Час ультиматумів. Чого чекати Україні в новому році

2021-й рік не приніс позбавлення від головної світової проблеми останніх років — пандемії коронавірусу. Більш того, він став роком глобальних економічних потрясінь, а під кінець ознаменувався ще й очікуванням війни. Причому війни проти України. Світові лідери заговорили мовою ультиматумів, а найбільші ЗМІ публікують географічні карти можливого нападу Росії. Що може чекати Україну в новому, 2022-му році — в колонці головного редактора РБК-Україна Сергія Щербини.

У ці дні зазвичай прийнято підводити підсумки року, підсумовувати провали і досягнення, робити глибокі висновки і обіцяти самому собі з понеділка жити інакше. Але 31-е грудня 2021 року чомусь не викликає жодного бажання здійснити цей звичний ритуал. А виною тому — лякаюча невідомість, що відкривається перед Україною і всім світом.

Минулої ночі, розповідаючи про результати чергових переговорів президента США Джозефа Байдена і президента РФ Володимира Путіна, помічник господаря Кремля Юрій Ушаков сказав: «Байден підкреслював кілька разів під час розмови, що ядерну війну не можна починати».

Однією з головних тем цих переговорів, судячи із заяв Вашингтона і Москви, була ситуація навколо кордонів України. Байден пригрозив Путіну економічними наслідками у разі нової агресії, Путін погрожував розривом відносин. Але про ядерну війну, нехай і в переказі помічника російського президента, — це було свіжо і цікаво.

Геополітичні ультиматуми, неприкриті погрози, переміщення військ і загальний рівень риторики останніх місяців року, що минає, цілком гідні першої половини кривавого ХХ століття. І це тільки частина загальної картини.

На таких «дрібницях», як енергетична криза в Європі, безумство з цінами на сировину на світових ринках, розкручування інфляція і перспективаа продовольчої кризи детально зупинятися не будемо.

Як би це не звучало, але здається, що ці потрясіння — ціна боротьби з COVID-19.

Економічно розвинені демократичні суспільства, бажаючи врятувати своїх громадян від вірусу, ще в 2020 році пішли шляхом припинення контактів, вводячи все нові і нові карантинні обмеження. Одночасно, рятуючи від принесеної локдаунами бідності, вони почали друкувати і роздавати гроші.

Авторитарні ж країни боролися з пандемією власними методами, згідно зі своїм ставленням до людського життя — десь використовуючи найжорсткішу вертикаль командно-адміністративної системи, десь спустивши на гальмах статистику і закривши очі на смертність, оголошуючи «президентські вихідні» або просто заборонивши згадувати слово «коронавірус».

Демократичні та авторитарні суспільства найбільших країн світу об’єднує одне — вони всі побачили в пандемії можливість. Перші — можливість прискорити «цифровий» і «зелений» переходи, нехай і дорогою ціною. Другі — силою переділити світ, поки демократи слабкі і займаються малозрозумілими автократам практиками.

Очевидно, що для України найбільш нагальним питанням є геополітичні амбіції РФ, яка весь 2021 рік займалася військовими маневрами біля своїх західних кордонів.

Багато хто забув, що перша хвиля концентрації російських військ, яка розцінювалася в якості підготовки до масштабного вторгнення в Україну, сталася ще навесні 2021-го. Вона стала вагомим аргументом для організації зустрічі Байдена і Путіна в червні.

Але саме зараз, після чергових переміщень військ і техніки до кордонів України, організованого завезення мігрантів до кордонів ЄС, енергокризи з захмарною ціною на газ в Європі, Путін висунув страждаючому Заходу ультиматум у вигляді проекту так званих «гарантій безпеки».

Те, що такі дії виглядають відвертою спекуляцією фактично на стихійному лихі, Москву абсолютно не бентежить. Це та сама можливість, по-перше, повернутися за стіл найвпливовіших людей світу, по-друге – пограти в улюблені іграшки з розділом сфер впливу на карті.

Якщо коротко, Кремль бажає гарантій неприйняття в НАТО і неозброєння сучасними системами України, а також відведення військ Альянсу з країн колишнього Варшавського договору і колишніх радянських республік. І вимагає негайного їх отримання в якійсь юридичній формі.

У другій частині вимог, яка стосується відведення військ, явно читається забезпечення переговорної позиції для кроку назад. Росіян, в першу чергу, цікавить саме Україна.

Більше того, їх цікавить збереження самої можливості встановлення контролю над Україною військовим шляхом. Казки про підльотний час ракет від Харкова, який нібито лякає Кремль, можна легко перевірити, озброївшись картою, циркулем і порахувавши відстань від Москви до кордону Балтійських країн. Не надто суттєва різниця.

Початок наступаючого року, з усією очевидністю, буде присвячений переговорам Заходу і Росії на цю тему. Супроводжуваних черговими порціями матеріалів найбільш шанованих світових ЗМІ на тему, чи буде російська армія бомбити Україну з повітря, або зважиться на наземну операцію.

Чому збереження можливості військового захоплення України в осяжній перспективі критично важливо для Росії?

Тому що порівняно мирне встановлення політичного контролю над Києвом все менш ймовірно. Причина тому — зміна поколінь. Закінчується 8 рік війни. Діти, яким на момент початку російської агресії було 8-9 років, підуть на виборчі дільниці на наступних парламентських і президентських виборах.

