Історія села Гоголів — Оглав Білохатий

Проблема літописного Носова досить складна. Хоч річечка Руда тече в гоголівській околиці, та ні в топоніміці, ні в народних переказах, ні в археологічних матеріалах не виявлено однозначних слідів давнього града в Гоголеві. Залишається незрозумілим і сам топонім Носов. Чи є якісь докази існування літописного града? Ще в середні віки місцеві жителі називали частину містечка, що була за валом, то «город» (на зразок києворуських градів), то «печище» (сліди татарського знищення Носова). На користь версії існування тут града свідчить і назва Оглав. Оглав — оголене місце, спалена земля. За калитянським переказом, татар від Заворич завернули, а Гоголів вони оголили. Татари знищили колишній Носов на Руді так, що й пам’яті не залишилось. На оголеному місці виникло поселення з назвою — Оглав. Тільки раннім (1223 р.) знищенням Носова можна пояснити цей історичний провал між Носовом і Гоголевой, відсутність місцевої історичної народної пам’яті в фольклорі і топоніміці.

Очевидно, українське слово Оглав було незручним у російській вимові, і тому воно набуло типово російської форми Ґоґолєв.

Ще в одній із версій стверджується, що Оглав-село і Гоголів- урочище були розташовані поряд.

На історичній арені Гоголів з’являється несподівано і за лічені роки стає значним містом свого часу. І пояснень цього феномена немає, хіба що генетична історична пам’ять літописного Носова. Дмитро Гамалій повідомляє, що згадка про це село є в літописах 1481—1490 pp. Та цьому повідомленню немає достатніх підтверджень. «Історія міст і сіл УРСР» як дату заснування Гоголева називає 1628 р. Але він згадується ще в польській люстрації 1616 р.² Повідомляється, що Гоголів належить Михайлу, сину Яна Аксака. Михайло Аксак був поганим господарем, тому вже в 1624 р. Гоголів і волость належать княжні ІСорецькій. Того ж 1624 р. згадуються судові справи, які веде княжна Корецька з монахами за ближні землі.-‘ У 1644 р. в судових документах Гоголів знову згадується, вже як місто.’¹ А ще через два роки проводиться розмежування земель остерського і гегелівського староств. Цей документ дає змогу зовсім по-іншому осмислити становлення Гоголева. В літературі, історичних документах Гоголів як староство ніколи не згадувався. А статус староства в польській державі був досить високим.

Є свідчення того, що 1581 р. втікачі з Черняхова знаходять притулок у Гоголеві/’ Це було після нападу князя Корецького на Черняхів. Мабуть, звідти перенесені броварські прізвища Некрашевич, Войтенко (в Черняхівському районі Житомирської області є село Некраші).

Очевидно, бурхливе зростання Гоголева було пов’язане з діяльністю родини князів Корецьких. Рід Корецьких походить з Волині, з містечка Корця. Це був один із заможних і впливових княжих родів Польщі та Литви. Давній руський княжий рід намагався створити тут нове гніздо. Корецькі йшли шляхом іншого руського роду — Вишневецьких. Тільки політичні впливи князів Корецьких дозволили створити тут нове староство. Почалося велике будівництво в Гоголеві. Павло Алегіський у 1652 р. так описує Гоголів: «В’їхали до сильного міста, з кріпостю і двома фосами (ровами) з проточною водою — Гоголева. Дві православні церкви і недобудований польський костел. Патріарх наказав зробить з нього церкву».⁰ Видно, княгиня Мар’яна Корецька, майбутня польська королева, зробила тут сильну кріпость, місто, а в майбутньому планувала і своє староство. Але полякам не вистачило часу. Кріпость, як і православні церкви, звичайно ж будували козацькі інженери. На той час вони вже мали великий досвід. Кріпость було збудована за давнім сіверським зразком — серед боліт, на оболоні. Гоголівська кріпость мала ще й школу, ратушу і двоє воріт — Центральні, або Київські, і Світильнівські. Назва Світильнівських воріт засвідчує, що Гоголів виник ще при старій дорозі, яка йшла через Світильне. Якщо врахувати, що Гоголів тяжіє до Бориспільщини, а бориспільські села вдруге заселяються в 1550—1620 рр., то заселення Гоголева відбувається в той же час.

