9 БЕРЕЗНЯ ЦЬОГО РОКУ УКРАЇНА ТА ВСЯ СВІТОВА ГРОМАДСЬКІСТЬ ВІДЗНАЧАЄ РІЧНИЦЮ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВЕЛИКОГО КОБЗАРЯ, ТАРАСА ГРИГОРОВИЧА ШЕВЧЕНКА. ЙОГО ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ ТІСНО ПОВ’ЯЗАНІ З БРОВАРЩИНЮ, ДЕ ВІН НЕОДНОРАЗОВО БУВАВ І ЗГАДУВАВ У СВОЇХ ТВОРАХ.
У 40-х роках XIX ст. Бровари і Броварщину декілька разів відвідав геній українського народу, відомий письменник, художник і громадський діяч – Тарас Григорович Шевченко.
Знайомство Шевченка з Броварщиною розпочалося, коли майбутньому поету було 15 років, – тоді він разом з іншими кріпаками йшов услід за паном Енгельгардтом давнім поштовим шляхом через Бровари (Броварі), Димерку, Богданівку, Рудню, Семополки, Калиту. Відбувалося це весною 1829 року, зберігся запис про ті часи: “От Киева до Броваров, до устройства шоссе, дорога пролегала по болотистым и песчаным местам, так что в сухое время от глубоких и сыпучих песков, а в сырое от топких болот переезд был сопряжен всегда с большими затруднениями, а иногда и с опасностью”. Вже будучи дорослим, Тарас Шевченко часто відвідував наш край, тут жили багато його друзів та однодумців. Як пише Володимир Гузій у своїй «Золотій очеретині», поет разом з Костомаровим шукав собі хату з садом у Броварах, адже тут відчувався незламний козацький дух, тут жили його друзі по Кирило- Мефодіївському братству, тут зберігся багатий фольклор, який надихав Великого Кобзаря на нові поетичні шедеври.
Броварські подорожі Шевченка навіки закарбувалися у душі і знайшли відображення у його творах «Прогулка с удовольствием и не без морали», «Варнак», «Близнецы», «Сотник», «Катерина». Так, відгомін легенд про розбійників – борворів – відчувається у поемі «Варнак»: «Вийшов я з ножем в халяві з Броварського лісу». Звідси родом і перекази, що надихнули його на створення творів про бідолашну Катерину (поема «Катерина») та іншу Катерину – княжну Катрусю (повість «Княгиня»). Шевченко у своїй творчості максимально близький до історичних фактів, що під його майстерним пером набули яскравого живого повнокровного звучання. На реальних подіях ґрунтується поема «Сотник»: у Гоголеві сотникував у 1725 році Матвій Соболівський, який мав сина Петра. Старі люди пам’ятали і сотника, і його сина, та навіть показували місце, де стояла хата сотника – на розі Київського шляху і дороги Требухів – Гоголів — Димерка. Дослідники висловлюють гіпотезу, що Шевченко спілкувався в 40-х роках з онуком Петра, Павлом Соболівським, який і розповів йому цю історію, а у поемі «Сотник» Кобзар поєднав схожі перекази двох броварських родів – Соболівських і Бориспольців. У повісті “Прогулка с удовольствием и не без морали” є такі рядки: “С любовью принял лепещущих крошек старый Белогруд и распахнул свою синеполую рызу чуть-чуть не по самые Бровары”. У повісті «Близнецы» згадується родовід сотника Сокири, багаті родички якого мешкали в Оглаві. На Броварщині відбувся арешт Шевченка, коли він повертався до Києва з весілля Костомарова на Чернігівщині. Перебуваючи на засланні у далеких краях, Тарас Шевченко неодноразово згадував і Бровари, і Оглав, і Козелець, і Переяслав, і річку Трубіж.
19 травня 1861 року жителі Броварів віддали останню шану Кобзареві: на місці сучасної «Розвилки» зупинялась траурна процесія з прахом Тараса Шевченка. Є свідчення про те, що брат Кобзаря Варфоломій спочатку хотів поховати поета у Видубецькому монастирі напроти Броварів.
Джерело – http://vidomosti.kiev.ua/
