Заклики до українців за кордоном повертатися додому та долучатися до відновлення держави навряд чи дадуть очікуваний результат. Навіть у разі запровадження спеціальних механізмів повернення громадян, значна частина людей, ймовірно, намагатиметься залишитися в країнах ЄС, змінюючи місце проживання.
Таку думку висловив народний депутат від «Слуги народу», член парламентського комітету з питань економічного розвитку Богдан Кицак.
За його словами, примусові або адміністративні заходи не стануть ефективним інструментом для повернення чоловіків з-за кордону, адже ключовим фактором залишається відсутність мотивації повертатися в країну, де тривають бойові дії.
«Багато громадян не мають внутрішнього стимулу повертатися, оскільки вже витратили ресурси на облаштування життя за кордоном. Крім того, фактор війни залишається визначальним стримувальним чинником», — зазначив він.
Кицак також застеріг, що можливі спроби примусового повернення можуть негативно вплинути на демографічну ситуацію та спровокувати подальші переміщення українців усередині Європейського Союзу.
На його думку, у разі посилення співпраці окремих європейських країн з Україною щодо повернення громадян, частина українців просто переїжджатиме до більш безпечних для себе держав.
«У результаті це може не вирішити проблему, а навпаки — спричинити нові міграційні хвилі по Європі. Люди почнуть змінювати країни перебування, уникаючи тих, що співпрацюють у питаннях повернення», — додав депутат.
Чи можливі фінансові стимули
У парламенті також обговорювали ідею фінансових стимулів для повернення громадян, однак цей варіант вважають малоефективним. На думку Кицака, такі кроки можуть викликати суспільне невдоволення, зокрема серед тих, хто вже тривалий час служить у Збройних силах.
Єдиною потенційно дієвою категорією для повернення, за його словами, можуть бути вузькопрофільні спеціалісти, зокрема фахівці оборонної галузі, яких можна стимулювати через механізми бронювання.
Водночас депутат визнає, що це не вирішує загальної проблеми мобілізації.
Правовий аспект
Юристи нагадують, що обмеження виїзду чоловіків призовного віку під час воєнного стану відповідає як національному законодавству, так і міжнародним нормам, зокрема Європейській конвенції з прав людини, яка допускає такі заходи в інтересах національної безпеки.
Водночас наголошується на необхідності дотримання балансу між безпековими потребами держави та правами громадян із можливістю судового оскарження в окремих випадках.