Вони не жили при активній проросійській повістці у свідомому віці. Вони знають, що йде війна. Вони знають, хто її почав і чому. Більш того, це вже зовсім інші, цифрові люди, з іншою поведінкою, звичками і поглядами. І справа не в тому, що це нові покоління лютих українських націоналістів, зовсім ні. Вони просто інші, люди з іншої країни та іншого світу. Вони не підходять під заявлену особисто Путіним концепцію про «один народ».

Власне кажучи, 2022-й і наступні кілька років — це останній шанс для Москви повернути Україну під свій контроль політичним шляхом. Наприклад, через організацію внутрішньополітичної кризи і підтримку договороздатних претендентів на вищу владу, які могли б спокуситися російськими грошима.

Адже надалі процес побудови повністю незалежної від РФ країни стане абсолютно незворотнім в силу вікових причин, і залишиться тільки один, військовий шлях. Про збереження якого так печеться Москва в ці дні. Швидше за все, нова масштабна агресія Росії може відбутися або в разі створення відповідних умов всередині України для якоїсь «гуманітарної операції», або, коли політичні методи будуть вичерпані.

Найцікавіше, що майбутні пару років — останній шанс і для цілого набору українських політичних сил в спектрі від «ЄС» Петра Порошенка до найбільш проросійського крила «ОПЗЖ» Віктора Медведчука. Далі вони потраплять в ту ж пастку — для нових поколінь вони абсолютно неактуальні.

Досить побіжно переглянути найбільші політичні ток-шоу, щоб зрозуміти, яку аудиторію підгортають старі українські партії — це вікова група старше 39 років. Далеко не факт, що цієї аудиторії, в умовах активного дроблення опозиційних проектів, вистачить для гарного результату вже на наступних парламентських виборах.

Тому в наступному році, на превеликий жаль, інтереси Росії і старих українських партій будуть ситуативно збігатися. Їм потрібна буде політична та економічна нестабільність. В ідеалі — масові виступи. Перша і головна тема для розгойдування — економіка в цілому і енергетика зокрема.

Енергетична криза, яка може серйозно вдарити по Україні в перші місяці наступного року, це тільки початок. За нею прийдуть високі ціни в магазинах, в тому числі, на продукти харчування. Але нерозумно думати, що це відбувається і буде відбуватися тільки в Україні. Це переживає весь цивілізований світ. Такою буде ціна «коронакризи», і Україна нікуди не дінеться.

Але якщо хтось вважає, що можна домовитися з росіянами і взяти дешеві енергоносії в обмін на якісь політичні поступки, це велика помилка. Дешевих енергоносіїв не буде ніколи. Навіть уряду Віктора Януковича і Миколи Азарова, яких складно запідозрити в антиросійських настроях, навіть в обмін на флот в Криму, Москва постачала газ нітрохи не дешевше, ніж в Європу. Там люблять гроші.

«Росіяни нас почали сушити економічно давним-давно. І будуть продовжувати це робити», — сказав якось автору в приватній бесіді один з топових чиновників позаминулої влади.

Економічні виклики і спроби внутрішньополітичної дестабілізації – це ще не всі проблеми, які очікують Україну в наступному році. Вже анонсовані переговори НАТО, ОБСЄ і Росії про так звані «гарантії безпеки» потенційно можуть принести Україні не самі обнадійливі новини.

Більше того, все ще не виключена можливість колективних спроб схилити Київ до виконання Мінських угод за сценарієм Росії. Що також є хорошим для Кремля способом занурити Україну у важку політичну кризу. До речі сказати, на перспективу аргумент про підростаючі покоління працює в обидва боки.

Знаходження відповідей на всі ці складні питання — це робота і обов’язок керівництва країни і політиків. Але в майбутньому році цього буде абсолютно недостатньо. Швидше за все, 2022-й стане черговим серйозним випробуванням для всього суспільства. Це в минулі часи від вітчизняних проблем можна було поїхати до Польщі. Зараз у Польщі проблеми приблизно такі ж.

Схильність жити міфами і магічними конструкціями, культивованими різними політичними силами, в такі часи повинна бути нарешті викорінена. Криза триватиме, і ніхто в світі не побажає нести неприйнятні втрати заради України.

Все суспільство має зрозуміти і усвідомити себе, з одного боку, частиною глобального світу. Процеси і рішення в столицях найсильніших держав важливі для самого повсякденного життя. Ними слід цікавитися, щоб, як мінімум, не сильно дивуватися цінам в магазині.

З іншого боку, слід розуміти і те, що основоположні ідеї цього глобального світу тріщать по швах. Яскравий приклад — гучно засуджуваний ООН «вакцинний націоналізм», який в цій організації вважають однією з головних перешкод у боротьбі з коронавірусом. А що станеться, коли всерйоз постануть питання забезпечення газом і електроенергією? Або з’явиться загроза реального застосування положень Вашингтонського договору, згідно з яким напад на одну з країн НАТО вважається нападом на весь Альянс?

Україна теж повинна побачити, що нинішня криза – це можливість. Можливість добудувати дійсно незалежну країну, знайти несподіваних союзників, змінити власні підходи, позбутися помилкових надій і ілюзій.

Зберігаючи спокій і мислячи раціонально, є хороші шанси втриматися на плаву. Чого, напевно, і варто побажати всім нам в новому, 2022-му році.

Spread the love

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *