15 жовтня Броварська громада прощалася з Іриною Цвілою…
Ірина Володимирівна загинула 25 лютого 2022 року під час виконання бойового завдання в районі населених пунктів Лютіж та Демидів Вишгородського району Київської області.
Під час проведення активних бойових дій на території Київщини, не вдалося доправити тіло Ірини до Броварів, тільки зараз стало можливим провести перепоховання Захисниці України.
Попрощалися з 52-річною броварчанкою Іриною Цвілою, бійчинею батальйону «Січ» та «Легіону Свободи». Ірина разом із чоловіком із перших хвилин повномасштабного вторгнення стала на захист Ірпеня на Київщині. І разом загинули 25 лютого під час танкової атаки ворога.
Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL.
Загинула разом із чоловіком в Ірпені
До подій на Майдані Ірина була вчителькою початкових класів, викладала у київській міжнародній школі «Меридіан». Потім вона стала дизайнеркою ландшафтів, створювала сади троянд та оранжереї. Захоплювалася фотографією. Досі на її сторінці у Facebook збереглися фото біля рожевих кущів, на яких вона запрошує охочих на фотосесію.
У 2013 році Ірина Цвіла стала однією з учасниць Майдану. В 2014 році вирушила добровольцем на фронт, воювала у батальйоні «Січ».
Після повернення з фронту Ірина не тільки розводила троянди, вона захопилася створенням прикрас із квітів. Її дочка Дар’я писала, що вони з мамою довго вибирали назву для свого бренду прикрас – Verba Workshop.
«Мама хотіла щось українське, з прив’язкою до нашої культури, мови. Для неї це було принципово. Шукали у працях українських майстрів слова-ключі, які могли б поєднати її твори з поколінням борців за нашу свободу. І знайшли. Видатна Леся Українка подарувала нам багато чудових творів, але образ верби з п’єси «Лісова пісня» видався нам найбільш вдалим», – писала її дочка.
Ірина заливала ювелірною смолою живі квіти та робила з них чудові прикраси – каблучки, браслети, сережки, підвіски, квіткові прикраси для волосся.
«Мама продовжувала життя квітам, які мають долю в’янути. Запечатувала і робила вічними те, що тішило лише короткий проміжок часу. Перетворювала на прекрасне все, до чого торкалася, і наповнювала добротою серця людей навколо себе. А головне – боролася», – зазначає донька Ірини.
Загинула Ірина разом зі своїм чоловіком 25 лютого, на другий день великої війни під Києвом, захищаючи Ірпінь від російських танків. «Її життя обірвалося в день народження славетної письменниці. Вона поїхала назустріч болоту, яке прийшло нас карати за нашу мрію про волю. Мама з коханим чоловіком спалахнули ясним вогнем і лягли попелом у нашу рідну землю. Яку ми нікому більше не віддамо» – так описала загибель Ірини її дочка.
У перерві між війною відновлювала сад
Вікторія Довгань разом зі своїм чоловіком Олегом (він зараз теж захищає Україну на фронті) познайомились з Іриною кілька років тому.
«Ми їхали «Блаблакаром» із Полтави до Києва. Ірина тоді була тимчасово у мирному житті, але душею на війні. Пам’ятаю, що дорогою вона вирішувала по телефону купу волонтерських питань, і з перших секунд стало зрозуміло, з якого виміру була ця людина. Потім ми познайомилися, і відразу виникло відчуття, що це людина, яку ти знаєш усе своє життя, що це споріднена душа.
Чоловік розповідав про свій досвід служби в зоні АТО, Ірина ділилася спогадами про службу в батальйоні, куди вона пішла добровольцем на початку російсько-української війни. Незважаючи на пережите, від неї виходило якесь почуття світла та спокою. Залишилися в душі її слова, сказані тоді: «Навіть у мирному житті ми можемо всі робити те, що вміємо, так чи інакше наближати перемогу. Це можна і потрібно робити не лише на фронті».
Коли ми прощалися в метро, ми домовилися знайтись у соцмережах та бути на зв’язку. Ірина, усміхаючись, сказала: «Мене легко запам’ятати – цвіла калина, цвіла Ірина». На згадку про себе подарувала нам смачні енергетичні батончики.
Іноді ми списувалися з нею, вітали одна одну зі святами. І вона завжди говорила, що дуже щаслива зустрічати в житті людей, які з нею на одній хвилі, сповідують однакові цінності.
Ірина була незламним воїном, але в її душі завжди жила любов до краси. До російського вторгнення вона займалася розведенням троянд, які просто любила. А після повернення до мирного життя продовжила цю справу вже для себе – відновлювала свій сад, збираючи унікальні квіти по всій Україні, та створювала неймовірні прикраси із засушених рослин.
А ще в її неймовірному серці була безмежна любов до братів наших менших. Я завжди любила стежити за фото з її однооким смугастим другом-котом, якому вона подарувала довге щасливе життя.
Пам’ятаю, як уранці 24 лютого я написала повідомлення про те, що Карфаген (Росія) має бути зруйнований. Й Іра перша на нього відреагувала. Її сторінка цього дня теж рясніла закликами стати на захист Батьківщини всіх, хто вміє і може це робити. А наступного дня нас просто прибила страшна звістка – Іринки більше немає. Вона разом зі своїм коханим загинула у бою за рідну Київщину», – згадує про неї Віка.
Ірину Цвілу було нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня у жовтні, посмертно.