Польські посли, які відвідували Стамбул, надали точніші відомості про походження Роксолани. У своїй доповідній великому канцлерові Великого Князівства Литовського Леву Сапезі секретар короля Стефана Баторія, Станіслав Негощевський під псевдонімом Перегрін Полонус 1596 року повідомив, що вона була «попівною з Рогатина з народу русинського». Таку ж інформацію залишив член польського посольства в Стамбулі в 1621-22 роках Самуїл Твардовський, зазначивши у поемі «Посольство Кристофера Збаразького», що Роксолана, яку часто називав просто Русинка, «підлого попа з Рогатина донька!».
Її справжнє ім’я історія не зберегла. Настею й Олександрою цю жінку «охрестили» українські та польські письменники у XIX столітті. Роксоланою її назвали європейські посли. У султанському гаремі вона отримала ім’я Хюррем, що в перекладі з фарсі означає «усміхнена», «весела».
Першою жінкою Сулеймана Пишного, матір’ю його старшого сина Мустафи, була черкеска Махідевран. Роксолана ж наприкінці 1521 року народила султанові сина Мехмеда, наступного — доньку Міхрімах, того ж або 1523 року — сина Абдуллаха, який помер трирічним, 1524 року на світ з’явився рудоволосий Селім, а 1525-го — Баязид. Через шість років Роксолана народила сина Джихангіра, який був горбанем. Ставши багатодітною матір’ю, вона завдяки прихильності султана порушила багатовіковий принцип султанського гарему «одній матері — один син», за яким наложниці після народження хлопчика віддалялися від покоїв султана і могли розраховувати лише на відправку із сином (шехзаде), який досяг повноліття, до провінції для здобуття навичок управління державою, де очолювали його гарем.
Із народженням первістка Мехмеда Роксолана почала отримувати від султана Сулеймана 5 тисяч дукатів на рік. На прикраси він виділив їй 100 тисяч дукатів, а в 1524 році подарував землі і будинки у Стамбулі поблизу сучасного Грандбазару. Тоді ж вона стала беззаперечною фавориткою — хасекі — султана. Але Роксолана не зупинилася на досягнутому. Озброївшись Кораном, спершу з посиланням на те, що рабиня не може робити найважливіше для мусульман — добрі справи — домоглась від Сулеймана звільнення з рабства, а потім і статусу законної дружини, бо, мовляв, мусульманка, якою вона стала у перші роки перебування у гаремі, не могла мати позашлюбних стосунків.
Свідком весілля Роксолани і Сулеймана, яке пишно справляли у Стамбулі, став працівник генуезького банку Св. Георга. Він залишив запис про це у своєму щоденнику, але не вказав точної дати. На думку турецьких істориків воно могло відбутися після від’їзду 1533 року до провінції Махідевран із сином Мустафою і лише по смерті 19 березня 1534 року матері султана Айше Хафси, яка була проти возвеличення Роксолани. Приблизною датою весілля називають кінець травня — початок червня 1534 року, перед початком іранського походу Сулеймана.
Цей шлюб став безпрецедентною подією в історії османів, адже султани раніше, якщо і одружувалися, то лише з доньками правителів сусідніх тюркських племен і сербських, болгарських чи візантійських монархів. З часом Османська імперія поглинула їхні землі, відтак потреба укладати політичні шлюбні союзи відпала. Тому після завоювання Константинополя султани співмешкали з наложницями свого гарему, серед яких були полонені кримськими татарами та османськими піратами християнки і юдейки. Шлюб султана Сулеймана з нешляхетного походження Роксоланою порушив ці традиції.
