“Із життя пішла людина-епоха”, – десятки тисяч повторень різних варіацій цієї фрази у тисячах блогів та коментарів в соцмережах. Для когось – то лише “черговий” пост, для годиться, ”аби й на моїй сторінці було щось про яскраву для країни постать”. Та для більшості, переконані, то щирі – нехай і чужі, підглянуті в інших, – слова. Бо прожиті Борисом Євгеновичем повний 101 рік та вісім десятиліть у науці – то справді ціла епоха, за якої жили ще наші діди, прадіди і прапрадіди. А, може, одразу кілька епох, що у 20-21 століттях так стрімко змінювали одна одну. І це, погодьтеся, нікого не залишає байдужим. Навіть, тих, хто в перші години після сумної звістки вирішив пригадати про те, як Борис Євгенович, мовляв, сумував за радянськими часами чи був начебто занадто консервативним у своїх політичних поглядах та у підходах до управління Національною академією наук (не “менеджер”). Та чи применшує це його заслуги перед українською і світовою наукою? Зовсім ні. Як і кожен, хто був знайомий із Борисом Патоном, переконаний: передовсім, він був Науковцем і Людиною. А “епоха”? То вже для офіціозу й майбутніх дослідників…
Спогади про Генія
Одним із перших потрапив на очі допис публіциста Олександра Михельсона. “Мав приємність інтерв’ювати Бориса Євгеновича до його дев’яносто якоїсь річниці, вже не пригадую точно. Незадовго до того він ще стегнову кістку зламав десь на лижах. На лижах? Дідуган під сто, буквально, літ. Інтерв’ю було чималим, але моє враження від масштабу особистості – набагато більшим…”.
І далі: “Невимовна іронія в погляді після мого запитання, чому, коли прем’єром був Янукович, він, Патон, на виборах був довіреною особою Януковича, а коли стала Тимошенко – то й він став за Тимошенко… Я спитав щось типу «як Ви це поясните?». І я, їй-богу, не чекав, що він просто й доступно скаже: вченим вічно не виділяють достатньо “бабла”, тому – хто влада, під тими й ходимо… Треба було бачити цей іронічний погляд. А головне, неймовірно живий. Розуміючи, що він (погляд) застав іще справжнього Сталіна. Тому цілком заслужено відверто глузував що з ЮВТ, що з ВФЯ. Я це тієї миті дуже чітко відчув”.
І висновок від Михельсона: “Словом, це була людина-епоха. І я навіть більше скажу: була це людина, яка пережила свою епоху – а все-таки лишилася епохою”…
Подібне захоплення висловлює і медіаексперт та журналіст Українського радіо Олександр Піддубний:
“Можна подивитися на смерть Патона не як на втрату просто людини – помер ровесник першої незалежної України і сучасник всього, що відбувалося з Україною від 1918 року. І це справді вражає!”
Справжній біль – у дописах тих, кому доводилося разом із Борисом Євгеновичем працювати на науковій ниві. Доктор педагогічних наук професор Григорій Васянович: “Розумом ніби і розумієш, що таке горе сталося в нашій науці… А душа не хоче це сприймати… Добре пам’ятаю, як Борис Євгенович не раз приходив на збори Національної академії педагогічних наук України, як його радо зустрічали науковці!.. Царство йому небесне…
У своїй книзі «Педагогічний пантеон» я присвятив великому вченому такий катрен:
Ви – епоха, схоплена в мислі,
Ви – макрокосм у космосі ідей,
«Дерзати треба!» – Ваш короткий вислів,
А скільки в нім любові до людей!”.