Виникнення козацького Гоголева близько 1624 р. пов’язане з переходом козаків Сагайдачного до цивільного стану, коли число реєстрових козаків скоротилося з 40 тисяч до 8 тисяч чоловік. За наказом польського короля козаки масово оселялися на вільних землях. Саме ці козаки оселилися і в Гоголеві коло замку, створивши в північній частині села цілу низку козацьких хуторів — сільський куток Хуторі. Це були заможні виборні козаки, лицарство. А підпомічники поселилися коло торгового шляху, на захід від замку. Від козацького гультяйства, волоцюг, по місцевому — заволок, і пішла назва кутків — Заволока, Кривобока. Давніше населення жило південніше замку і було частково вихідцями з бориспільських земель, про що свідчить прізвище Борисполець. За рахунок осадчих людей населення Гоголева зросло в багато разів за короткий час. Це була політика князів Корецьких, спрямована на створення Гоголівського староства. Гоголівський замок — це не тільки козацька кріпость, але й княжий замок Корецьких. Замок, збудований українцями, був не гіршим, ніж кріпость Кодак французького інженера Боплана. Адже Кодак запорожці вмить зруйнували, а Гоголівський замок московське військо здобути не змогло.

У 1650 р. Гоголів стає центром володінь Івана Вигозського і одночасно опиняється в центрі подій українсько-московської війни.⁷ 24 серпня 1658 р. Іван Кривий Виговський розбиває тут московський загін Шереметьева і захоплює в полон прихильника Москви полковника Якова Барабаша. У документі 1660 р. «Постановление гоголевского уряду о признании невиновным в злодействе Никиты Бориспольца» згадуються Петро Хоначевський — намісник гоголівський, Артем Гнєвуш — сотник гоголівський, Федір Кашуба — отаман городовий з товариством і Данило Кега — войт зі всією громадою.» 1668 р. сам Шереметьев розоряє околиці Гоголева (очевидно козацькі хутори), а козаки утримують замок до підходу підмоги від Дорошенка.» У цих подіях бере активну участь гоголівська козацька сотня. Гоголівська сотня була типовою військово- адміністративною одиницею. До її складу входять у різні часи Плоске, Русанів, Димерка, Світильне, Богданівка, Бобрик, Рудня, а в окремі роки Стариця, Пухівка, Вигурівщина і навіть обидві Дубешні. Головним дворищем сотні був Гоголівський замок. У містечку проживає сотник, сотенний писар, отамани козацьких десятків, осавул, хорунжий. У сотенному містечку був міський отаман для козаків і війт для вирішення селянських справ. Першим сотником у 1649 р. був Василь Гоголівський.¹⁰ Сотниками в Гоголеві були також Матвій Соболівський, Кузьма Талаш, писарями Микола Луста і Степан Борисполець. У 1744 р. російську царицю зустрічав гоголівський сотник Олександр Солонина з відомої родини Солонин. Історії гоголівської сотні присвячено дослідження І. Мандзюка «Гоголівська сотня Київського полку 1766 р.», видане в 1925 р.

Ще 1674 р. Гоголеву загрожували татари: «…жителям велено було забрати всі хлібні і їстівні припаси і їхати в місто. Не було видно, щоб Гоголів зазнав розорення» (з матеріалів учительки Гоголівської середньої школи Ольги Коцюби).

Після періоду «багатогетьманства» Гоголів зникає з арени політичної боротьби, земляні вали козацької кріпості поступово осипаються.

Але Гоголів знову віднайшов себе в ярмарковій торгівлі. Ще в польські часи він отримує Магдебурзьке право, що стимулює розвиток містечкової торгівлі. Це сталося за сприяння князів Корецьких. Основні доходи гоголівської торгівлі дає продаж хліба. До Гоголева з навколишніх сіл ведуть 8 доріг. На гоголівські ярмарки везли хліб, худобу, коні, дерев’яні вироби, рибу з Дону, сіль з Криму. Знамениті гоголівські ярмарки навіть радянська влада не змогла ліквідувати.

