Українка Ольга Дрималик, яка народилася у Криму, але вже 39 років живе у Львові, посіла друге місце на одному з найпрестижніших конкурсів краси у світі серед жінок 50+ років Grandma Universe 2023. І привезла в Україну корону і престижний титул Віце-Грендма Всесвіт!
Головний бухгалтер однієї з поліграфічних фірм Ольга Дрималик — постійна передплатниця видання «Високий Замок». Багато років тому пані Ольга (тоді заміжня, але ще дуже молода жінка) прочитала у нашій газеті про конкурс краси «Ще не вечір», який організовувала газета для жінок, «кому за…». У тижневому випуску газети були надруковані фотографії у повний зріст учасниць цього конкурсу, які за віком були зовсім не молодими, але мали чудовий вигляд. Ще тоді дала собі слово, що у старшому віці, приблизно, коли їй виповниться 45 років, обов’язково стане учасницею «високозамківського» конкурсу краси.
Ользі Дрималик виповнилося 59 років, але її мрія про участь у конкурсі так би і залишилася мрією, якби не пропозиція національного директора цього конкурсу в Україні Уляни Оксенюк взяти участь у міжнародному конкурсі краси Grandma Universe 2023, який недавно відбувся у болгарській Софії.
— Я не вагалася жодної секунди, чи брати участь у цьому престижному конкурсі, бо для мене — це шанс не лише здійснити свою давню мрію, а й на міжнародному майданчику привернути увагу світової спільноти до війни, яку рашисти розв’язали проти нас, — розповіла журналістці «ВЗ» пані Оля. — Бо хотіла багато чого розповісти про мою країну і про свою родину. Я — бабуся двох онуків. Одному — 12 років, іншому лише пів року. Це діти мого сина, якому 36 років. У мене ще є 29-річна донька.
— Як ставилися представниці інших країн до конкурсантки з України?
— Відчувала і увагу, і повагу. Щоправда, азійські представниці не зовсім розуміли, бо для них війна у нашій країні — дуже далека. Вони не підходили до мене і ні про що не розпитували. Натомість представниці європейських країн розпитували про все, що стосується життя українців у стані війни. На жаль, у мене не було можливості виступити публічно — це не передбачено регламентом конкурсу. Але у кулуарах я багато розповідала про Україну. Представниця Іспанії багато запитувала, а представниця Гібралтару розповіла, як вони влітку проводили мітинги на підтримку України з українською символікою.
— Представниця росії була?
— О, їх було навіть дві. І вони дуже хотіли зі мною дружити. Казали, що вони не підтримують війну. Але я їх просто ігнорувала. Намагалася не перетинатися з ними і навіть не стояти поруч. Мені було неприємно. Як тільки чула російську мову, мене вже це дратувало. Ці дві представниці країни-агресорки були для мене тим подразнюючим фактором, який не дав сповна насолодитися неймовірною атмосферою конкурсу.
— Що найбільше сподобалося на конкурсі?
— Атмосфера. Не відчувалося ніякої конкуренції, хоча представниць було 25, ніхто не ставився одна до одної непривітно чи зі злобою. Це, на мою думку, був парад красивих і активних жінок. Попри те, що конкурс для бабусь, «бабусями» цих жінок назвати язик не повертається. Це надзвичайно активні пані — спортивні, підтягнуті, на творчому конкурсі демонстрували свою фізичну форму. Туди їдуть надзвичайно позитивні, не ліниві, не байдужі до себе, енергійні, життєлюбні…
— На фінал виходили у національному костюмі?
— О, це було фантастично! Мій костюм був насправді розкішним. У журі було 10 членів. І потім мені сказали по секрету, якщо по інших кандидатурах були сумніви, суперечки, то стосовно мене усі 10 членів журі одноголосно віддали мені друге місце. «Ти дуже сподобалася усьому журі», — сказала ця людина. А я яка була щаслива! Виходила першою. Коли всі одна за одною пройшли, я знову перша вийшла на середину залу, щоб покрутитися перед публікою. Хтось із залу вигукнув: «Слава Україні!». Боже, це було так круто, і я відразу на увесь зал вигукнула: «Героям слава!». І тоді я зробила кілька народних танцювальних рухів. Мені із залу вигукували: «Браво!».
— Ви посіли друге місце. Не було образливо, що не перше?
— Перемогла представниця Сінгапуру. У нікого не було шансів її обійти, оскільки ця жінка дуже титулована у своїй країні. Їй 48 років, тобто вона на 11 років молодша за мене. Сінгапурка вже не вперше бере участь у таких конкурсах — вона має титул «Місіс світу — світовий туризм», зрештою, вона — досвідчена модель. Тому моє друге місце навіть дуже високе. Я все одно перемогла! Моя куратор — національний директор цього конкурсу в Україні Уляна Оксенюк каже: «Ви розумієте, як це почесно?!». Уляна відразу у мене повірила, казала, що не сумнівалася у моїй перемозі. Хоча у мене на початках були сумніви (сміється. — Г.Я.).
— Які подарунки ви везли іншим конкурсанткам?
— Подарувала учасницям ляльки-мотанки. Конкурсантки були дуже щасливі, казали, що мій подарунок — найкращий з усіх. Вони так тішилися тими ляльками, носили їх зі собою. Мені було приємно, бо тепер вони з іще більшим теплом згадуватимуть про мою країну.
— А що дарували інші жінки?
— Дехто мене здивував. До прикладу, представниця Сінгапуру дала кожній з нас по одній цукерці. Річ не в одній цукерці, але ж це нічого не говорить про країну! Хтось дарував шоколадку…
— Але був ще гала-вихід…
— Так, я вийшла у вечірній сукні, яку мені безоплатно спеціально для цього конкурсу пошила київська дизайнерка Наталія Бойко, а корону до цієї сукні виготовила дизайнерка з Одеси Лілія Тицька. Сукню мені пошили у національних кольорах, а головний убір — як у статуї Свободи. Меседж мого вбрання був такий: Україна — це сонце, Україна — це житниця, Україна — це країна, яка дуже важлива у світі, бо вона велика і потужна, яка виборює в агресора незалежність, бореться за державність. Я почувалася дуже гордою у цій сукні, бо я — українка!