Пам’ять про Людину і Науковця
Борис Патон любив людей. І сам був звичайною – хоча й геніальною – людиною з усіма її “людськими” особливостями. 65 років щасливо прожив із дружиною Ольгою, яка ще й поділяла його захоплення наукою, вона 63 роки пропрацювала інженером в Інституті механіки НАН України. Пережив її на 7 літ. Мав нещастя пережити на 11 років дочку Євгенію – відомого біолога – і щастя радіти успіхам онуки Ольги, професійного юриста й хорошої людини. Дбав про збереження багатотисячного колективу НАНУ, заради чого й готовий був тішити самолюбство чиновників. Та сам так і не став “апаратником” і функціонером.
Підтвердженням цьому – історія, розказана блогером, журналістом телеканалу “Україна” Олексієм Фаліним.
“Пам’ятаю, в часи моєї студентської молодості, приїжджав Патон до Луганська. Було це років 17-18 тому. Але дядько вже в поважному віці. І повинен він був посадити символічно дерево в університетському парку.
Кількох молодих і міцних студентів зі студактиву взяли на це дійство. Хтось чи то з деканату, чи з ректорату давав настанови: мовляв, Патон символічно кине одну лопату землі, а далі ви вже самі дерево посадите. Бо негоже вченому чоловікові фізично напружуватися, особливо в такому поважному віці.
Патон з делегацією прийшов. Його підвели до завчасно виритої лунки. Один студент поставив дерево. Інший стояв напоготові з відром води, щоб відразу саджанець полити. А третій був на низькому старті, щоб лопату у Патона відібрати і закінчити справу.
Але ось цей третій студент, як-то кажуть, залишився без роботи. Тому що Патон наполегливо лопату не віддавав, доки дерево не було повністю ним посаджене і полите”…
А ви кажете: почесний академік усіляких там заморських академій наук і орденоносець. Тож відповідну реакцію знаходимо і в коментарях під цим дописом:
“Начебто «чергова» акція, але вона – одна з небагатьох, що залишають по собі «відчутний» результат”.
“Ось у таких дрібницях і проявляється сутність людини…”
“Душевний спогад… Нещодавно в Софіївці, в Умані, звернула увагу на дубок, який Патон посадив”.
Інтелектуальне та фізичне довголіття Бориса Патона стало вже легендарним
Фундаментальні дослідження Бориса Євгеновича та його учнів у сфері взаємодії зварювальних джерел нагріву з розплавленим металом заклали основу для створення нової галузі металургії – спеціальної електрометалургії. Завдяки їй стало можливим лиття особливо чистої спеціальної сталі і сплавів, кольорових металів, отримання унікальних композиційних матеріалів.
Команда Патона розробила перший у світі прилад для обробки металу в умовах космосу за допомогою пучка променів. Цей винахід здатний різати, зварювати, паяти і наносити металеве покриття. Учені в Києві створили апарат «Вулкан», на якому 1969 року вперше у світі випробували технології зварювання на космічному кораблі «Союз 6».
Під його керівництвом співробітники Інституту електрозварювання і вчені-медики винайшли новий спосіб з’єднання (зварювання) м’яких тканин людини і тварин, що широко використовується нині в хірургічній практиці. За цей метод колектив авторів у 2004 році отримав Державну премію України в галузі науки і техніки.
Усе життя захоплювався спортом: грав у теніс і був майстром спорту з водних лиж. У 1995 році, коли йому було 77, катаючись на монолижі, зламав кульшовий суглоб, після чого із цим хобі довелося розпрощатися. Виписавшись з лікарні, академік відразу ж поїхав у басейн, де проплив 400 метрів. Цих звичок – плавати по кілька разів на тиждень і робити вранці й увечері зарядку – він не залишав до глибокої старості.
Мав феноменальну пам’ять, про це в Академії розповідали навіть легенди: легко пригадував будь-яке із сотень прізвищ, майже не записував номери телефонів, фіксував дати подій і всілякі цифри, пам’ятав безліч різних фактів. Мав звичку мимоволі запам’ятовувати номери машин. Каже, що пам’ятав номери автомобілів усіх, без винятку, керівників республіки.
