На початку минулого століття, міст через Русанівську протоку вважався не лише передовим досягненням техніки, але й був одне з найбільш романтичних місць для прогулянок.
Днями виповнилося 116 років, як у Києві відкрився рух Русанівським мостом, що сполучав Труханів острів та Микільську слобідку. Ця унікальної краси пам’ятка мала свою досить цікаву та трагічну долю, та була остаточно втрачена у 1943 році.
«Вечірній Київ» пропонує згадати найцікавіші факти про Русанівський міст, спомин про який зараз залишився лише на старовинних світлинах.
УРОЧИЩЕ КИЇВСЬКИХ СВЯТИНЬ
Русанівський міст з’явився задовго до появи однойменного житлового масиву на Лівому березі столиці. З давніх-давен місцевість належала до володінь київських монастирів. Вважається, що вона одержала назву за прізвищем Сави Русановича, який в XVI столітті володів сусідніми землями.
Пізніше на мапі нашого міста з’явилися однойменні назви: села Русанів, Русанівського озера та затоки та рукава Дніпра.
Після спорудження у 1853 році Миколаївського ланцюгового мосту, були збудовані дерев’яні мости до Микільської слобідки та Броварського шосе. Навесні, внаслідок повеней та широких розливів Дніпра, конструкції часто руйнувалися, що призводило до справжніх колапсів.
Тож вже на початку XX сторіччя виникла потреба будівництва нового капітального мосту через Русанівську затоку. Його проєкт був розроблений у 1902 році.
МІСТ, ЩО З’ЄДНАВ ТРУХАНІВ ОСТРІВ З ЛІВИМ БЕРЕГОМ
Над спорудою працював колектив провідних тогочасних зодчих на чолі з Миколою Белелюбським (1845-1922), який вважав провідним спеціалістом з мостобудування. Архітектор походив зі шляхетної родини з Харкова, однак вже у молоді роки переїхав до Петербурга, де і прожив решту життя.
Микола Белелюбський спроєктував та збудував понад 100 мостів в різних містах тогочасної Імперії, зокрема й знаменитий Амурський міст у Дніпрі та інші знакові об’єкти.
Також разом з Белелюбським над проєтом Русанівського мосту працювали інженер Григорій Кривошеїн та архітектор Володимир Апишков.
Популярна на той час газета «Кієвлянін» відзначила важливе значення нової споруди, зазначивши наступне:
«Русанівський міст є єдиним шляхом сполучення для мешканців сіл, які розташовуються на Лівому березі Дніпра з Києвом. Щоденно через міст проходять тисячі селян та торгівців, які привозять життєво необхідні предмети на київські ринки».
КРАСЕНЬ МІСТ ЗБУДУВАЛИ ЗА ТРИ РОКИ
Архітектурна споруда збудована у стилі модерну та мала досить ефектний вигляд, що підтверджують тогочасні світлини.
Новий міст був виконаний двопрогоновим, довжина кожного прольоту становила 101,35 м.
Характерною особливістю стало виконання опорних конструкцій у вигляді металевих двошарнірних арок над опорою та над серединою прогону.
Полотно шляху шириною 8,08 м та двох тротуарів шириною 1,28 м кожний виготовили з дерева. Міст був огороджений металевими бильцями висотою 1,07 м.
До речі, Русанівський міст Миколи Белелюбського має двох близнюків у Петербурзі: Великий Охтинський і Фінський залізничний мости через Неву, які спроєктували ті ж самі майстри.
МІСТ ПОЦІЛУНКІВ ТА КРАДІЖОК
Мало хто знає, що саме він, а не Парковий міст, перший вважався Містом поцілунків. За свідченням краєзнавців, мешканці столичних передмість часто обирали Русанівський міст для побачень та романтичних прогулянок, звідки відкривалися мальовничі панорами на Дніпро та на святині правобережного Києва.
Однак, з Русанівським мостом були пов’язані не лише любовні пригоди киян, але й деякі скандали, що сколихнули у 1908 році наше місто.
Того ж року з невідомої причини згорів дерев’яний настил мосту, що викликало значний резонанс у суспільстві. Слідством не виключалася версія підпалу, проте вона не була доведена.
«Пожежа Русанівського мосту не могла спричинити значних збитків, тому що він збудований повністю із заліза та новітніми конструкціями», — переконувала усіх киян тогочасна преса.
За деякий час міст відремонтували, однак він незабаром знову стає об’єктом хроніки, вже через корупційний скандал:
У 1911 році слідчі органи висунули звинувачення інженеру зв’язку Олександру Зарві. Після завершення розслідування прокуратурою було доведено, що гроші, виділені на будівництво цього мосту, були використані неправильно та просто розграбовані.
Не оминула увагою цей епізод і київська преса, зокрема в газеті «Кієвская мисль», в якій дехто фельєтонист Гарольд відзначив:
«Як добре першого травня прокататися за Дніпро, за ланцюговий міст і далі за Русанівський… Це найкраща в Києві прогулянка. Але після викриття усіх цих інженерних „панів“ Русанівський міст вже обвіяний в наших очах не ароматом поезії, а ароматом казнокрадства…».
Також, у київській пресі жартівливо описували пікантну історію про закохану парочку, чиє побачення на Русанівському мосту перериває містична тінь інженера Зарви… І налякані молоді люди, невдовзі змушені залишити «Міст поцілунків та Крадіжок», боячись, щоб їх не затримала поліція як свідків злочину.
ПОДАЛЬША ДОЛЯ ТА РУЙНУВАННЯ
У 1912 році обидва береги Дніпра сполучив перший бензотрамвай, однак киянам не судилося довго ним користуватися.
У первинному вигляді міст проіснував лише 14 років, та був частково підірваний при відступі польської армії з Києва у 1920 році.
Внаслідок цього кияни на 5 років залишилися без прямого зв’язку між берегами Дніпра, поки у 1925 році Євген Патон не збудував на биках Ланцюгового мосту новий міст імені революціонерки Євгенії Бош. Тоді ж було відновлено рух і Русанівським мостом.
Вдруге міст зруйнували у роки Другої світової війни, коли його витончені металеві конструкції перетворилися на металеві уламки.
Залишки зруйнованої споруди увійшли до кінострічки «Зигмунд Колосовський» про діяльність польського підпілля у роки Другої світової війни.
У 1945 році пам’ятку вирішили не відбудовувати, демонтувавши металеві конструкції та залишки прольотів.
За 20 років на його місці з’явиться новий залізобетонний міст між станціями «Гідропарк» та «Лівобережна», яким курсує сьогодні лінія столичного метрополітену.