Найкращий український гандболіст сьогодення – про життя у Франції, любов до «Ромашок» і тварин, а також про майбутні матчі з Косовом у межах відбору на Євро-2026
Лівий півсередній французького Ліможа Ігор Турченко до 24 років зібрав у своєму резюме яскраві рядки – досвід Ліги чемпіонів, участь на мейджорі (Євро-2022) і навіть два матчі з пов’язкою капітана збірної України.
Журналіст «Чемпіона» Ігор Грачов зустрівся у Франції з найкращим гандболістом країни й переконаний, що на Ігоря Турченка чекає зіркове майбутнє.
– Ігорю, готуючись до інтерв’ю, я знав, що почну з блоку запитань про твого найкращого друга. Однак, дивлячись, як ти жваво орудуєш французькою, змушений запитати – як за півтора року досягти такого рівня?
– Мені просто подобається французька: своєю красою та мелодійністю. Тому говорити нею – не обов’язок, а природне бажання. Зізнаюся, я навіть мовні курси відвідую нерегулярно, але намагаюся якнайчастіше практикувати багаж знань, який уже накопичив. Навички відточую безпосередньо в процесі спілкування. Кажуть, що це не менш ефективно, ніж навчання сам на сам із підручником або зошитом. Щоправда, коли партнери по команді швидко тараторять чи використовують розмовні словечки – буває складно все вловити.
– Повертаючись до запланованої увертюри: у соцмережах тебе часто можна побачити в компанії одного красеня.
– Мій собака – перший кент. Семові півтора року, порода – веймаранер, мисливська. Якби ми його не купили після приїзду в Лімож, то, мабуть, збожеволіли б у Франції. Навіть не стільки я, скільки моя дівчина Олександра. Зараз вона вже адаптувалася, знайшла роботу, з’явилася зайнятість, а спочатку – ані знання мови, ані друзів. Важко. З Семом життя стало веселіше.
– З цікавості – чому Сем?
– Ім’я вибирав я. Спочатку хотів назвати Сільвером, бо він сірого кольору, але зупинився на Семі – це відсилання до відеогри Serious Sam. Думаю, всі в неї колись «рубились».
– Ти купив його в Іспанії?
– Так, у Севільї. Так дешевше. Коли приїхав до Ліможа для підписання контракту, одразу став у чергу на купівлю. Спочатку чекали пів року на його народження, а потім ще три місяці, щоб перевезти його до нас.
– Ви живете в будинку чи в апартаментах?
– Переїхали в будинок. Він розташований за містом, хвилин 20 їзди до залу. Ліс поруч. Для собаки – саме те. Та й загалом я віддаю перевагу спокою й тиші перед міською метушнею. У Ліможі гарний центр із середньовічною архітектурою. Багато вузьких вуличок і ресторанів, як у Львові. Словом, затишне й не галасливе містечко – саме те, що мені подобається.
– Один зі спонсорів Ліможа – BMW. Значить, їздиш на «німцеві»?
– Так, нам видали BMW X1 з нульовим пробігом. Я люблю швидкість, але у Франції за це швидко карають. Спочатку я збирав чимало штрафів. Мене рази три-чотири точно зупиняли за перевищення. Останній випадок: їдемо з дівчиною, бачимо спалах. Поліція з радарами стоїть. Я кажу: «Ось комусь не пощастило». Через кілька хвилин бачимо мигалки позаду. Поліція нас зупиняє, а «невдахи» – це виявилися ми. Штраф – 180 євро. Оскільки оплатили одразу карткою, його знизили вдвічі. Тепер намагаюся суворо дотримуватися правил.
– Після півтора року життя у Франції твій підхід до їжі ближчий до місцевого чи рідного?
– Звичайно, дотримуємося звичного раціону. Знайшли вірменський магазин з українськими продуктами. Пельмені, вареники, солоні огірки, печиво, цукерки. Раніше мама мені постійно передавала улюблені цукерки «Ромашки» та «Ліщина». Тепер усе там знаходимо.
– Часто накриває ностальгія?
– Часто. Хто не хоче додому?
***
– Розставимо крапки над «і» щодо терміну твого контракту.
– З Ліможем я одразу підписав дворічну угоду. Почав грати, і через два-три місяці мені запропонували новий контракт на кращих умовах, але вже на три роки – до кінця сезону-2025/2026. У підсумку я поставив підпис ще наприкінці минулого сезону, але інформацію про продовження клуб оприлюднив тільки зараз. У мене є чіткий пріоритет: ігрова практика на хорошому рівні. Чемпіонат Франції та єврокубки цілком відповідають цим умовам.