У 1750 р. гоголівський сотник Київського полку — Филимон Шафонський. Його син Опанас Шафонський (1740 —1811 рр.) — відомий український історик, етнограф, економіст, доктор права, філософії і медицини, генерал, штаб-лікар, головний лікар Москви, генеральний суддя Чернігівського намісництва. Він автор книги «Чернігівського намісництва топографічний опис» (1786 р,), яку ми неодноразово цитували в цій книжці. Він поклав початки дослідження етногенезу української нації.»

З 1779 р. сотниками тут були Мезаракія і Пальчевський. У цей час вперше згадується школа в Гоголеві і шпиталь для старих людей.

За ревізією 1784 р., в Гоголеві проживає 1952 чол, налічується 523 хати, 7 ґуралень, 7 вітряків. 80% населення складають козацькі родини. Вісім дворянських родин мають невелику кількість дворових людей. Серед дворян — вдова полковника Забіли, військові товариші Яків та Іван Шумовії, дід художника Бориспольця — Никифор Борисполець.¹²

Максимович у своєму географічному словнику за 1801 рік писав: «Гоголів — містечко при річці Гоголів, 3 (!) церкви, ярмарки». ^І:і

Оскільки містечко було козацьким, то кріпацтво не проявило тут своєї руйнівної сили. Оглав, з білими, як вишневий цвіт, хатами, козацьке за духом містечко любив і Тарас Шевченко. Він підтримував дружні стосунки з сім’єю родового гоголівця Платона Бориспольця, з яким навчався в Петербурзькій Академії художеств, у майстерні художника Брюллова. Шевченко часто згадує Гоголів у своїх творах.

Газета «С/гахановець» у 1939 р. писала: «Шевченко тоді зацікавився однією запущеною садибою. Йому розповіли, що то садиба колишнього сотника, катюги немалого. Розповіли історію про старого сотника-собаку». Ця історія записана з розповідей старезних дідів, які ще пам’ятали перебування Шевченка в Гоголеві.

Гоголівський дворянин Платон Тимофійович Борисполець (1805 — 1890 рр.) був трохи старший за Тараса Шевченка. Виходець з родини козацької старшини, він був на військовій службі і в ранньому віці пішов у відставку. З відзнакою закінчив Академію художеств. Був близьким товаришем Шевченка. У 1847 р. пише картину «Проповідь Андрія Первозванного на березі Дніпра», яка і нині зберігається в Андріївській церкві. Правда, там вона називається «Проповідь апостола Андрія скіфам». Картину написано в Парижі, де художник продовжував навчання. Проте талановитому художнику не пощастило. У 1852 р. він втрачає зір. Цю звістку Тарас одержав у засланні на Кос-Аралі. Поет пише поему «Сотник» як згадку про Гоголів, про родину Бориспольців. ГІомер ГІлатон Борисполець, за одними даними, в Санкт-Петербурзі, за іншими, в Італії. Це був «старий і сердешний друг» Тараса. Гоголівський друг.

Із запровадженням кріпацтва Гоголів із сотенного стає волосним містечком, але його торгова роль незаперечна. Якщо в козацькі часи гоголівська торі п і я орієнтувалася на Польщу і Європу, то російська імперська адміністрація знищила українську торгівлю, ввела монополію російської торгівлі. З’являються російські купці-замішанці, які оселяються і в Гоголеві. Від них і пішла назва вулиці — Руські. З відміною цензу єврейської осідлості в Гоголеві розвивається єврейська торгівля. У 1904 р. тут уже проживали близько 500 євреїв.

Після скасування кріпосного права населення Гоголева зростає вдвічі, і в 1897 р. тут налічується 6643 жителі.¹⁴ У містечку оселяються численні дворяни: Красовські, Деркачин- ські, Волчанецькі, Сломовські, Лукашевичі, Залеські, Вишнев- ські, Кульчинські, Федотови, Аксамитови, Собкови. Прожи­вають і місцеві дворяни: Стас.юки, Осьмаки, Соболевські.

