у Кабміні. Але основні тренди вже проглядаються.

Швидше за все, нарешті вирішиться доля міністерства культури та інформполітики та міністерства спорту, обидва з яких уже довгий час керуються виконувачами обов’язків. Цілком ймовірно, що в результаті вони будуть ліквідовані як такі, а їхні функції передадуть іншим органам. Втім, можливе й створення окремого «міністерства пропаганди», яке боротиметься із російською агресією в інформаційній сфері, таку ідею вже давно виношують на Банковій.

«Але у нас зазвичай як відбувається – тільки якесь міністерство збираються ліквідувати, одразу на захист піднімаються люди: спортсмени, зірки культури, аграрії тощо. Усі хочуть мати «свою» людину в Кабміні, до якої вони могли би звертатися. І хоч у тих самих зірок політичного впливу немає, але аудиторія в соцмережах у них величезна. Тому подивимося», – каже досвідчений «Слуга народу».

Можуть ліквідувати і міністерство реінтеграції тимчасово окупованих територій – його функціонал під час повномасштабної війни малозрозумілий більшості співрозмовників РБК-Україна. Доля його голови, віце-прем’єрки Ірини Верещук, поки що невідома – як варіант, називають посаду посла чи роботу на чолі якоїсь із ОВА.

У такому разі комусь доведеться передати напрямок внутрішньо переміщених осіб, яких налічується кілька мільйонів. Про створення окремого ВПО-міністерства не йдеться, але можливі кілька варіантів, про які почуло видання.

ВПО можуть передати до того ж Мінвідновлення (воно також займається інфраструктурою та розвитком територій), але при цьому прибрати звідти, власне, тематику відновлення. І очолити такий орган нібито може заступник голови Офісу президента Олексій Кулеба, який відповідає на Банковій за регіональну політику. Втім, низка співрозмовників сумнівається, що Кулеба сам зацікавлений поміняти Банкову на Грушевського (у неформальній владній ієрархії посади в ОП стоять набагато вище за посади в Кабміні).

Інший сценарій передбачає подальше посилення першої віце-прем’єрки та міністра економіки Юлії Свириденко – вона може забрати на себе ще й частину інфраструктурної тематики та навіть «шматок» Мінекології. Свириденко називають креатурою голови ОП Андрія Єрмака, який у такому разі ще більше посилить свій вплив після того, як він остаточно зачистив Банкову від альтернативних джерел впливу на президента.

Примітно, що водночас у кулуарах ходить і прямо протилежна чутка – нібито Свириденко може повернутися на роботу до Офісу президента, тоді як віце-прем’єром стане голова «Нафтогазу» Олексій Чернишов. У 2020-22 роках він уже очолював Мінрегіон і продовжує брати активну участь у заходах на тему регіонального розвитку вже на нинішній посаді. Крім цієї сфери, за словами співрозмовників у владі, Чернишов нібито хотів би курирувати ще й енергетику з екологією.

Ще задовго до повномасштабної війни ходили активні розмови про те, що Чернишов не проти й зайняти прем’єрське крісло, але зараз про це не йдеться. Всі співрозмовники видання запевняють, що регулярні чутки про відставку Дениса Шмигаля підстав під собою не мають і здебільшого запускаються прихованими претендентами на його посаду.

Голова «Нафтогазу» Чернишов може повернутися до Кабміну Шмигаля (фото: Facebook, Олексій Чернишов)

Крім того, серед багатьох депутатів від СН, насамперед, мажоритарників, визріло невдоволення віце-прем’єром з відновлення Кубраковим (що й виразилося у голосах за його виклик до Ради для звіту). Співрозмовники видання називають різні причини: нібито він замало часу приділяє темі регіональної політики, але головне – парламентарям не подобається його тісна співпраця з Національним антикорупційним бюро.

Наприкінці минулого року трапилася гучна історія з невдалою спробою дати віце-прем’єру багатомільйонний хабар, справою займаються НАБУ та Спеціальна антикорупційна прокуратура. І тепер багато рядових нардепів побоюються, що антикорупційні структури візьмуться (або вже взялися) і за них, особливо якщо депутат раніше «цікавився» інфраструктурною тематикою.

Згідно з теорією одного із співрозмовників видання, якщо на Банковій вирішать зняти Кубракова, то спробують використати невдоволення частини депутатського корпусу. При цьому у Кубракова склалися добрі стосунки із західними партнерами України. Крім того, він входить до умовної «пожежної команди» влади, яку відправляють вирішувати конкретні завдання, незалежно від того, наскільки вони відповідають формальному профілю міністра. Чи то паливна криза, чи експорт зерна, чи логістика озброєнь, чи будівництво укриттів для енергооб’єктів.

Ще один учасник “пожежної команди” – віце-прем’єр Михайло Федоров, який зараз займається найрізноманітнішими темами – від діджиталізації та дронів до реформи освіти.

Депутатів у фракції «Слуги народу» попередили, що у 20-х числах квітня планується розгляд у Раді кадрових питань. Але не повідомили, яких саме.

«Це вже звичайна практика. Нам Арахамія не говорить і не анонсує кадрові питання дуже заздалегідь, щоб це все не мусолилося в мережі і щоби публічно весь цей час до голосування не перемивали кістки кандидату. Ймовірно, конкретика з’явиться приблизно 17-18 квітня», – зазначив один із співрозмовників у СН.

При цьому на Банковій є бажання встигнути розібратися з якомога більшою кількістю кадрових питань у це парламентське вікно. Адже як показує практика чинної влади, якщо їх не вирішити одразу, то вони можуть зависнути на місяці, а в деяких випадках навіть на роки.

***

Нинішня криза, яка спіткала Україну загалом і її правлячу команду зокрема, має чіткий таймлайн, який визначається президентськими виборами в США. Після ймовірної перемоги Дональда Трампа починається терра інкогніта – ніхто не береться прогнозувати його політику, зокрема, і щодо України.

«Зараз і росіяни, і ми хочемо прийти до президентства Трампа якнайкраще», – резюмує співрозмовник видання в президентському оточенні.