– Не для компліменту, а для об’єктивності – складно мати претензії до якості твоєї гри, але кількість ігрового часу не збільшується…
– Скажу коротко: цей аспект мене турбує. І турбує серйозно.
– У тебе є припущення – чому так?
– Іноді граю 50 хвилин, іноді – 10. Для мене це не нормально. Якщо у мене все виходить, дайте мені продовжувати грати. Часто виходить так: перший тайм іде, як по маслу. У другому тренер каже: посидь, відпочинь, треба дати іншим пограти.
– Чи пов’язано це з тим, що треба правильно розподілити сили між чемпіонатом і єврокубками?
– Думаю, що справа не в цьому. Минулого сезону все було так само. У тренера таке бачення: граєш 15 хвилин, потім зміна. Звісно, буває, що пре, і якщо матч важливий, тоді граю довше, але таке трапляється дуже рідко. В основному – ротація.
– Наталія Ляпіна розповідала, що в Альмерії їй потрібно було знати 35 комбінацій. Ти казав поза інтерв’ю, що у твого іспанського наставника Альберто Ентрерріоса їх набагато більше.
– Понад сто. Ми використовуємо не всі, але для досвіду – це цікаво.
– Тоді дозволь питання, яке водночас є і компліментом. У збірній ти можеш 60 хвилин відбігати, і що мене особисто дивує – сила та різноманіття кидків наприкінці матчу не страждають на фоні втоми. Вона навіть зовні не помітна. Це природні дані чи результат роботи на тренуваннях?
– Звісно, я пашу на тренуваннях. Навіть не обговорюється. Але, окрім цього, я ще й дуже уважно ставлюся до харчування. П’ю вітаміни, працюю з нутриціологом – дружиною мого близького друга Саші Онуфрієнка, Юлією.
– Як виглядає ваша співпраця?
– Наприклад, відчуваю слабкість або дискомфорт у коліні. Дзвоню Юлі, детально пояснюю проблему. Вона прописує, які вітаміни потрібно замовити. Або ще один приклад: мене не влаштовувало моє дихання під час навантажень. Вона підібрала необхідний комплекс – усе працює. Бігаю без втоми.
– Робота нутриціолога – це мистецтво підбору вітамінів, чи як вітамінів, так і харчування?
– Звісно, обов’язково і харчування. Признаюсь, я не готовий повністю слідувати раціону, який радить Юля. Вона може багато чого виключити з того, що приносить мені задоволення.
– Що саме?
– Солодке. Не скажу, що я закидуюсь кілограмовими тортами, але повністю обійтися без солодкого – для мене неможливо. Просто неможливо. Я без солодкого – не я. Якщо для когось з’їсти плитку шоколаду – це не нормально, то для мене – цілком звична річ.
– Чорний шоколад із високим відсотком какао не тільки не шкодить здоров’ю, а навпаки – приносить користь.
– Намагаюся їсти менше молочного шоколаду. Як правило, купую його в біомагазинах. І не на звичайному цукрі, а на тростинному. Ось перед зустріччю з тобою з’їв цілу плитку. І ситість, і настрій – на потрібному рівні. Останнім часом ще підсів на арахісову пасту. Ну, як «останнім часом» – уже пів року не уявляю свого ранку без двох бутербродів. Зверху трохи варення, кава чи чай – і на тренування. Велика доза калорій при зовні невеликому об’ємі сніданку.
– Здається, у тебе вже сформувався локальний підхід до сніданку.
– Ось від французів і набрався (сміється). До речі, я повністю відмовився від солодкої газованої води. Тільки соки. І перестав пити пиво. Почуваюся чудово. Якщо говорити про алкоголь, то два келихи вина – саме те. Напевно, це теж вплив Франції.
– Червоне чи біле?
– Біле. Або рожеве. Ці вина п’ють охолодженими. А ось червоне охолоджувати не можна, та мені воно й так не подобається.
– А якщо після двох переможних матчів проти Косова партнери по збірній покличуть на пиво?
– Умовно домашній матч ми проведемо в Литві, тому, найімовірніше, відмовлюся. Але якби грали в Німеччині, то відмовити було б значно складніше.
***
– Твій тато, Сергій Турченко, виступав за збірну України на початку 90-х, твій старший брат, Дмитро Турченко, дебютував у національній команді у 2013 році. З початком твоїх виступів за «синьо-жовтих» ви стали першою сім’єю в українському гандболі, яка делегувала до збірної одразу трьох представників. Не знаю, як щодо інших ігрових видів спорту, але футбол таким цікавим фактом похвалитися не може. Питання просте: ви обговорювали це між собою?