Цікаві події, пов’язані з переділом земель, відбуваються в Гоголеві у 1865 р. Переділ земель вели повітові комітети, які складалися з дворян. Переділ відбувся, звичайно, не на користь гоголівців. Заможні гоголівські козаки збунтувалися. Це був один з поодиноких бунтів того часу, бо в своїй масі селянство, як на ті часи, було байдуже до переділу земель. До Гоголева прибув губернатор Анастасьєв із солдатами. Бунтівників побили нагаями. Керівників бунту Радченка і Крука заслали на каторгу до Сибіру на 25 років. Активну участь у бунті брали жінки, але за них, за наказом губернатора, били їхніх чоловіків.

У ті часи навколо Гоголева виникає більше ЗО хуторів. Катастрофічно не вистачає орної землі. Козацьке українське населення переселяється до Сибіру, на Зелений Клин.

Словник Брокгауза і Ефрона подає такі відомості: «Гоголів

• містечко при річці Гоголів, жителів 5601, 2 церкви. Єврейський молитовний дім, канатна фабрика, в гетьманстві
• сотенне управління».

Бурхливо розвивається містечко і в наступні роки. У 1904 р. тут було 7500 жителів, 150 торгово-промислових установ.

У 1905 р. в Гоголеві сталися заворушення. Гоголівський комітет РСДРП, до якого входили в основному гоголівські росіяни і євреї, виступає з ультиматумом до волосного правління: «Уволить Розсоху (староста волосного управління

• В.Г.), или иначе будут приняты меры к наказанию виновных (!)»

Світова війна, революція, українсько-московська війна розорили гоголівське життя. Цей період історії Гоголева пов’язаний з іменем українського поета Григорія Аврамовича Чупринки. Чупринка народився в м. Гоголеві у заможній козацькій сім’ї 9 грудня 1879 р. Родина Чупринки володіла 40 десятинами землі, тому він мав можливість навчатися в Лубенській і Київській гімназіях. Життя нашого земляка, видатного поета України, було нерозривно пов’язане з Гоголевом. Тут поет жив, сюди повертався звідусіль. Саме Гоголів надихав його на нові поезії. Його вірші пахнуть давнім гоголівським степом, рідними гаями (поетичні збірки «Ураган», «Сон-трава «, «Огнецвіт»). І коли в 1919 р. гоголівські селяни підняли збройне повстання проти червоних, Чупринка очолив це повстання. За участь у ньому Чупринку було розстріляно ЧК в 1919 p., за іншими даними, в і921 р. Але його творчість не забулася. У 1926 р. в Празі було видано книгу його поезій (425 віршів). Чупринка — український поет першої величини.

Його збірка «Контрасти» вийшла в 1912 р. у Львові. У 1909 р. його поезію друкував львівський місячник «Будучина». Безумовно, наш земляк-поет, наша гордість, патріот України заслуговує на пам’ятник у своєму любому рідному Гоголеві, а його заборонена колись творчість має прийти в наші броварські школи. Про Чупринку не спромоглася згадати жодна з українських радянських енциклопедій.

Па початку 1920 р. Гоголів захоплює банда Ромашки, яка вчиняє тут погром.

Розорений під час революції, Гоголів з містечка стає селом. У 1923 р. на місці волості утворюється Гоголівський район, який невдовзі об’єднується з Великодимерським, а з 1925 р. село входить до складу Броварського району.

Ще в 1919 р. у Гоголеві виникає комуна «Сонце бідноти», яка в 1924 р. нараховує 8 сімей, 36 душ, із них 13 працездатних. Комуна виникає в маєтку куркуля Василя Осьмака. Голова комуни Родіон Іваницький. Комуна одержує аж 44 десятини куркульських земель, але має лише 3 коней, 5 корів і 2 вози. Комунари мають «желание жить хотя бы приблизительно по коммунистически, одновременно улучшив свое положение». 3 цього тексту видно, що не самі селяни об’єдналися, а їм поставлено це політичне завдання. Це добре видно і з характеру економіки комуни. Артіль здала державі 225 пудів «зернохліба», а одержала від держави 372 (!) пуди. Дивна комуністична артіль! У 1923 р. у маєтку поміщика Красовського з панських наймитів виникає артіль «Трудове братство». Організатор цієї артілі Сущенко. Артіль має аж 10 коней.

