25 січня на Донбасі під час виконання завдання загинув ексдепутат Львівської міської ради 46-річний Віталій Свінціцький. Він захищав Україну ще у 2014-15 роках у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. З початком повномасштабної війни знову повернувся туди.
Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL.
У районі з’явився небайдужий депутат
Віталій Свінціцький народився у родині військового. Батьки часто переїжджали з місця на місце, проте школу Віталій закінчив у Львові, там же вступив до академії ветеринарної медицини.
До Майдану Віталій мав свою невелику будівельну фірму. Але у 2014 році, коли Росія окупувала Крим і розпочала війну на Донбасі, він вирушив добровольцем на схід і вступив до 80-ї окремої десантно-штурмової бригади.
У 2015 році після поранення він повернувся додому, але сидіти склавши руки не міг.
«Ми познайомилися з Віталієм якраз у 2015-му, коли він повернувся з АТО і став депутатом Львівської міської ради в нашому районі. Я сама займаюся громадською діяльністю та почула, що у нас з’явився депутат, відкритий до людей. Тоді я прийшла до нього на прийом, і з того часу ми вже дружили», – згадує Оксана Єгорова.
Ще коли Віталій був в АТО, він мав ідею створити тренажерний клуб для хлопців, які повертаються з АТО. Щоб вони могли тут тренуватися та проходити реабілітацію.
«Він хотів, щоб сюди приходили військові, а також молодь, яку треба було забрати з вулиць та зацікавити чимось. Я тоді пішла до директора нашої школи, і він погодився виділити нам один кабінет. Ми це приміщення переобладнали та влітку 2016 року відкрили тут зал «Купол». Я координувала роботу цього залу», – згадує Оксана.
Сюди приходили учасники бойових дій, багато було дітей, зокрема з малозабезпечених сімей. Віталій завжди підтримував будь-які гарні ідеї – чи це був день спорту, чи день козацького кулешу, змагання з паверліфтингу.
Незабаром директор школи віддав їм ще одне приміщення, тоді до клубу змогли приходити й дівчата, діти, які займалися фітнесом.
«За ці кілька років, поки він був депутатом, у нас у районі відбулося багато змін. До нього приходили люди з різними питаннями, і він їх вирішував. Встигав їздити на схід до своїх побратимів, допомагав їм», – каже Оксана.
Ресторан і ферма
Трохи пізніше Віталій здійснив ще одну мрію – відкрив ресторан «Зафраір» у львівському дусі. Готували тут львівську кухню, а на другому поверсі був невеликий хостел, де могли зупинятись військові, які приїхали до Львова у справах чи на реабілітацію.
Коли каденція закінчилася, Віталій вирішив більше не балотуватися до міської ради, оскільки в нього з’явилася ще одна ідея – влаштувати недалеко від Львова екологічний центр. Він купив будинок у селі в Радехівському районі, відкрив там фермерське господарство.
«Він хотів, щоб туди приїжджали військові зі Львова на реабілітацію. Там же в районі він знову став депутатом. Він мав дуже багато планів та ідей, але повномасштабна війна зламала їх», – каже Оксана.
На другий день після вторгнення Росії в Україну він знову вирушив воювати до своєї 80-ї бригади. У липні минулого року його було контужено і поранено, але він навіть не долікувався і знову повернувся в стрій.
Загинув він уранці 25 січня, коли вони з побратимами їхали на завдання. Їхня машина потрапила під обстріл, і вони підірвалися на міні. Тоді загинули одразу п’ятеро людей з його роти.
«Це був кістяк 2-ї роти, точніше того, що від роти залишилося. 4 герої на щиті, один безвісти зниклий і 6 поранених.
Черевко Микола, «Кольт» – ти був як батько, повага та бажання не підвести тебе, тільки такі почуття були до нашого командира!
Свінціцький Віталій, «Депутат» – завжди щось рішав. Машини, продукти, «багі», щось шаманив, ти завжди міг підтримати будь-яку розмову.
Воробій Володимир, «Воробей» – Бучацький лев, твої приколи смішили там і тоді, де здавалося, що взагалі нереально, ще пам’ятаю твої слова у «Буші»: «Я до кінця, ми всі тут до кінця!»
Сурмій Вадим, «Самурай» – кадр ще той, ви постійно з «Воробйом» робили нам настрій, разом загинули, він ніс тебе «важкого», але…
Вам уже не болить… Ви справжні, сильні, мужні, і я до смерті всіх вас пам’ятатиму! Помоліться, будь ласка, за моїх братів та всіх воїнів, які спостерігають за нами з найкращих світів», – написав побратим загиблих Дмитро Харчук.
У Віталія залишилася родина – дружина та 18-річна дочка.