– Про цей приємний для нашої сім’ї факт у гандболі знають. Чую, що його часто згадують. Але ніхто з нас трьох не говорив щось на кшталт: уявляєш, як круто склалося – ми всі доросли до національної збірної. Ні, такого не було. Звісно, ця частина нашого гандбольного життя – привід для гордості. Збірна – це щось особливе в житті кожного спортсмена.
– Яка емоція в Лізі чемпіонів сильніша – дебют удома із Загребом чи гол Барсі?
– Безумовно, гол Барсі. Звісно, і дебют запам’ятався. Уяви: мені 19 років, забита під зав’язку «Юність». І тут ще на весь зал оголошують – на майданчику Ігор Турченко! Я такий: блін, нічого собі – що відбувається, я в космосі? На жаль, тоді не забив. Але вийшов, відчув атмосферу. А коли закинув Барсі – зовсім інші відчуття. Набагато кайфовіші. Айденас Малашинскас, якщо читаєш це інтерв’ю – тобі величезний респект.
– Дозволю собі підспівати: на мій погляд, Малашинскас – один із найсильніших гравців, які виступали в Україні.
– Легенда. Він чудовий і як людина, і як гравець. Завжди мене підтримував, такі люди – рідкісні діаманти. У нього гостра чуйка, розуміння найменших деталей гри. У моєму розумінні центральний – це не той, хто багато забиває, а той, хто створює моменти для півсередніх. Звісно, забивати теж треба, але особисто для мене, якщо у б’ючих іде гра – це заслуга плеймейкера. Ось Айденас усе й робив насамперед для нас, але ще й примудрявся самостійно класти по п’ять-шість банок. Та ще й лінію забезпечувати.
– За два сезони в Лізі чемпіонів у складі Мотора вдалося отримати той досвід, про який мріяв?
– Ліга чемпіонів? Я ж у ній толком не пограв. Формальний досвід – ок, зараховано. Вийшов двічі на пару хвилин у першому сезоні й тричі – у другому. Звісно, круто, що мене почали підпускати на 15-20 хвилин. Сказати, що я допоміг щось виграти? Ні. У матчі з Віве Кельце Гінтарас Савукінас дав час – я забив три голи. Він відбувся 23 лютого 2022 року. Що сталося наступного дня – знає весь світ. Хто тоді міг подумати, що той поєдинок Мотора стане останнім у ЛЧ? У трьох залишкових зустрічах із ПСЖ, Барсою та Порту нам зарахували технічні поразки. Почалася війна.
– У Лізі Європи третій сезон поспіль у тебе справи йдуть більш ніж пристойно.
– Тут я граю, отримую практику й впливаю на результат команди. І все ж, Лізі чемпіонів мені ще є що сказати. Ми не договорили три роки тому. Думаю, такий шанс у мене ще буде, якщо продовжу працювати в такому ж ритмі.
– Дозволю собі неформатне для інтерв’ю питання. У моєму профільному телеграм-каналі на запитання про найкращого гравця сьогодні варіант «Горига» від Захара Денисова закидали «бананами». Чому?
– (Сміється.) Я припускав, що ти не обійдеш цей епізод. Гаразд, розповім, як було. Грали у PlayStation з Онуфріком та Ілюхою Близнюком. Бачу, Заха у твоєму опитуванні серед варіантів вказує «Горига». Кажу пацанам: зараз вліплю Дімону «банан». Це мій фірмовий знак, якщо пост викликає у мене якісь емоції. Потім дивлюся – інші підхопили хвилю. Загалом, Горига зібрав необхідну «зв’язочку» (сміється).
– Я спочатку подумав, що він щось накоїв.
– Ні-ні, усе заради жарту. Підколоти трохи – святе у колективі. Він же давно в збірну не приїжджав, а тут Заха його згадав. Якщо серйозно, то дуже шкода, що через проблеми з паспортом його зараз не буде. Однозначно підсилив би команду. Чекаємо його на останнє вікно. А так, проти Гари нічого не маю, у нас нормальні, добрі стосунки.
– До теми ваших стосунків – у мене є підготовлене заздалегідь запитання. Розкажи, хто з вас двох був ініціатором солідної допомоги броварському інтернату? Найцікавіше – як саме зародилася ідея?