На початку 20-х рр. проходить переділ 4 тисяч десятин землі і виникають нові гоголівські поселення Войков, Вільне, Підлісся. А в 30-х рр. новий бум — колгоспи. У 1934 р. в селі фунціонують аж 9 колгоспів. Та не дрімають не тільки куркулі, а й підкуркульники, що «тихою сапою» розвалюють колгоспи. На допомогу гоголівським селянам приходять «передові сили робітничого класу»: «двадцятип’ятитисячники» Михайло Ісакович Винарський і Михайло Ісакович Хазан. Перший довгий час. працює беззмінним головою гоголівського колгоспу, а другий русанівського. Та вирішальним виявився 1933 р. Процитуємо рядки з історії села Гоголів: «З люттю і злобою дивились на соціалістичні перетворення куркульські недобитки. Особливо поширилась їх ворожа діяльність в 1932 р., коли були труднощі, викликані недородом. Але вже наступний 1933 рік був врожайним. Він приніс куркульській зграї смертельний удар». Це написано в 1968 р.

Як можна так не любити свій народ?! Вижили ті, хто пішов у колгосп, на баланду. А що було робити тим, хто не пішов до колгоспу: одноосібникам, куркулям, підкуркульникам? Тим, кого не дозволялося приймати в колгоспи? Хіба їхні діти — не діти? Хіба їхній біль — не біль?

У 1935 р. сам пролетарський вождь Постишев вручив колгоспу «Червона Україна» акт на вічне користування землею. То була політична гра! Бо акти на вічне користування землею вручали броварським селянам ще в 1924 р. Тими паперовими актами дурили людей.

Славилася в ті роки гоголівська артіль вишивальниць. У 1936 р. колгоспниці с. Гоголів через Клима Ворошилова передали дочці Сталіна Світлані вишитий український костюм. Як не дивно, але дочка Сталіна носила цей костюм, про що згадує Микита Хрущов у своїх мемуарах.

На початку війни в селі прийняв бій невеликий загін моряків Дніпровської військової флотилії. Твердження деяких джерел про затяжні бої за Гоголів у вересні 1941 р. нічим не аргументовані. Саме восени того ж нещасливого року відкрилася найтрагічніша сторінка броварської історії. Колони військовополонених потяглися до створеного в Гоголеві концтабору. Тисячі тих невідомих в’язнів концтабору лежать у братських могилах Гоголева (тільки за офіційними даними, більше 3 тисяч чоловік). Наводяться цифри кількості військово­полонених гоголівського концтабору — від 20 до 40 тисяч чоловік. Тут вони вмирали — в лазареті, в гоголівській козацькій церкві, під козацькими іконами. Гоголівський меморіал невідомим солдатам, поетам, художникам, героям, геніям, тисячам синів України, що лежать у гоголівській землі, скромний і малопомітний. Сторінка історії, яка відійшла в минуле і навряд чи буде колись прочитаною. Та бринить у часі біль і звучить останній крик тих душ і особистостей.

Традиційною, але водночас і цікавою є історія гоголівської освіти. Відомо, що ще в 1767 р. при ГІреображенській церкві коло Київських воріт була школа. У 1877 р., крім церковно- приходс.ької школи, працює двокласне училище (три вчителі, 100 учнів), яке утримувала поміщиця Красовська. У 1899 р. — земська школа. Незадовго до війни — трирічна вища початкова школа, до якої приймали випускників церковно-приходської і земської шкіл. 1922 р. — семирічка на 535 дітей. Тут вчителюв Г.М. Борисполець (1898—1954 рр.) — автор тридцяти праць з питань методики та історії педагогіки. Перед війною відкрилася середня школа. Тоді в початковій, семирічній і середній школах навчалося 1270 дітей.