Варто підкреслити, окупаційна радянська (фактично російська) влада нищила в Україні все, що пов’язано зі спробою нашого народу побудувати власну незалежну державу в 1917—1921 роках. Показово, що не збереглося жодної фотографії або кінострічки, знятих на засіданнях Центральної Ради. Хоча, беззаперечно, такі зйомки проводилися. Тим ціннішим являється архів артефактів тієї епохи, який нещодавно передали в Україну з Канади. Передача відбулася в грудні минулого року. І ось тепер відбувся перший показ журналістам частини цієї колекції. Ця подія матиме продовження: наприкінці травня в Національному музеї історії України планується відкрити масштабну виставку «ШЛЯХ ГЕРОЇВ. Пам’яті Симона Петлюри» з залученням «канадського» архіву (понад 1500 документів, світлин і предметів). Майбутня виставка буде присвячена пам’яті лідера Української Народної Республіки. Якраз тоді виповнюється 100 років від дня вбивства Петлюри в Парижі, яке вчинив агент російських більшовиків.
«Петлюра усвідомлював значення війська для збереження Української держави»
— Серед експонатів, що сьогодні тут демонструються — два прапорці, які, певно, були на автомобілі голови Директорії УНР Симона Петлюри. На чому ґрунтується версія? — ставлю питання куратору виставки Богдану Патриляку.
— Її можна назвати музейною легендою. Вона дійшла до нас завдяки полковнику армії УНР Михайлу Садовському, який певний час очолював канцелярію Симона Петлюри, — відповідає куратор виставки Богдан Патриляк. — Після Другої світової війни Садовський був керівником Воєнно-історичного інституту. Він написав, що в 1959 році ці прапори йому передав водій, який свого часу працював в гаражі Симона Петлюри. Інших підтверджень цієї версії (стосовно прапорів) поки що немає. Не виключено, що ми їх знайдемо в ході дослідження архіву (він міститься в 123 коробках), який нам передали з Канади. Можливо, там відшукаємо й прізвища колишнього співробітника гаража, який передав прапори Садовському.
— Я знаю, що співробітники вашого музею вже мали змогу поверхнево ознайомитися з цим архівом. Які документи в ньому є найціннішими?
— Це дуже різні документи. Зокрема, особисті — наприклад, свідоцтва про хрещення, видані наприкінці ХІХ сторіччя в Австро-Угорській імперії. Є доповідь Юрія Тютюнника, завізована Симоном Петлюрою, яку ми покажемо на виставці, що має відкритися в нашому музеї наприкінці травня. Вона буде присвячена пам’яті Симона Петлюри.
Слід сказати, що він усвідомлював беззаперечне значення війська для збереження незалежної Української держави. На жаль, не всі в його оточенні вчасно зрозуміли важливість армії. Вбивши в Парижі в травні 1926 року Симона Петлюру, російські окупанти тріумфували. Але все ж силу духу українського народу, його волю до свободи вони не зламали. Знамено боротьби підхопила Українська військова організація, Організація українських націоналістів, Українська повстанська армія та інші українські військові формування часів Другої світової війни. Часи минають, а ворог лишається незмінним. Зараз знову зі зброєю в руках український народ боронить від нього нашу державу, її волю і незалежність.
.jpg "Серед документів, переданих з Канади, - паспорт Української Народної Республіки полковника армії УНР Олександра Вишнівського")
«Найперше, чого „боїться“ будь-яка тканина — це світло. Тож має зберігатися в темноті»
— Як було зібрано колекцію, речі з якої сьогодні демонструє ваш музей?
— Її формування почалося в 1920 році в Польщі в таборах інтернованих вояків армії УНР. З ініціативи уряду УНР в екзилі тодішній військовий міністр Володимир Сальський затвердив статут Українського воєнно-історичного товариства. За цим статутом, товариство мало збирати артефакти української визвольної боротьби, видавати мемуари, газети та часописи.
Перший з’їзд Українського воєнно-історичного товариства відбувся в 1925 році. Головами цієї структури були в різні роки генерали армії УНР Микола Юнаків, Марко Безручко та інші. В 1938 році цю посаду обійняв полковник армії УНР Михайло Садовський, з записів якого, як я вже сказав, ми довідались, що прапори, які показуємо сьогодні, розміщувались на автомобілі Петлюри.
Вже після Другої світової війни в Німеччині в одному з таборів для переміщених осіб (в цих таборах знаходились сотні тисяч українців) на зібранні земляків було створено Український воєнно-історичний інститут, який очолив знову ж таки полковник Михайло Садовський. В таборах переміщених осіб зусиллями інституту було проведено понад 20 виставок артефактів про боротьбу народу України за незалежність (збереглися світлини, книги відгуків цих виставок).
У 1950 році на запрошення уряду Канади Михайло Садовський, а пізніше й відомий український геральдист, поет і прозаїк Микола Битинський (він автор великого герба УНР) переїхали в цю країну. Так в Канаду (в Торонто) було перевезено колекцію Українського воєнно-історичного інституту. Битинський передав її в 1969 році в Вінніпег в Українську вільну академію наук в Канаді. Наш музей отримав колекцію саме з цієї установи.
Сьогодні ми також демонструємо тут прапор-штандарт Другого Уманського полку кінних запорожців Окремої кінної дивізії армії УНР. На ній лишилися сліди крові прапороносця. Також показуємо паспорт Української Народної Республіки полковника армії УНР Олександра Вишнівського, ескізи військових одностроїв Миколи Битинського, про якого я вже згадував, та полкову сурму кінного полку Київської стрілецької дивізії армії УНР. Маємо й аутентичне фото сурмача з цією сурмою.
— Тканини, певно, не надто довговічна. Прапори, що тут представлені, потребують особливих умов зберігання?
— Найперше, чого «боїться» будь-яка тканина — це світло. Тож має зберігатися в темноті. Плюс — відповідний температурно-вологісний режим.
— Колись нам доводилось робити репортаж про фонди колишнього музею одного історичного діяча, прізвище якого навіть не хочеться називати. Там нам показали його блузу, яка зберігається в чималій скляній капсулі, в який закачано газ аргон. У вашому музеї використовується цей метод зберігання речей з тканини?
— Дійсно, існує така метода зберігання — в інертному газі, щоб не відбувалося небажаних процесів. В Скарбниці нашого музею в інертному газі зберігається чаша з Гайманової Могили (скіфського поховання IV століття до нашої ери, яке знаходиться поблизу села Балки Василівського району Запорізької області — Авт.). Щодо прапорів ми такі методики не застосовуємо. Це надто дорого.
P. S. Директорка Національного музею історії України Олена Земляна підкреслила під час показу раритетів, що цей захід і майбутня виставка реалізуються за фінансової підтримки Фундації Пилипа Орлика. Ці дві установи підписали меморандум про співпрацю.