З набуттям статусу офіційної дружини Роксолану почали називати Хасекі Хюррем-султан. Виплати на її утримання із султанської скарбниці зросли до 2 тисяч акче на день. Султан Сулейман дарував їй маєтки та землі не лише в Стамбулі, а й у Болгарії. Їх вона заповіла доброчинному фонду наслідування (вакфу) для зведення в Стамбулі мечеті з благодійним комплексом, що складався з їдальні для бідних, де безкоштовно годували нужденних, шкіл та лікарні. Це був перший випадок, коли жінка з правлячої династії побудувала мечеть у столиці — раніше матері султанів зводили їх лише в провінціях імперії.
Згодом їдальня Роксолани для паломників постала і в Єрусалимі, хамами та хан — у Стамбулі, будівлі для мусульман — в Мецці, Медині, Едірне та в Криму.
Відправивши у 1540-х роках синів до провінцій у якості намісників Сулеймана, Роксолана залишалася в Стамбулі і була в курсі усіх політичних подій. Про це свідчать її любовні послання, відправлені чоловікові, який щороку ходив у завойовницькі походи. Згодом вона почала самостійно провадити дипломатичне листування з монархами сусідніх держав. До неї на такий крок наважувалися лише дружини перших султанів, які були «блакитної крові». Роксолана не лише адресувала монархам листи, а й вказувала на свою рівність, а то і зверхність над ними, як от у посланні 1542 року Ізабеллі Ягеллонці, в якому вона себе називала імператрицею турків, висловлювала свою підтримку угорській королеві, яка по смерті чоловіка стала регентом новонародженого сина, та розповідала про двох бранців султана — угорських аристократів Текелі та Майлада.
Протягом 1549 року Роксолана листувалась і з польським королем Сигізмундом ІІ Августом, якого також запевняла у своїй і султана прихильності та надсилала йому власноруч гаптовані сорочки, штани й хусточки. Польський король дякував їй за це, називаючи її «ваша королівська величність».
Відомо також про листування Роксолани з перською принцесою Султан Бейгюм, яка висловлювала свою вдячність за допомогу в укладенні 29 травня 1555 року мирної угоди між шахом Тахмаспом та султаном Сулейманом, першої між османами-сунітами та персами-шиїтами, які воювали з 1514 року через релігійні розбіжності та контроль над землями у східній Анатолії. Звертаючись у листі до Роксолани, перська принцеса використала усі відомі їй титули східної дипломатії, порівнюючи хасекі Хюррем із величними героїнями іранського епосу та навіть матір’ю пророка Іси Мер’єм. Що не дивно, адже на той час Роксолана була найвпливовішою жінкою в Османській імперії — з відома Сулеймана 6 жовтня 1553 року через підозру у зраді був убитий його старший син Мустафа, що відкрило нащадкам Роксолани шлях до османського трону.
Утім, найвищого титулу для жінок в Османській імперії — валіде — хасекі Хюррем не отримала: 15 квітня 1558 року, за вісім років до того, як її син Селім став одинадцятим султаном, Роксолана померла.
Впливові наступниці Роксолани — валіде Нурбану, Сафіє, Кьосем та Хатідже Турхан — продовжили її справу. Протягом понад століття вони впливали не лише на міжнародну політику держави, листуючись з венеційським дожем, англійською королевою Єлизаветою та французькою Катериною Медичі і лобіюючи їхні торгові та антивоєнні інтереси перед султанами, але й мали визначальний вплив на державні призначення в Османській імперії. Валіде Кьосем і Хатідже Турхан навіть стали регентками за неповнолітніх султанів Мурада IV й Мехмеда ІV та власноруч видавали накази великим візирам. За їхнього втручання було змінено закон престолонаслідування, за яким на трон сходив не син султана, а старший у династії чоловік по чоловічій лінії, завдяки чому вінценосні османи відмовилися від практики братовбивства, яка була узаконена ще завойовником Константинополя султаном Мехмедом ІІ Фатіхом.
Цей період в історії Османської імперії, започаткований Роксоланою, з легкої руки венеційського посла Оттавіано Бона, який був у Стамбулі на початку 1600-х років, назвали «Жіночим султанатом».