– От ти згадав. Давненько це було. Здається, я зв’язався з тренером Віктором Горбахою, спитав, що необхідно. Я не хочу, щоб це увійшло в інтерв’ю (*– Прим. авт.), але я люблю допомагати. Коли потрібні корми для котів чи собак, я не можу пройти повз. Беру 50 євро, закуповую, залишаю. А тоді йшлося про рідні Бровари й рідний інтернат, де я виріс і виховувався. Я запропонував Дімі допомогти у добрій ініціативі – він одразу підкинувся.
*Прим. авт.: попри прохання не включати цей фрагмент в інтерв’ю, я вирішив його залишити, оскільки він важливий для розуміння характеру й доповнює портрет живою деталлю, яку було б неправильно упустити.
– Можеш не відповідати, але про яку суму йдеться?
– Щось близько 600 євро. Купили повний комплект форми, гумові покриття, «драбинки», медболи й інший інвентар. Зараз перед виїздом у збірну я через батька спитав у Саші Тибулевича, що потрібно. От везу м’ячі. Усе, що влізе в сумку. За кордоном вони чомусь дешевші, ніж в Україні.
***
– Бувало, що в роздягальні пристрасті накалялися до межі за твоєї участі?
– Звісно.
– Найбільш пам’ятний випадок?
– У моєму останньому євросезоні за Мотор, коли ми недостатньо виграли у хорватського Нексе й не вийшли з групи. Ті, хто мене знають, підтвердять – я неконфліктна людина, але в останні роки темперамент значно змінився в емоційну сторону.
– Запитував себе, чому?
– Думав про це. Можливо, війна наклала відбиток. Я помічаю, що став більш запальним. Як ти кажеш, «накалююся» дуже швидко. У Ліможі це чітко проявляється. Коли тобі на тренуванні по обличчю тричі заїжджає один і той самий захисник, втримати себе нелегко.
– З ким зачепився?
– З лінійним. Ледь не повбивали один одного. У роздягальні штовханина дивом не переросла в бійку. Пацани підбігли, розняли. З іншого боку, емоції – це нормально. Частина нашої професії. До речі, та сутичка сталася на останньому вечірньому тренуванні перед виїздом до Швейцарії в рамках Ліги Європи. Тільки перемога гарантувала нам прохід далі. Я не виключаю, що та «взбучка» вплинула на командний настрій. Ми приїхали злими, зарядженими й привезли додому «+12» з квитком у наступний етап.
***
– Ми спілкуємося 28 лютого – якраз оголосили склад на матчі відбору Євро-2026 проти Косова. Ти його знав заздалегідь чи є якісь несподіванки?
– Наприклад, про те, що Бодя Черкащенко не приїде через проблеми з документами, дізнався тільки нещодавно. Чекав із цікавістю, кого довикличуть на правий фланг. До речі, перший, хто спав на думку, – Донцов. У підсумку, його й побачив у списку. А так, звісно, за два-три тижні до оголошення ми знаємо склад.
– Склад дуже близький до оптимального. Ігор Скиба – несподіваний кандидат?
– З огляду на проблеми зі здоров’ям у Тютюнника та Ільченка, я радий, що на нього звернули увагу у Фінляндії. Ми з ним разом грали в ЗНТУ-ЗАБ, він – здоровань. Дуже цікаво знову побачитися, подивитися, чи змінився. Ми ж не бачилися чотири роки або навіть більше.
– Які очікування від матчів із Косовом?
– Найсміливіші. Зараз склад – просто чудовий. Усі хочуть їхати в збірну і чекають на початок зборів. Загальний настрій разюче відрізняється від того, що було до цієї відбіркової кампанії. Усі розуміють, що з таким підбором гравців нам цілком до снаги вийти на Євро. На нас точно чекає непростий матч на виїзді в Приштині 13 березня. Балканці будуть використовувати всі дозволені методи, що межують із недозволеними.
– Як думаєш, реально втримати сформований кістяк гравців?
– Звісно, склад формує тренер або федерація, але мене турбує інше. Я не думаю, що вдасться обійтися без втрат на відбірковій дистанції. Свіжий приклад: Іля (Ільченко) порвав ахілл. Як на мене, величезна втрата для команди. Він нам дуже потрібен. Або ж проблеми з документами. Втім, я дивлюся в одному напрямку з тренером Вадимом Бражником. Щоб розраховувати на щось серйозне в найближчому майбутньому, нам потрібно чіплятися за вихід із першого або другого місця. Чотири очки в матчах із Косовом стануть серйозним підґрунтям для наших претензій. А вони в нас зараз уперше за довгий час більш ніж амбітні.
Перший матч збірної України проти команди Косова відбудеться у четвер, 13 березня. Початок о 21:15 за Києвом.
Ігор ГРАЧОВ із Франції
