Накласти турнікет, вколоти знеболювальне, винести пораненого з поля бою. А принагідно ще й разом з побратимами відбити відчайдушну атаку російських елітних спецпризначенців.
На це здатні колишні меблярі та технологи харчового виробництва, а нині — бойові медики 128-ї бригади ТРО. Тож на їхньому рахунку не лише десятки врятованих життів наших вояків, а й знищені вороги.
Щільний стрілецький бій наших тероборонівців та російської військової еліти. Більш як три десятки спецпризначенців за підтримки артилерії намагаються відбити у ліску втрачені позиції.
Ми тримали одну гранату для себе. Якщо в полон будуть брати, краще підірватися, — каже 26-річний дніпрянин Ілля.
Каже, тримав напоготові гранату, бо їх було удвічі менше, аніж ворожих штурмовиків. Але відбились. Він за освітою — технолог харчового виробництва, а на війні — бойовий медик 128-ї бригади ТРО.
Ми солдати — бойова одиниця. Якщо немає поранених, ми всі на передовій, — каже побратим Іллі, колишній мебляр Віталій.
Йому 41 рік. Так само пішов добровольцем, опанував на курсах такмед. Своїх перших 300-х пам’ятає донині.
Бойові медики твердять, вони аж ніяк не забобонні. Тож Ілля, згадуючи той бій зі спецпризначенцями, без остраху розповідає, куди поранили його побратима.
У грудях осколок, у животі осколковий. Ми йому наклали пластир, — каже Ілля.
Хлопець розповідає, що веде лік своїх поранених. У бою за життя рахунок поки на його користь — 32 300-х. У Віталія за ці місяці війни їх удвічі більше. Бувало, каже, за спекотний бойовий день проходило до десятка поранених.
Хлопці навчились миттю визначати, кому з поранених допомога потрібна найбільше, надавати її під обстрілами та ще й відбиватися від ворогів. Після війни вони сподіваються залишитись у медицині.