Георгій Ґонґадзе — журналіст, громадський діяч та Герой України, смерть якого стала шоком не лише для Батьківщини, а й для всього світу. Цього тижня у різних містах України відбудуться пам’ятні заходи, присвячені 25-м роковинам його загибелі.
Багато хто знає про його професійні досягнення, але не всі уявляють, яким він був для рідних і близьких, чим займався до журналістики та яким було його дитинство. Фокус зібрав найцікавіші факти, які допоможуть детальніше розкрити його особистість.
Втратив брата та пережив розлучення батьків — дитинство Георгія Ґонґадзе
Георгій Ґонґадзе народився 21 травня 1969 року в Тбілісі. У цей день у його матері, Лесі Гонґадзе (Корчак), мала народитися двійня, проте одного з малюків не стало. Пологи були дуже важкими, і коли Леся отямилася після наркозу, вона помітила на зап’ястку лише одну дитячу бирку, а в медичній картці була внесена тільки одна дитина. Чоловікові спочатку повідомили про народження двійні, а згодом сказали, що другий малюк помер. Жодних документів про народження чи смерть другої дитини не було, і навіть судові процеси не дали результату — дитину так і не повернули.
«Я вимагала повернути його мені чи показати тіло, але так нічого і не домоглася. Жінка-головлікар попросту вигнала мене з лікарні… А через рік її засудили. Стаття в газеті про цей процес називалася «Вовки» в білих халатах». Але дитину мені так і не повернули. Через 3 роки новий головлікар показав мені документи, що дитина померла. Але тоді, в 1968-му, жодних записів про смерть у документах пологового будинку не було», — розповіла мати Георгія Ґонґадзе в одному з інтерв’ю
Варто зауважити, що Георгій ріс у сім’ї, де мати, Леся Ґонґадзе, була медиком, а по батьківській лінії родина мала технічні здобутки — дід Георгія, Теодор Корчак, став першим радіотехніком у Західній Україні.У 1968 році Леся одружилася з Русланом Ґонґадзе, і сім’я оселилася у Тбілісі, де проживала до середини 1990-х років. Згодом подружжя розлучилося.
Згодом, у старшому віці, Георгій почав захоплюватися спортом. Найбільше його цікавив біг на короткі дистанції, і під керівництвом олімпійської чемпіонки Ніни Думбадзе Георгій досяг значних успіхів, ставши молодіжним чемпіоном Грузії. Вже в юності він був відповідальним і допомагав родині, обмінюючи спортивні талони на їжу та гроші.
«Свій» серед учнів — Георгій Ґонґадзе викладав у львівській школі
На початку 90-х Георгій Ґонґадзе викладав англійську у львівській школі №37 і швидко здобув авторитет серед підлітків. Він організовував шкільні концерти, дискотеки та походи з наметами, а одного разу навіть допоміг 40 учням перетнути гірську річку, щоб встигнути на електричку до Львова — тоді проявилися його рішучість і лідерські якості.
Учні згадували, що він уважно слухав кожного, пам’ятав їхні проблеми та підтримував будь-яку конструктивну ідею. Додаткові заняття з англійської після уроків були завжди заповнені — діти приходили не лише за знаннями, а й за можливістю спілкуватися з ним.
Окрім викладання, Георгій активно цікавився громадським життям, був учасником «Народного руху України» та захоплювався комп’ютерами й телебаченням, що робило його ще цікавішим і близьким для учнів, які бачили в ньому людину прогресивного мислення.
Енергійний та харизматичний — яким був Георгій Ґонґадзе
Зокрема, Георгій Ґонґадзе відзначався неймовірною енергією та харизмою. Навколо нього завжди збиралося багато людей — друзів, однодумців і просто тих, хто хотів спілкуватися з ним. У його львівській квартирі часто велися довгі філософські бесіди, співали пісні різних гуртів і музичних колективів, а вечори та ночі перетворювалися на справжній потік подій і живого спілкування. Рідні згадують, що ця постійна активність і емоційна щедрість заряджала всіх навколо, роблячи атмосферу неймовірно живою і динамічною.
Колеги журналіста підкреслювали, що Ґонґадзе був людиною, яка повністю віддавалася своїй справі. Він не лише створював цікаві матеріали, а й надихав інших своїм прикладом. Журналісти пам’ятають його як людину, яка завжди підтримувала ініціативу, мотивувала і показувала, що принциповість та відданість професії здатні змінювати життя. Ба більше, його енергія, життєрадісність та щире захоплення роботою залишили по собі яскравий слід серед колег і друзів.
Брав участь у громадянській війні в Грузії
Наприкінці 1991 року Георгій Ґонґадзе долучився до протестів у Тбілісі проти президента Звіада Гамсахурдії. Його батько Руслан потрапив до списку «ворогів народу» через опозиційну політичну діяльність, і Георгій вирішив підтримати родину, взявши на себе роль санітара серед повстанців.
Коли почалось антизвіадистське повстання, він повернувся на батьківщину й активно брав участь у бойових діях. Паралельно працював журналістом у гарячих точках Абхазії та Південної Осетії, де під час обстрілів отримав тяжкі поранення — лікарі нарахували 26 осколкових ран, частина з яких залишилася в тілі назавжди.
У 1993 році, після смерті батька, Ґонґадзе повернувся до Грузії, щоб зняти документальний фільм про війну, але на фронті відставив камеру й узяв до рук зброю. Повернувшись до Львова, він продовжив журналістську діяльність як головний режисер творчого об’єднання «Центр Європи», працював із місцевими ЗМІ та завершив навчання у Львівському університеті імені Івана Франка.
Засновник першого незалежного інтернет-видання в Україні
На початку 2000-х років інтернет в Україні ще тільки починав входити в повсякденне життя, і більшість людей не усвідомлювала його потенціалу. У цей час Георгій Ґонґадзе створив власне незалежне онлайн-видання — «Українську правду». За словами Мирослави Ґонґадзе, ідея виникла з безвиході: Гія не хотів працювати там, де змушували підкорятися цензурі, і прагнув робити лише те, що вважав правильним.
На сторінках ресурсу публікувалися розслідування про сфальсифікований референдум 2000 року, офшорні рахунки українських можновладців та випадки цензури в медіа. На той час це видання стало одним із перших майданчиків для правдивої інформації в Україні та заклало основу сучасної незалежної журналістики в країні.