Після 80 років зізнавався, що постійно тренує свою пам’ять: “Припустимо, я забув прізвище або назву предмета. Щоб згадати, починаю перебирати подумки алфавіт – “а”, “б”, “в”, “г”… Припустимо, не виходить. Тоді залишаю “а” і додаю наступну букву – приголосну або голосну. І так, доки не знайду потрібне слово”. Рекомендував цей метод для розвитку пам’яті й іншим.
Два роки тому, після сторічного ювілею, в інтерв’ю шкодував, що мало часу приділяв мистецтву – музиці, живопису, художній літературі. Тому читав усе, що потрапляло під руку… “Експертом, вочевидь, вже не буду. Але до якогось любительського рівня, може, і доросту”.
Смерть Бориса Патона. Офіційна реакція
Президент Володимир Зеленський вважає Бориса Патона “грандіозною особистістю”.
«Металург, інженер, винахідник, науковець, викладач. Перший нагороджений званням Героя України. Академік. Геній. Легенда. Є багато слів, якими можна описати Бориса Євгеновича Патона. Однак немає таких слів, які повною мірою могли б розкрити масштаб його постаті. І масштаб тієї втрати, якої зазнала наша країна», – написав глава держави у своєму Telegram-каналі.
Він вдячний долі за те, що мав можливість особисто поспілкуватися з Борисом Євгеновичем. «Це була грандіозна особистість. Важко писати про нього в минулому часі», – додав Зеленський, висловивши співчуття родині та близьким Патона.
«Велика втрата для країни. Пішов із життя Герой України та легендарний учений Борис Євгенович Патон. Людина з великої літери. Понад півстоліття він очолював Національну академію наук. Подарував людству більш ніж чотири сотні винаходів. Вагомий особистий внесок і сумлінну працю Бориса Євгеновича на користь України та всього наукового світу пам’ятатиме ще не одне покоління. Світла пам’ять», – написав у своєму Telegram-каналі прем’єр-міністр Денис Шмигаль.
Щирі співчуття близьким та колегам Бориса Євгеновича Патона висловив у Фейсбук голова Верховної Ради Дмитро Разумков. І додав: “Його внесок у розвиток української науки – неоціненний, і саме завдяки його невтомній праці сьогодні ми можемо пишатися нашою Національною академією наук. Його непереборний оптимізм та жага до пізнання надихали! Вічна пам’ять!”.
“Борис Євгенович був вірним сином українського народу, взірцем дослідника, управлінця та громадянина, вирізняючись могутнім талантом, скромністю та працездатністю, – йдеться у Фейсбук-повідомленні Національної академії наук України. – Він любив повторювати, що наука – це його життя, а Академія – не просто робота, а друга, а можливо, і єдина його родина. Всі, хто мав щастя близько знати Бориса Євгеновича чи бодай раз спілкувався з ним у житті, підтвердять, що ця, без перебільшення, людина-епоха горіла своєю справою і робила все можливе й неможливе, щоб українська наука користувалася гідною увагою та підтримкою влади і громадськості”.
В НАНУ також повідомили, що прощання з Борисом Патоном планується на суботу, 22 серпня, у клубі Кабінету Міністрів України. Поховання – на Байковому кладовищі. Про час обіцяють поінформувати пізніше.
Співчуття на адресу рідних та близьких українського Генія продовжують надходити. Спогадами і думками про цю Людину діляться політики й науковці, журналісти і громадські лідери, тисячі “звичайних” користувачів соцмереж…
“Я переконаний, що дуже важливо працювати, займатися цікавою і корисною справою. І головне – отримувати при цьому задоволення. Незважаючи на те, що робота іноді буває виснажливою, вона все одно повинна повністю захоплювати. Це і є, на мій погляд, сенс людського життя”, – говорив Борис Патон.
Нехай це буде настановою і порадою Мудреця для всіх нас. Вічна пам’ять, Борисe Євгеновичу!
Владислав Обух, Марина Алексєєнко, Київ