За часів Перебудови у місті, як і в усій Україні, поширюються настрої на-ціонального піднесення, все більшої популярності набуває ідея незалежності, відроджується інтерес до української історії та культури, люди дізнаються правду про діяння радянського режиму, створюються осередки національно-патріотичного руху.
У нашому місті створюються перші національно-демократичні організації: міськрайонна організація Товариства української мови ім. Т. Шевченка «Просвіта» (очолювала Марія Овдієнко), міськрайонна організація Народного Руху України (перший голова Іван Ольховський), міська організація Української республіканської партії (перший голова Олександр Анісов), «Меморіалу» (голова Микола Лисенко), Спілки офіцерів України (очолював Володимир Самійленко).
У той час проведення навіть зовсім невинних з точки зору ідеології заходів, що не суперечили радянській політичній доктрині, проте носили патріотичний характер, все ще було проблематичним. Так, міська влада заборонила проведення у Броварах свята Броварської козацької сотні.
18 травня 1989 року Товариство української мови започаткувало традицію щорічного вшанування пам’яті Тараса Шевченка на тому самому місці е у далекому 1861 році броварчани прощалися з прахом Великого Кобзаря – біля теперішнього пам’ятника цьому визначному поету, прозаїку і нескореному патріоту України.
Громадське і національне життя стає все активнішим. Навесні 1990 року відбувається мітинг у нашому місті. На цьому заході вперше було відкрито продемонстровано броварчанам національну символіку України – тризуб та синьо-жовтий прапор. Броварчани під керівництвом Володимира Шваба працювали в охороні установчого з’їзду Київської крайової організації Народного Руху України та установчого з’їзду Республіканської організації НРУ. Письменниця Марія Одієнко як представниця Броварів виступала на установчому з’їзді Київської крайової організації НРУ, вона також працювала у мандатній комісії республіканського з’їзду НРУ. Броварчанин Валерій Середа був одним із 33 членів оргкомітету республіканського з’їзду НРУ.
У Броварах та районі відбулася всеукраїнська акція «Дзвін-90». Група броварчан взяла участь у святкуванні 500-річчя козацтва на Запорожжі, у виїзному засіданні Великої Ради НРУ в Хусті, жителі нашого міста долучилися до ланцюга єднання, а на заключному мітингу на майдані біля Софії Марія Овдієнко читала текст Четвертого універсалу.
Почала виходити міськрайонна газета національно-демократичного спрямування «Вісник Броварщини» – редактор Іван Ольховський. У Броварах задумали і підготували Всеукраїнський екологічний похід, що було дуже
ризиковано для тих часів. Влада зустрічала учасників походу часто з гумоими кийками, але на той час більшість броварчан всіма силами підтримували цю ініціативу. Броварська делегація зібрала багато підписів, які були передані в Москву депутатам Верховної Ради Радянського Союзу від України.
Події того доленосного часу детально описані Володмиром Гузієм у його «Золотій очеретині». Найбільш драматичним став 1991 рік. На початку року міськком комуністичної партії видав постанову «Про забезпечення населення основними продуктами харчування», звернувся до Верховної Ради з проханням про соціальний захист вчителів – «При середній зарплаті 157 крб. на місяць вчитель не має можливості до існування».
Проте місцевим комуністам не вдалося взяти ініціативу в свої руки в той буремний час, і всі їхні заклики до «відродження суверенної України» у складі оновленого Союзу не отримали підтримки. Компартія стрімко втрачає свою популярність: до ВЛКСМ було прийнято лише 7(!) осіб, а з 173 партійних організацій району лише 12 знайшли охочих вступити до лав комуністів. Ослаблення влади неминуче вплинуло на всі сфери життя суспільства, зокрема, зробило можливим розвиток духовного життя. Так, у той час відбулися збори жителів Пухівки, на яких було прийнято рішення про будівництво церкви в їхньому селі.
Березневий референдум наглядно продемонстрував, що броварчани підтримують ідею незалежності України. Свої голоси за оновлений Союз віддали: у місті – 50%, у районі – 65% , в загальному – 58%; за суверенну Україну в складі СНД: у місті – 81%, у районі – 84%, загалом – 83%.
Незабаром союзний уряд проводить реформу, внаслідок якої ціни в магазинах зросли в 3-5 разів, а прилавки – спорожніли. Броварський міськком компартії знову намагається взяти ініціативу в свої руки, але далі численних постанов справа не пішла. Так, 12 квітня надзвичайний пленум Броварського міськкому комуністичної партії звертається до Голови Верховної ради, Голови Ради Міністрів і Першого Секретаря ЦК КПУ: «Допустима межа перейдена, суспільство рухається в глухий кут. Ціни на дитячі товари зросли в 5-6 разів».
Міськком партії вказує на те, що «Верховна Рада повинна рішуче відстоювати
принципи декларації про державний суверенітет України», а також «відновити ціни, відмінити індексацію, розглянути питання про еквівалентне співвідношення цін між сільським господарством і промисловістю», але не пропонує практичних рекомендацій, як все це втілити в життя.
В середині липня до першої річниці суверенітету України у Броварах пройшли урочисті збори. Секретар міськкому компартії у своєму виступі вже позитивно оцінив результати референдуму: «Народ сказав «так»! Ми, комуністи, не маємо права йти проти волі народу». 16 липня відбулася спроба молоді підняти над Броварами синьо-жовтий прапор, проте вона закінчилася невдачею.
24 серпня 1991 року нарешті збулася віковічна мрія нашого народу – Україна здобула незалежність. Бровари активно підтримували патріотичний порив тих днів. Група представників осередків демократичних організацій нашого міста та депутатів міської ради виступила за передачу майна КПРС, серед них були: М. Овдієнко, І. Ольховський, Д. Гамалій, П. Зубченко, І. Нілова, О. Анісімов, А. Бобер, М. Коваль.
У вересні 1991 року під час святкування Дня міста над Броварами представниками національно-демократичних сил вперше було піднято прапор з
національними кольорами України. У цій акції взяв участь Левко Лук’яненко,
а священик української церкви Київського патріархату отець Феодосій відправив Службу Божу.
1 грудня 1991 року відбулися вибори першого Президента України та референдум, що показав бажання українців жити в незалежній державі. У Броварах з 83,9 % виборців, що проголосували, «за» незалежність проголосували 94,2%, у районі взяли участь у голосуванні 92% виборців, з них «так» сказали 96,76%. Таким чином броварчани своїм вибором підтвердили, що немарною була боротьба наших земляків, які поклали здоров’я, а подекуди і життя у боротьбі за незалежність України, права наших співгромадян та краще майбутнє наших дітей: член Української Гельсінської спілки Михайло Мельник, учитель, директор Заворицької та броварських шкіл Василь Кириченко, багатолітній політв’язень Микола Барбон та десятки, якщо не сотні інших.
За матеріалами видання «Бровари моє місто – мій дім»